Наталка Пасічник. «…А вино навіки молоде»

“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024

 

* * *

первістки літа – в’язіль горець терлич любисток

юні – аж жалить руки їхня зелена кров

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

тягнеться залізниця до нежилого міста

впевнено наступає військо новобудов

 

вдосвіта вже бадьоро – кумкають ранні жаби

кілька хвилин і стебла випнуться догори

ти знаєш точно де ми скільки іти та мабуть

поки не засвітало правди не говори

 

тонуть в траві високій рейки і шпали – скоро

видимість стане краща – сонце уже встає

і зауважить першим як на оцих просторах

сяють безсилим щастям лиця твоє-моє

 

чи горизонту смужку місяць вночі обвуглив

чи хрестовик зумисне виткав тоненьку нить

бачиш – не спить чатує – світло-рудавий круглий –

щоб зупинити поїзд той що на нас летить

 

 

* * *

не знайти нікого по той бік веранди

почорніла грядка охолонув сад

лиш квітують вперто молоді троянди

і не помічають ранній листопад

 

та і ми втонули в пелюстках книжкових

безтурботні наче студінь ще не тут –

хухнемо на шибку і підскочить знову

на нулі завмерла срібно-сіра ртуть

 

є ми чи немає є ми і немає –

каламутні шатра присмерк розпростер

ті хто з нами поруч вже за виднокраєм –

александр ґранах сома моргенштерн

 

протяг прийде з двору – книжка розірветься

встелить сторінками стоптаний палас

не турбуйся зараз не бери до серця

знай – вона уранці розцвіте ще раз

 

* * *

більше тижня щебечуть про зиму вільшанки руденькі

обіцяють морози – не завтра – то через добу

а на темній веранді стоїть і приречено дзенька

твій запилений ровер що в влітку ніде і не був

 

хліб і масло підтале і чайника свист нетерплячий

сонно ходиш по хаті скасовуєш плани на все –

нині тепле поділля покрите туманом а значить

ні пригод ні мандрівок північний циклон не несе

 

ти нікого не ждеш ти сама собі пані й вельможа

бо тобі тут належить досвітніх небес кармазин

і земля де опудало в синій сорочці сторожить

перестиглі навіки незібрані три гарбузи

дні подібні на ночі тому й помилитись неважко

чи цукринки розсипались поки ти у напівсні

чаклувала довкола старої непарної чашки

чи по тебе прийшов – скільки б ти не ховалася – сніг

 

* * *

в шибках неба ні іскорки – світло лишень удолині

де розшарпує вітер дахи задубілих садиб –

на пожухлих городах горить і горить картоплиння

хоч картоплю ніхто взагалі цьогоріч не садив

 

ти стоїш мов укопана – сива і довговолоса –

спрагло п’єш листопадовий передранковий туман

знаєш – за перевалом обмерзлий скелет хмарочоса

і сліди чоловіка якого нема і нема

 

поки рання година та спати вкладатися пізно

і шумить наче падає град упереміж з дощем

не хвилюйся – все добре – це гуси злітають залізні

а тебе із собою у вирій не кличуть іще

 

TOSCANA-GALICIA

1

за хвилину до початку літа

хліб скришивши заспаній вороні

з горлечка кріплене dolce vita

п’єш на світанковому пероні

 

поїзда нема та це дрібниця –

спробуй пішки – сотня тисяч кроків

онде семафори круглолиці

вже тобі підморгують впівока

 

ще ковток і зміниться строкате

українське на тосканське небо

думаєш – до нього не дістати

а воно пливе пливе крізь тебе

 

2

розпалив на кухонці вогонь

посадив у склянку цибулину –

чоловік якого за свого

мають діти звірі і рослини

 

витре з шибки марево густе

гляне на грядки – іще зарано

хоч і так нічого не росте

на краю подільської тоскани

 

чи тому що я не тут не з ним

чи тому що у прогнозі холод –

новорічна гілочка сосни

другий місяць не скидає голок

 

3

ні на що не схожі небеса

у глибоких кратерах дорога

галицьким ландшафтом котиш сам

ровера свого напівживого

 

зробиш біля яблуньок привал

струсиш симиренку – ту що скраю –

хай старий педальний буцефал

в затінку хоч трохи подрімає

 

обриває напнуті дроти

над тобою вітер безіменний

яблука нічийні як і ти

їдуть на багажнику – до мене

* * *

безконечні снігопади

запорошене вікно

а посіяна розсада

вже проклюнулась давно

 

молода зеленоока

ще не знана до пуття

їй відведено півроку

на усе земне життя

 

рветься вирости бо знає –

тільки звикне до тепла

пелюсток прозорих зграя

відлетить мов не була

 

ну а ти під пледом сивим

спиш – душа твоя легка –

ти зробила неможливе –

дожила до сорока

 

* * *

дзеркало яке під осінь

золотіє аж пече –

лиш воно і збереглося

із улюблених речей

 

дивишся туди неначе

хочеш вивідати щось

хоч найгірше з передбачень

все одно давно збулось

 

по кутках павучі зграї

все старе – ти звісно теж –

років двісті не вмираєш

адже в дзеркалі живеш

 

* * *

стало від чекання пресвятим

божоле запасене на осінь

ну а в тебе онде над волоссям

замість німба тютюновий дим

 

ані струму ні свічок нема –

ночі у провінції пропащі

та без світла дозріває краще

сусло що зробила ти сама

 

став годинник і не йде ніде

доторкнешся бутля – бахне корок

завтра тобі виповниться сорок

а вино навіки молоде

 

* * *

осені кінець зими початок

на третину обігрітий дім

ти з горища витягла санчата

і мені наказуєш: «ходім»

 

біла стежка вгору біле небо

біла ти від шапки до взуття

лиш чорніють сосни що за тебе

старші на цілісіньке життя

 

ні стовпів ні позначок та знаю –

ти не схибиш і коли почне

сніг мести від краю і до краю

і коли покриє сніг мене

 

втім як бачиш під ногами каша –

скоро все потоне у воді

ось чому іржаві санки наші

їдуть не лишаючи слідів

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.