“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024
* * *
первістки літа – в’язіль горець терлич любисток
юні – аж жалить руки їхня зелена кров
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
тягнеться залізниця до нежилого міста
впевнено наступає військо новобудов
вдосвіта вже бадьоро – кумкають ранні жаби
кілька хвилин і стебла випнуться догори
ти знаєш точно де ми скільки іти та мабуть
поки не засвітало правди не говори
тонуть в траві високій рейки і шпали – скоро
видимість стане краща – сонце уже встає
і зауважить першим як на оцих просторах
сяють безсилим щастям лиця твоє-моє
чи горизонту смужку місяць вночі обвуглив
чи хрестовик зумисне виткав тоненьку нить
бачиш – не спить чатує – світло-рудавий круглий –
щоб зупинити поїзд той що на нас летить
* * *
не знайти нікого по той бік веранди
почорніла грядка охолонув сад
лиш квітують вперто молоді троянди
і не помічають ранній листопад
та і ми втонули в пелюстках книжкових
безтурботні наче студінь ще не тут –
хухнемо на шибку і підскочить знову
на нулі завмерла срібно-сіра ртуть
є ми чи немає є ми і немає –
каламутні шатра присмерк розпростер
ті хто з нами поруч вже за виднокраєм –
александр ґранах сома моргенштерн
протяг прийде з двору – книжка розірветься
встелить сторінками стоптаний палас
не турбуйся зараз не бери до серця
знай – вона уранці розцвіте ще раз
* * *
більше тижня щебечуть про зиму вільшанки руденькі
обіцяють морози – не завтра – то через добу
а на темній веранді стоїть і приречено дзенька
твій запилений ровер що в влітку ніде і не був
хліб і масло підтале і чайника свист нетерплячий
сонно ходиш по хаті скасовуєш плани на все –
нині тепле поділля покрите туманом а значить
ні пригод ні мандрівок північний циклон не несе
ти нікого не ждеш ти сама собі пані й вельможа
бо тобі тут належить досвітніх небес кармазин
і земля де опудало в синій сорочці сторожить
перестиглі навіки незібрані три гарбузи
дні подібні на ночі тому й помилитись неважко
чи цукринки розсипались поки ти у напівсні
чаклувала довкола старої непарної чашки
чи по тебе прийшов – скільки б ти не ховалася – сніг
* * *
в шибках неба ні іскорки – світло лишень удолині
де розшарпує вітер дахи задубілих садиб –
на пожухлих городах горить і горить картоплиння
хоч картоплю ніхто взагалі цьогоріч не садив
ти стоїш мов укопана – сива і довговолоса –
спрагло п’єш листопадовий передранковий туман
знаєш – за перевалом обмерзлий скелет хмарочоса
і сліди чоловіка якого нема і нема
поки рання година та спати вкладатися пізно
і шумить наче падає град упереміж з дощем
не хвилюйся – все добре – це гуси злітають залізні
а тебе із собою у вирій не кличуть іще
TOSCANA-GALICIA
1
за хвилину до початку літа
хліб скришивши заспаній вороні
з горлечка кріплене dolce vita
п’єш на світанковому пероні
поїзда нема та це дрібниця –
спробуй пішки – сотня тисяч кроків
онде семафори круглолиці
вже тобі підморгують впівока
ще ковток і зміниться строкате
українське на тосканське небо
думаєш – до нього не дістати
а воно пливе пливе крізь тебе
2
розпалив на кухонці вогонь
посадив у склянку цибулину –
чоловік якого за свого
мають діти звірі і рослини
витре з шибки марево густе
гляне на грядки – іще зарано
хоч і так нічого не росте
на краю подільської тоскани
чи тому що я не тут не з ним
чи тому що у прогнозі холод –
новорічна гілочка сосни
другий місяць не скидає голок
3
ні на що не схожі небеса
у глибоких кратерах дорога
галицьким ландшафтом котиш сам
ровера свого напівживого
зробиш біля яблуньок привал
струсиш симиренку – ту що скраю –
хай старий педальний буцефал
в затінку хоч трохи подрімає
обриває напнуті дроти
над тобою вітер безіменний
яблука нічийні як і ти
їдуть на багажнику – до мене
* * *
безконечні снігопади
запорошене вікно
а посіяна розсада
вже проклюнулась давно
молода зеленоока
ще не знана до пуття
їй відведено півроку
на усе земне життя
рветься вирости бо знає –
тільки звикне до тепла
пелюсток прозорих зграя
відлетить мов не була
ну а ти під пледом сивим
спиш – душа твоя легка –
ти зробила неможливе –
дожила до сорока
* * *
дзеркало яке під осінь
золотіє аж пече –
лиш воно і збереглося
із улюблених речей
дивишся туди неначе
хочеш вивідати щось
хоч найгірше з передбачень
все одно давно збулось
по кутках павучі зграї
все старе – ти звісно теж –
років двісті не вмираєш
адже в дзеркалі живеш
* * *
стало від чекання пресвятим
божоле запасене на осінь
ну а в тебе онде над волоссям
замість німба тютюновий дим
ані струму ні свічок нема –
ночі у провінції пропащі
та без світла дозріває краще
сусло що зробила ти сама
став годинник і не йде ніде
доторкнешся бутля – бахне корок
завтра тобі виповниться сорок
а вино навіки молоде
* * *
осені кінець зими початок
на третину обігрітий дім
ти з горища витягла санчата
і мені наказуєш: «ходім»
біла стежка вгору біле небо
біла ти від шапки до взуття
лиш чорніють сосни що за тебе
старші на цілісіньке життя
ні стовпів ні позначок та знаю –
ти не схибиш і коли почне
сніг мести від краю і до краю
і коли покриє сніг мене
втім як бачиш під ногами каша –
скоро все потоне у воді
ось чому іржаві санки наші
їдуть не лишаючи слідів
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.