автобусна станція прямо у полі
віконечко каси в якій пустота
стоять у пилюці по крону тополі
і градус на сонці доходить до ста
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
я більше не хочу нікуди і годі
хоч знаю адресу і номер таксі
а хто мене висадив серед городів –
перо йому в шину а краще в усі
праворуч-ліворуч зайці мов сторожа
стерня розфарбовує ноги рудим
і слово лайливе чергується з «боже»
коли за горбами густішає дим
я маю запаси води і одежі
і маю ще віру в чудні чудеса
і час аби зараз у цьому безмежжі
лягти і очима пасти небеса
і вже не важливо що може єдина
й остання хто бачить мене звідсіля –
повільно дрейфуюча сонна хмарина –
безкрайня і чорна неначе земля
***
мокрий бриз пролізе під тонку футболку
вгрузнуть босоніжки у глевкий пісок
миля від причалу тільки все без толку –
до води не стало ближче ні на крок
море це чи місце що було колись ним –
обережна хвиля злизує сліди
хай відступить піна – під ногами зблисне
череп динозавра що заплив сюди
спізнюється літо – я мабуть так само
ні на що не встигну навіть на прибій
і оця безкрайня і порожня яма –
прихисток для мертвих і водночас мій
лиш єдина радість – як під крики «ну ж бо!»
вогники блукають – срібні золоті –
це мене шукає рятувальна служба
а знайде аж потім – в іншому житті
***
«а» – асфальт а «бе» – бруківка «ве» –
вітер що збиває всіх з наскоку
спить безжурно світлофор триокий
в чорних небесах діра глибока –
вогнепальне або ножове
ти ловись маршруточко ловись
менша-більша – виплинь на дорогу –
– час волати вже на допомогу –
хай сьогодні я не вб’ю нікого
і сама не пропаду кудись
мокрим снігом і дощем зима
прокладає на шосе розмітку
йти – куди? вертатися – а звідки?
на узбіччі облисілі свідки
шоста ранку мертвих ще нема
***
рівно день триватиме кураж
подорож без змісту і моралі –
ти і я на річковім вокзалі
мокрі весла вже гребуть подалі
грім сердито вдарив – тричі аж
звісно я за втечу обома
хоч в прогнозах нині-завтра злива
помовчи зі мною чорнобривий –
хай пітьма згустившись несміливо
нас прикриє наче нас нема
скоро ми вже будем отамо
хвилі йдуть від мене і до тебе
чуєш угорі пташиний щебет –
блискавка от-от розколе небо
над човном в якому пливемо
***
мертве місто – камінь і метал
я іду по рештках тротуару
накрапає H20 із хмари
телефонна буда як примара –
у минуле втрачене портал
дзень-дзелень – хто в слухавці живе
хто мої секрети аж до слова
вислухає і забуде знову
– гуркіт – обривається розмова –
мабуть замикання світове
в небесах блукає нло –
полетіти б з ним за видноколи
рот зашити – щоб уже ніколи
але диск ще крутиться по колу –
хтось на дроті хтось узяв – алло
***
на повітрі червоніють лиця
засинає риба у ріці
зробимо собі по годівниці
заведемо спільних горобців
хай вони городами чи небом
тут і там лишаючи сліди
прилітають снідати до тебе
а на ніч вертаються сюди
все це буде у прийдешню зиму
що настане місяців за два
і тому болить так нещадимо
соняшника лиса голова
***
тридцять перше – дрібен дощик
вже накрито пів стола
і ялинки сині мощі
оживають від тепла
вийду – в небі обережно
пошукаю твій літак
день безсніжний день бентежний
і минає якось так
розсікає хмари пінні
боїнг високо вгорі
ти прибудеш ледь за північ
а запізнишся на рік
***
знесеної сталінки кістяк
здалеку виблискує ребристо –
рік минув як ти поїхав з міста
і чомусь не вернешся ніяк
«абонент пропав» – гудуть дроти
між коліс трамваїв сніжна вата –
їм нема куди вже поспішати
ну хіба мене ще підвезти
а під вечір – блідо затремтить
там де ми жили фантомне світло
ніби в січні папороть розквітла –
і цвіте – як мовлено – лиш мить
ВЕНЕРА В ХУТРІ
літо а шибки чомусь крижані
пізній будильник горланить завзято –
треба суворо його покарати
– може і треба а може і ні –
шафа скрипить – їй цілісіньких сто
тхне нафталіном лавандою пилом
заяча шапка дві шкірки шиншили –
звідки цей мотлох не знає ніхто
все віднесу на найближчий смітник –
хай хоч комусь у житті пригодиться
тільки старий кожушок із лисиці
мабуть спасеться єдиний із них
в спеку липневу він зайвий – аж ось
градус впаде і накину на плечі –
майже роздягнута – гола – під вечір
в хутрі рудому читатиму щось
ніч промайне мов її не було
книжку закрию а завтра спочатку
ходять під вікнами спиті безхатьки –
тане від п’яного дихання скло
***
дощ закінчився давно
та повітря ще вологе
білий лагідний рено
озивається з барлогу
пристебнусь і в ніч глуху
виїду на автостраду
хай дерева від страху
розбігаються мов стадо
частоколи огорож
справа-зліва зліва-справа
він – залізо я – також
він – старий і я – іржава
і нема чорніш пітьми
ніж пітьма в мені й довкола
а тому і швидкість ми
набираємо спроквола
злого місяця анфас
серце гупає у ребра –
ми заглохли або в нас
щойно в’їхали на зебрі
***
не п’ятнадцять отже можна все –
вийти з дому чи піти із дому
і дивитись як в диму гнідому
тоне знерухоміле шосе
зовні і всередині пітьма
лиш дороговкази сяють срібно –
північ-південь-захід – я сама
не збагну куди мені потрібно
сніг заносить чорну далину
трохи ще повештавшись без діла
під своєю ковдрою засну –
значить я нарешті постаріла
***
мідь синіє на моєму платті
сніг уже не падає ніде
стрілка на блідому циферблаті
намертво застрягла і не йде
лиш прожектор – круглий і великий
ніби щось вишукує в імлі –
то світліють на біґбордах лики
то зринають із пітьми шпилі
глупа ніч – ніхто ні сном ні духом
про заблудлу в сквері між дубів
жінку що попала в завірюху
і стоїть як пам’ятник собі
“Українська літературна газета”, ч. 9 (275), 8.05.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/