Наталія Пасічник …А запізнишся на рік

автобусна станція прямо у полі

віконечко каси в якій пустота

стоять у пилюці по крону тополі

і градус на сонці доходить до ста

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

я більше не хочу нікуди і годі

хоч знаю адресу і номер таксі

а хто мене висадив серед городів –

перо йому в шину а краще в усі

 

праворуч-ліворуч зайці мов сторожа

стерня розфарбовує ноги рудим

і слово лайливе чергується з «боже»

коли за горбами густішає дим

 

я маю запаси води і одежі

і маю ще віру в чудні чудеса

і час аби зараз у цьому безмежжі

лягти і очима пасти небеса

 

і вже не важливо що може єдина

й остання хто бачить мене звідсіля –

повільно дрейфуюча сонна хмарина –

безкрайня і чорна неначе земля

 

***

мокрий бриз пролізе під тонку футболку

вгрузнуть босоніжки у глевкий пісок

миля від причалу тільки все без толку –

до води не стало ближче ні на крок

 

море це чи місце що було колись ним –

обережна хвиля злизує сліди

хай відступить піна – під ногами зблисне

череп динозавра що заплив сюди

 

спізнюється літо – я мабуть так само

ні на що не встигну навіть на прибій

і оця безкрайня і порожня яма –

прихисток для мертвих і водночас мій

 

лиш єдина радість – як під крики «ну ж бо!»

вогники блукають – срібні золоті –

це мене шукає рятувальна служба

а знайде аж потім – в іншому житті

 

***

«а» – асфальт а «бе» – бруківка «ве» –

вітер що збиває всіх з наскоку

спить безжурно світлофор триокий

в чорних небесах діра глибока –

вогнепальне або ножове

 

ти ловись маршруточко ловись

менша-більша – виплинь на дорогу –

– час волати вже на допомогу –

хай сьогодні я не вб’ю нікого

і сама не пропаду кудись

 

мокрим снігом і дощем зима

прокладає на шосе розмітку

йти – куди? вертатися – а звідки?

на узбіччі облисілі свідки

шоста ранку мертвих ще нема

 

***

рівно день триватиме кураж

подорож без змісту і моралі –

ти і я на річковім вокзалі

мокрі весла вже гребуть подалі

грім сердито вдарив – тричі аж

 

звісно я за втечу обома

хоч в прогнозах нині-завтра злива

помовчи зі мною чорнобривий –

хай пітьма згустившись несміливо

нас прикриє наче нас нема

 

скоро ми вже будем отамо

хвилі йдуть від мене і до тебе

чуєш угорі пташиний щебет –

блискавка от-от розколе небо

над човном в якому пливемо

 

***

мертве місто – камінь і метал

я іду по рештках тротуару

накрапає H20 із хмари

телефонна буда як примара –

у минуле втрачене портал

 

дзень-дзелень – хто в слухавці живе

хто мої секрети аж до слова

вислухає і забуде знову

– гуркіт – обривається розмова –

мабуть замикання світове

 

в небесах блукає нло –

полетіти б з ним за видноколи

рот зашити – щоб уже ніколи

але диск ще крутиться по колу –

хтось на дроті хтось узяв – алло

 

***

на повітрі червоніють лиця

засинає риба у ріці

зробимо собі по годівниці

заведемо спільних горобців

 

хай вони городами чи небом

тут і там лишаючи сліди

прилітають снідати до тебе

а на ніч вертаються сюди

 

все це буде у прийдешню зиму

що настане місяців за два

і тому болить так нещадимо

соняшника лиса голова

 

***

тридцять перше – дрібен дощик

вже накрито пів стола

і ялинки сині мощі

оживають від тепла

 

вийду – в небі обережно

пошукаю твій літак

день безсніжний день бентежний

і минає якось так

 

розсікає хмари пінні

боїнг високо вгорі

ти прибудеш ледь за північ

а запізнишся на рік

 

***

знесеної сталінки кістяк

здалеку виблискує ребристо –

рік минув як ти поїхав з міста

і чомусь не вернешся ніяк

 

«абонент пропав» – гудуть дроти

між коліс трамваїв сніжна вата –

їм нема куди вже поспішати

ну хіба мене ще підвезти

 

а під вечір – блідо затремтить

там де ми жили фантомне світло

ніби в січні папороть розквітла –

і цвіте – як мовлено – лиш мить

 

ВЕНЕРА В ХУТРІ

літо а шибки чомусь крижані

пізній будильник горланить завзято –

треба суворо його покарати

– може і треба а може і ні –

 

шафа скрипить – їй цілісіньких сто

тхне нафталіном лавандою пилом

заяча шапка дві шкірки шиншили –

звідки цей мотлох не знає ніхто

 

все віднесу на найближчий смітник –

хай хоч комусь у житті пригодиться

тільки старий кожушок із лисиці

мабуть спасеться єдиний із них

 

в спеку липневу він зайвий – аж ось

градус впаде і накину на плечі –

майже роздягнута – гола – під вечір

в хутрі рудому читатиму щось

 

ніч промайне мов її не було

книжку закрию а завтра спочатку

ходять під вікнами спиті безхатьки –

тане від п’яного дихання скло

 

***

дощ закінчився давно

та повітря ще вологе

білий лагідний рено

озивається з барлогу

 

пристебнусь і в ніч глуху

виїду на автостраду

хай дерева від страху

розбігаються мов стадо

 

частоколи огорож

справа-зліва зліва-справа

він – залізо я – також

він – старий і я – іржава

 

і нема чорніш пітьми

ніж пітьма в мені й довкола

а тому і швидкість ми

набираємо спроквола

 

злого місяця анфас

серце гупає у ребра –

ми заглохли або в нас

щойно в’їхали на зебрі

 

***

не п’ятнадцять отже можна все –

вийти з дому чи піти із дому

і дивитись як в диму гнідому

тоне знерухоміле шосе

 

зовні і всередині пітьма

лиш дороговкази сяють срібно –

північ-південь-захід – я сама

не збагну куди мені потрібно

 

сніг заносить чорну далину

трохи ще повештавшись без діла

під своєю ковдрою засну –

значить я нарешті постаріла

 

***

мідь синіє на моєму платті

сніг уже не падає ніде

стрілка на блідому циферблаті

намертво застрягла і не йде

 

лиш прожектор – круглий і великий

ніби щось вишукує в імлі –

то світліють на біґбордах лики

то зринають із пітьми шпилі

 

глупа ніч – ніхто ні сном ні духом

про заблудлу в сквері між дубів

жінку що попала в завірюху

і стоїть як пам’ятник собі

 

“Українська літературна газета”, ч. 9 (275), 8.05.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/