“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
ЛАВАНДА
Як пахне лаванда на заході сонця надвечір,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Лавандовим шляхом спливають хмарини у завтра,
Лавандова шаль застеляє долину
і плечі,
І фото на згадку – на ньому лиш літо
й лаванда…
Лавандовим чаєм зігрітий
і втішений липень,
Обійми лавандові ніжні,
немов серенада,
Лавандовий настрій –
сміються лавандові квіти,
І навіть на фото
нам пахне розкішна лаванда…
2021
ЩАСТЯ ДЛЯ ВСІХ
Лілії, айстри в нашім саду,
Ніжність півоній півтону…
Знову стежинкою тихо піду
В затишок рідного дому…
Дзвоником спогади – мов маяки
З далечі моря-дитинства…
Котяться дні наші десь у віки,
Мов намистини з намиста…
Тіні розкидав крислатий горіх,
Тихо схилилася вишня…
Як же хотілося б щастя – для всіх!
Й миру… Даруй нам, Всевишній!
2023, зі збірки «Реставрована мить»
ГАРМОНІЯ
Гармонія часу, неба й води,
Тандем із піску і вітру…
Життя – це не скільки кому вгоди,
Життя – зберегти довіру…
Всміхатися вкотре новому дню,
Ковтками пити світанки,
Вдивлятися в ночі у стилі «ню»,
І мріяти – вільно й палко…
А щирість, мов плесо, не каламуть –
Розбите не стане цілим…
Хто з вогником в серці – не обезсудь.
Живі ми – допоки вірим.
РАНОК
Прокидається день
І світліє окраєць неба,
Чути ранніх птахів
Й поодинці перші авто –
Місто пошепки так
Промовляє зранку до тебе,
І ти любиш цей ранок,
Як ще не любив ніхто;
І старі ліхтарі
У досвітніх міських завулках
Додивляються сни,
Щоб погаснути враз за мить;
Тихо тане туман
В напівтінях і візерунках…
Ранок. Ще один день
Подаровано нам прожить.
2026
МІСТО
Місто моє умите
Вранішньою грозою,
Краплі висять на вітах,
Небо над головою,
Вітер десь причаївся –
Тихо, що ані руху…
Пташко моя, не бійся –
Буду для тебе другом:
В місті дротів-бетону
Є ще живі дерева –
Стануть для тебе домом
Клени, тополі, верби…
Місто моє привітне –
Місце усім знайдеться.
Рівне моє чарівне.
Місто в моєму серці…
2026
ВІДШУКАЮ
Я той стан відшукаю
У тисячі трав,
Я впізнаю мелодію
З першої ноти –
Хто сміявся від щастя,
Хто мріяв і грав…
Та мелодія доти
Звучатиме, доки…
Я те світло відчую –
Воно звідусіль,
Воно сяє зсередини
Вічним натхненням!
Серед синього неба
Хмаринки-артіль
Пропливають і тануть
У сонці щоденнім…
Я ту мить реставрую,
Немов ювелір
Реставрує коштовну
І древню прикрасу,
Я її берегтиму,
Як вогник, повір,
Пронесу через рух
Невмолимого часу…
Я той стан відшукаю –
Без нього ніяк,
Мов інстинкти часів
Десь від палеоліту…
Відчуття, без яких
Кожен трохи жебрак,
Стан, коли попри все
Вперто хочеться жити!
2020
НЕ ТРИМАЮ
Невагоме й широке,
Омріяне слово «свобода»:
У бажанні відчути,
Набути, здійснити, зрости…
І піти б на край світу,
Не знаючи напряму й броду,
І летіти мов птах,
В синій простір небес висоти…
Кожен визначить сам:
У одвічному «бути – не бути»,
Де та стежка свята,
Що проявить приховану суть…
Найціннішим завжди
Залишаються совість і люди.
Не тримаю чужинців,
А рідні назавжди не йдуть.
18.06.2022.
СПОКІЙ
Спокій – відносна річ.
Ще одна довга ніч…
Як вона промине?
Ранок наздожене?
Дивишся довго в небо –
Що там? І чи по тебе?
Спокій – чи так, чи ні…
Темрява у вікні.
Сходи ведуть в підвал.
Ранок ще не настав…
Виє-гуде сирена.
В серці й на думці – темно.
Спокій – відносна річ,
Зіткана з протиріч.
Холод і німота.
Скільки ще, хто б спитав?
Відповіді немає…
Але живем. Світає…
2022, зі збірки «Реставрована мить»
ПОЛЕ ВОЛОШКОВЕ
Поле волошкове,
Сонячна пшениця…
Що тобі, солдате,
Ув окопах сниться?
Червона калина,
Неба сині шати,
Дівчина, що стане
Невтомно чекати?..
Ніжне слово неньки,
Батькова порада…
Про що твої думи
На тлі канонади?
Буде Перемога!
Знов обіймеш сина…
Стомлено всміхнеться
Мати-Україна…
2022
ХМАРИ НАЗУСТРІЧ
Хмари назустріч,
Зелене колосся,
Вітер гойдає
Маковий цвіт…
Все, що хотіла –
Майже збулося…
Тихо всміхається
Сонячний світ…
Виті стежини
Впираються в небо,
Яблунь старих
Щемно пахне кора…
Скільки для щастя
Насправді нам треба?
Й знову – дорога…
Знову – пора…
СОНЦЕ
Сонце моє, світи мені
З відповіддю без імені,
Літньо зігрій до кісточки,
Поки слова, мов ниточки,
Поки звучить мелодія
Наша з тобою й нічия,
Поки ще лист не падає
Й вересень серпень згадує…
Сонце моє, світи, зігрій,
Щоб стало тепло від слів і мрій,
А золотисті промені
Танули в теплій повені…
Сонце в поля ховається,
Вечір і день прощаються,
Котиться нічка тінями…
Сонце, а ти наснись мені…
МОЯ ЗЕМЛЯ
Моя земля обітована
Завжди зі мною.
Мої світи, моря і космос –
Все при мені.
Вкладає в серце древній ліс
Код супокою,
І котить сонце літній вечір
Ген по стерні…
Мій човен, кригою оббитий,
Без весел плине –
Несе ріка, дола пороги,
Вздовж берегів…
І промине розкішне літо,
Таке невпинне,
Для тих, хто пив ущерть світанки,
І хто горів…
Моя зоря поміж галактик
Нерушно сяє,
І завмирає серед хмар
Під шелест трав,
А у траві – маленький равлик,
Він, певно, знає,
Що світ пізнав лиш той, хто жив
Й не поспішав…
ЩЕ ОДИН ПРИВІД
Ти мій ще один привід для смутку
І мій ще один привід для радості.
У кохання немає спокути.
У довіри немає заздрості.
У хвилинах немає ліку,
Час стікає незримо хвилями…
Та у щастя немає віку,
Поки ми самі в нього віримо…
Ти мій ще один привід бути,
Посміхатись в туман ранковий,
Обійняти і пригорнути,
І чекати на зустріч знову…
* * *
А дорога моя проста –
Від порога і до хреста,
І в дорозі моїй зійшлись
Перші проліски й падолист,
І немає кордонів, стін,
Теплих весен й холодних зим,
Тільки сонце моє вгорі
Поки світить, поки горить…
МІСТО
Коли сонце засвітить вікна –
В надвечір’я день догоряє,
Денні привиди тихо зникнуть
Десь далеко за небокраєм;
І залишимось ми з тобою
Чи мовчати, чи говорити…
Пахне простором й висотою,
Мрійно знову зустріти літо…
Ляжуть сутінки темним шовком,
Ніч сховає маленьке місто;
Не збуди його ненароком –
Краще тихо скраєчку сісти…
2020
ЗОРІ
Коли перша зоря,
Коли тане тривога й неспокій,
Насувається ніч –
Темно-синє діряве рядно,
Зупиняється мить,
І тремтить, і триває лиш доти,
Поки зорі сріблясті
Посиплються нам у вікно…
Коли обрій згорає
У променях десь там, край неба,
І ні вітру, ні слів…
Наче всесвіт ураз пригорнув…
Так буває, коли
Говорити немає потреби…
Тихо падають зорі
І котяться десь вдалину…
2019
НЕ ЗДАЛОСЯ
Ні, не здалося, все так і є –
Вечір і небо, і літо шалене…
Сонце над містом щоденно встає,
Тоне у морі нестримно-зеленім…
Буде дорога – тих сотні доріг,
Мовчки схилилися верби під небом…
Виграє той, хто себе переміг.
Вірити – мабуть, найбільша потреба…
Ніч і дорога, знайома, як тінь…
Дальні вогні, наче сповідь безмовна…
З нами промовчать сто сот поколінь,
Ті, що кохали… як ми… безумовно…
Ні, не здалося, все так і є…
Буде дорога і сонце на сході…
Серденько-серце, ти в мене є?
Небо світліє – бути погоді…
2019
БУДЕ ТИША
Буде тиша. І я промовчу.
Буде поночі лиш сузір’я –
Тих Медведиць у небі дві…
Буде боляче – як на прощу…
Будуть сльози і ще – безвір’я,
І не так тобі, як собі…
Але знаєш, що ночі тануть…
Сльози сохнуть – нема і сліду,
Тільки рани – не видно їх…
Буде тиша… І буде пам’ять…
Буде свічка і панахида…
А вже потім – любов і сміх…
Мовчить зоря
і мармурові хмари,
молочний шлях у завтра проведе;
звичайні люди – ми не ідеали,
але над нами сонце золоте…
* * *
Скільки ще тих
Стежок-доріг,
Сивих шляхів
Не пройдено,
Скільки ще слів,
Як жив-любив,
Вірив-творив
Не мовлено…
Лиш півжиття…
Якби знаття –
То постелив
Соломкою…
Далі іти
До самоти…
Прагне душа
Спокою…
ДЕНЬ
А словом, знаю, мене не вб’єш –
Цьому навчилася і сама;
ти не здобудеш щитів і веж –
їх білим снігом змела зима,
лишила трохи льоду й відлиг,
малу шпарину у серці десь…
А ти пройти чи багато зміг?
А ти свій шлях подолав увесь?
Давно не боюся дошкульних слів…
Я вже вмирала, але живу…
О, дайте ще трохи тих злив і жнив,
щоб бігти – і падати у траву…
У небо дивитися – в синю синь,
ловити очима обриси хмар,
шукати шляхи до нових вершин,
і кожен день – як останній дар…
Броню і щит здобудь у бою,
але не зраджуй своїм словам…
Священна земля, на якій стою…
Безцінний день, дарований нам…
2018
АЗИМУТ
Трішечки літа в стрічку,
трішечки літа в коси,
трішечки тіней в нічку,
сонця в ранкові роси…
Трішечки кави-чаю,
слів незбагненно-щирих;
поглядом зустрічає
неба бузковий триптих…
Трішки осінніх злетів,
трішки каштанів змоклих,
віршів й пісень поетів,
вітру легенький дотик…
Трішки дороги-змійки,
трішки листів і листя
осені-чародійки,
мрій, що колись збулися…
Трішки зими на шибку,
паморозь в трави-віти,
сонце сідає швидко…
Трішки розмови з вітром…
Трішечки чаю з медом,
м’ятою, липи цвітом…
І під картатим пледом
мріяти знов до літа…
2017, зі збірки «Азимут»
ЖИТИ
Поки йде життя – треба жити:
Насолоджуватись, любити,
Пробачати дрібні образи,
Намагатися бути разом;
Не проходити повз байдуже,
Помічати зірки в калюжах…
Цінувати хвилину кожну –
Їх втрачати ніяк не можна!
СТАРІ ДЕРЕВА
Зрізáли старі дерева.
Вранці. Була роса.
Падало зверху гілля.
Майже без листя вже.
«Любили ми цей горішник», –
Хтось із юрби сказав, –
Тепер тільки пень широкий
Один у дворі лише».
Так, рідні зникали в морок.
Ми ж залишались тут.
Губили рахунок тижням –
Тижні уперто йшли.
І тратили свій вільний час –
Ігри, диплом, статут…
І думали: «Ех, якби!..
Де б ми тепер були!..»
Співав мегаполіс звично
Сотнями звуків-слів.
Червоні, зелені, жовті
Листя, люди, авто…
Один палав смолоскипом,
Інший повільно тлів…
Зрізáли старі дерева.
Древні. Років за сто…
2015, зі збірки «Сім кРоків»
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.