“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
БЕРЕЗНЕВІ СНІГИ
Березневі сніги,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вам лишилось недовго –
Вже до сонця притьма
Потягнулось гілля,
І весняний політ
Не судитимуть строго,
Осміхнеться лиш сонце
Як мама здаля…
Біла ковдра, як пух,
Розтеклася ярами,
Буде добрий врожай
І озима густа…
Замість речень
То хореї, то ямби,
Кличе знову до хмар
Синя та висота…
Ні трави, ані снігу –
Лиш промені теплі,
Березневе зітхання
В мережках дощу…
Загубилась весна
Між синхронів і реплік,
Я її відшукаю –
І в світ відпущу…
* * *
Холодна довга ніч.
Мовчазна.
Така тепер настала
Весна.
До ранку сотні метрів
Пройти,
І вірити у те,
Що є ти…
В дитинстві наші мрії…
А втім
Ти знаєш, що у серці
Твоїм?
Вночі не видно тіней,
Імли…
І ми у ній такі,
Як були…
КВІТИ
Квіти не знають, що йде війна.
Але весна невпинна.
Буде ще мрія – і не одна!
І Україна – вільна!
В травах потоне ворожий брухт.
Зійде врожай у полі.
Війни не вічні. Та вічний дух,
Що прагне правди й волі!
АЛЕ – ВЕСНА
Мінливий світ… І так буває,
Коли статичності немає,
Коли незриме – поза краєм,
А пісня серце й душу крає…
Коли душа – бузковий щем,
Що тихо мокне під дощем…
Коли з великого кохання
Лишився сум й розчарування,
Коли співає пташка рання,
Не перша, але й не остання,
Коли ще сонце не зійшло,
А ми чекаємо тепло…
Коли ще світить, та не гріє,
Коли швидка ріка міліє,
Коли вся буря почуттів
Ущухла, так що поготів…
Коли у серці десь на дні
Думки лишилися смутні…
Але – весна. Підсніжник перший.
І кличуть вдаль шляхи безкраї…
Попереду ще стільки звершень..
Жага життя перемагає!
СЕРЦЕ
Віти на сонці освячує рання весна,
Знову повернуть лелеки в насиджені гнізда,
Скільки вже випито-пройдено наче до дна,
Та в певну мить розумієш – ніколи не пізно:
Ранок зустріти з надією в сили добра,
Випити кави, зробивши потрібні донати…
Кожен за спиною має свої два крила
Й кожен собі обирає шляхи, де літати…
Сонце освітить, а місяць освятить той шлях –
Пам‘ять вкарбує навіки у просторі все це…
Знаків не видно – ми будем іти по зірках,
Слухати пульс замість компасу й стомлене серце…
ЩО Є
Сірина й сивина.
Сонце вкрилося сірою ковдрою.
Ще не час для зізнань,
Вже не час для зізнань,
Чи не час…
Прозвучать застарі
Виправдання дощами-негодою,
Але ти виглядатимеш
Вогник: загас – не загас?
Розійшлися зима
Із весною,
Неначе «за згодою»,
Треті півні… не раз
Вже зреклися усі…
Чи не всі?
І «високі» гріхи
Не прикрити високою модою,
Коли раптом планета
Злетить зі своєї осі…
Гола правда – в бруньках:
Пробиваються вперто,
Народження…
Безліч зайвих дрібниць
Не зупинять, чого не спинить.
Є у кожного злети,
Падіння, а з ними
І сходження…
І те вічне й незриме,
Що є за межею століть…
БЕРЕЗЕНЬ
Прокинься, зустрінь весну –
відчуй її колір, запах…
Як кіт на пухнастих лапах,
ступає – вже не до сну…
Летять журавлі домів,
ладнають торішні гнізда;
і в серці – тихенька пісня,
і день вже теплом зігрів…
Ще лютий не відступив,
та крізь березневий вітер,
сміються до сонця віти,
і світ наче знов ожив…
Під сонцем скресає лід,
і вікна залиті світлом,
і хочеться теж ожити
з весною, як первоцвіт…
Моє Рівне
Моє Рівне – потрійна брама,
Три шляхи – і обійдеш пішки…
Скреготала зима зубами,
Що лишилося зовсім трішки,
Бо вже березень в двері стука,
Увірвався із вітром дужим…
Лютий місяць, зима, розлука…
Обійми мене, весно-друже…
Височіє потрійна брама –
Зустрічає весну здалеку…
І уже усіма шляхами
Повертають в наш край лелеки…
МІСЦЕ ПІД СОСНАМИ
У кожного має бути
тихе місце під соснами
там де в гіллі гойдається
інший казковий вимір
де місяць блідо всміхається
зорям і подорожньому
де з виборів всіх можливих
робиш єдиний вибір…
Пухнастий солодкий вечір
в холодний на диво березень
і ліс як спільник притих
ховає проліски ранні
гарячий дотик обпік
шаленостями тверезими…
З промовлених сотні слів
ти обереш мовчання…
ПОЛЕ
Березень. Поле мовчить.
Тиша.
Хочеться світ відчинить
Ширше:
Щоб на весь погляд з вікна –
Небо.
І в далині, де туман –
Верби…
Щоб відчуття висоти –
Спалах,
Щоб свою стежку знайти
В травах…
Мрійно… І поле – мовчить,
Диха…
Так зупиняється мить –
Стиха…
ВЕСНЯНЕ
Гілочки на сонечку
Ніби золоті…
Хвильками сріблястими
Озерце мовчить…
Час пливе, мов річечка,
Ми уже не ті…
Але як же хочеться
Зупинити мить –
Там де тепло й затишно,
Спокій і любов…
Де не немає зайвого
І не треба слів…
Завтра сонце визирне
І зігріє знов
Гілочки на сонечку,
Ніби золоті…
* * *
Яке чудове міжсезоння:
І дощ, і хмари чималі,
Весняний сніг на підвіконні,
Весняні квіти на столі…
ПАМ‘ЯТЬ
Не вічні сніги –
Проросте виноградна лоза,
Наповняться соком
Важкі діамантові грона…
А пам‘ять усе зберігає
Дорогу додому,
Де золотом сяє на сонці
Бакальська коса…
Ще сонце високо,
Лиш хмари заступлять на мить…
Основа основ –
Залишається наша твердиня,
І вічна любов,
Як вітри, мов глибоке коріння…
І враз оживає,
І в серці тихенько щемить…
Вже пройдено стільки
Законів, канонів і віх –
Падіння і злети,
І знову падіння і злети…
Та небо належить
Насправді митцям і поетам,
А сонце однаково
Світить у небі для всіх…
КОЛИСАНКА
Заколисуй піснею тихою,
Щоб здавалося – ніч не дихає,
І дрімає щастя під стріхою,
Поки час…
Ти співай, поки вік відміряно,
Кому кроками, кому мріями,
Поки сили – живемо й віримо
В світ і в нас…
Колисанку життя підказує,
Проведе поміж словом-фразою,
Стане втіхою і окрасою
Для душі…
Оживе, посвітліє, зцілиться…
А на ранок розквітнуть китиці,
І слова десь із серця виллються
У вірші…
РІК ЗА РОКОМ
Рік за роком навчили втрачати.
Рік за роком навчили йти,
Сподіватися і розрізняти
Вартість методу і мети.
Так, ми виросли, стерли всі крила.
Світ великим був – став малим.
А колись ми так вірили в диво!
Ми тим дивом самі були!
Рік за роком, спотички і ґулі,
Шкіра грубшала і слова…
У ставку сплять човни потонулі,
Над якими крига зійшла…
ЗВ’ЯЗОК
Що таке відстань,
Коли є незримий зв‘язок –
Думка за думкою
В пісню складається тихо,
Зорі малюють опівночі
В небі триптихи,
Час утікає крізь пальці,
Неначе пісок…
Скільки тих років,
Якщо ви на хвилі одній –
Спільними рисами,
Як данина інтелекту,
Робите кращою
Втомлену нашу планету…
Скільки тих кроків
Зроблено в напрямку мрій…
Наче багато –
Всі цифри сховала імла,
У надвечір‘ї
Розтанули обриси міста…
Хочеться в тиші
Переписати начисто…
І щоб країна
Новим життям розцвіла!
ЦИКЛІЧНІСТЬ
Кілька днів для думок,
для зітхань й розуміння,
постліричних тривог,
аналітики й сну…
Знов як фон прозвучить –
час збирати каміння
і в новому вбранні
зустрічати весну…
Відмирає за рік
все, що мало відмерти:
однорічні рослини
такими вже є;
ми лиш образ новий
зустрічаємо в смерті,
а допоки шука
кожен щастя своє…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.