Наталя Бідненко. «І знову про віру, надію, любов…»

369

***

Господе, Ти чуєш чи не чуєш

Стогін горя у моїх краях?

У підвалах з нами Ти ночуєш,

Разом з нами відчуваєш страх?

 

Господе, та Ти ж бо всемогутній,

Наша доля у Твоїх руках…

Відчини нам сонячне майбутнє,

Поки промінь сонця не зачах.

 

Господе, спаси нас і помилуй,

Янголів своїх пошли нам рать

І додай надії, віри й сили –

Й ворога зумієм ми здолать!

 

***

 

І знову про віру, надію, любов…

 

Твої долоні пахнуть порохом,

Чоло зросив солоний піт…

Коханий мій, на прю із ворогом

Ти став, щоб захистити світ.

 

Твої долоні пахли ласкою

У той гіркий прощання час…

Живем надією незгасною,

В майбутнє віра є у нас!

 

Твої долоні пахнуть втомою,

Бо у боях ти – знов і знов…

Хай злу війну загонить в спомини

Всепереможниця-любов!

 

***

Як хочеться писати про любов

І про село в цвітінні абрикосів.

Та рушиться основа із основ,

Душа мов заніміла в безголоссі.

 

Як хочеться писати про весну,

Про чисте небо над зеленим гаєм…

Ми ще напишем, як закінчимо війну

Лиш перемогою – Вкраїно, обіцяєм!

 

Як хочеться писати вже про мир,

Про дітлахів, які спішать до школи…

Стражденна земле, світла поводир,

Пітьмі не подолать тебе ніколи!

 

***

Говорить Маріуполь…

Мене нема. Є тільки біль і муки.

А як я цвів під мирністю небес!

Я мав ім’я. Я звався Маріуполь.

Чим прогнівив я, Господе, Тебе?

 

Мене нема. Повсюди вбиті люди.

Я кров’ю переповнений ущерть.

А з автоматами ці зайди, ці паскуди

І далі сіють горе, жах і смерть.

 

Мене нема. Але я буду… Буду!

Цвісти ще маріупольській весні.

…Навіки ж будьте прокляті, іуди,

Горіти вам в пекельному вогні!

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!