***
Господе, Ти чуєш чи не чуєш
Стогін горя у моїх краях?
У підвалах з нами Ти ночуєш,
Разом з нами відчуваєш страх?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Господе, та Ти ж бо всемогутній,
Наша доля у Твоїх руках…
Відчини нам сонячне майбутнє,
Поки промінь сонця не зачах.
Господе, спаси нас і помилуй,
Янголів своїх пошли нам рать
І додай надії, віри й сили –
Й ворога зумієм ми здолать!
***
І знову про віру, надію, любов…
Твої долоні пахнуть порохом,
Чоло зросив солоний піт…
Коханий мій, на прю із ворогом
Ти став, щоб захистити світ.
Твої долоні пахли ласкою
У той гіркий прощання час…
Живем надією незгасною,
В майбутнє віра є у нас!
Твої долоні пахнуть втомою,
Бо у боях ти – знов і знов…
Хай злу війну загонить в спомини
Всепереможниця-любов!
***
Як хочеться писати про любов
І про село в цвітінні абрикосів.
Та рушиться основа із основ,
Душа мов заніміла в безголоссі.
Як хочеться писати про весну,
Про чисте небо над зеленим гаєм…
Ми ще напишем, як закінчимо війну
Лиш перемогою – Вкраїно, обіцяєм!
Як хочеться писати вже про мир,
Про дітлахів, які спішать до школи…
Стражденна земле, світла поводир,
Пітьмі не подолать тебе ніколи!
***
Говорить Маріуполь…
Мене нема. Є тільки біль і муки.
А як я цвів під мирністю небес!
Я мав ім’я. Я звався Маріуполь.
Чим прогнівив я, Господе, Тебе?
Мене нема. Повсюди вбиті люди.
Я кров’ю переповнений ущерть.
А з автоматами ці зайди, ці паскуди
І далі сіють горе, жах і смерть.
Мене нема. Але я буду… Буду!
Цвісти ще маріупольській весні.
…Навіки ж будьте прокляті, іуди,
Горіти вам в пекельному вогні!