НА СТЕПАНОВІ СЛОВА
Степанові Галябарді
Як звучить “Шикидим” – Галябарди слова –
Наче турок Назим нашу пісню співа.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як до зір Білозір у любові зрина,
Сам Степан мружить зір, чи не з неба вона.
Як Зінкевича спів в його слові луна,
Від Карпат до степів – краща доля земна,
Тернопілля цвіте в невимовній красі –
Чернівців смаглий щем, Львів у храмів ясі!
Як співає наш край баритоном Турця,
Упадає Дунай в українські серця,
Упадає Дніпро в українські слова,
Кличе пісня добро, небо мрій ожива!
Галябарда й Зібров творять дивні пісні:
Чую щебет дібров, де й пустелі сумні,
Бадьорішає кров, де журба журавлю,
Я до Києва знов шлях чумацький стелю.
Синь озер з-під брови і з-під золота нив,
І рум’янець живий –
як вино на розлив!
Сходить сонце з вірша – і соборний наш день
Йде в обійми до нас у віночку пісень…
ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА
Марії Павлівні Мудрик
з нагоди 85-річчя
Сприйняв Куражин* вчительку як дар –
Радів, що молоде, та не зелене,
І мудрій Мудрик, сонечку в очах,
Довірив діток золото червлене…
Як сіяла слова – цвів ряст надій
І рим оркестри чулись на Парнасі –
З безхліб’я ми зринали в небо мрій,
Над «Кобзарем» не дихали у класі…
В майстри, пілоти прагли, мов до зір,
Як Мудрик нас ростила поодинці.
На латці – латка, та світився зір
Звитяжними бажаннями
в глибинці…
Марія Павлівна – мов чародій:
Зайде у клас – і
сонце з нею входить.
Кажу, святиться й з-за таких Марій
Ім’я Марія в нашому народі…
15.05.2011
*Рідне село автора
СВІЧУСЬ ТОБОЮ…
Свічусь тобою, горю тобою,
Мов золотиться туман зорею.
Мені подала ти знак рукою –
І стежка твоя стає моєю.
Свічусь тобою, стаю поетом,
Любов до тебе немає тіні.
Падіння навіть здається злетом,
Як я впадаю в твої обійми.
Від тебе ж чую: – І я
– в горінні,
Ясний серпанку душі моєї.
Кохання світле не має
тіні,
Це я з тобою стаю зорею.
ВОЛІ ДИВОСИЛ…
Хто прямо йшов,
тим паче, супротивно,
Нескореність таким
стинали з пліч,
Під корінь витинали,
до родини,
Чи спершу гнали
в Соловецьку ніч.
Хто прогинався
чи вклонявся здібно,
Чи бомки бив,
та щоб ніхто не вздрів,
Той виживав,
плодив собі подібних,
Хіба у думці
непокірно прів.
Хто ж повз, як раб,
той множив тінь повзучу нам,
Ужів з мужів,
без перспективи крил…
Та крила є.
Є руки крил над кручею –
Наснажить крила
волі дивосил!..
ТАЇНА
Слова відлунюються в горах,
Ярами котиться луна,
Ріка із берегом говорить,
А ти мовчиш, як таїна.
Питаю серцем, знати мушу:
– То зріють соки до вина
Чи сходить слово, взяте в душу,
Повільно, як озимина?
Чи правду зірка говорила,
Що ти – сестра її земна
І, як зоря, чарівно мила
Та сокровенно мовчазна?
Душа душі не віддається,
Та видається так мені,
Що я достукаюся серцем
До твого серця в таїні.
НЕЛИНЬ
Червінці в дуба золоті на вітах,
Де голий сад від холоду тремтить.
Не скине шапку нелинь перед вітром,
Напасній бурі рук не взолотить.
І в люту хугу не розсипле листя,
Тріщить мороз чи налягає сніг, –
Дуб радий з того, що маленькій птиці
У кроні, листі затишок зберіг.
А як травичка прибіжить з долини,
Зажебонять струмочки голосні, –
Дуб шапку сухолисту гречно скине,
Вклоняючись лише весні.
ЗА СНІГАМИ…
Де спочив ти, сину,
Цвинтар недалечко, –
Знаю, зимна глина
Без мого словечка.
Ось скінчу полоти
Грядочки зелені…
Але – знов робота,
Знову ти – без мене…
Взимку – за снігами,
В квітні – за сівбою,
Влітку – за хлібами,
В осінь – за журбою.
Попливли годочки
Швидко за водою.
Зустрічі, синочку, –
Вже не за горою…
м.Київ
Колектив редакції
«Української літературної газети» долучається до привітань на адресу одного з
друзів редакції Василя Василашка з нагоди його дня народження. Міцного здоров’я
і творчих успіхів, шановний Василю Федоровичу! З води і роси!