Наснажить крила волі дивосил

193

 НА СТЕПАНОВІ СЛОВА

Степанові Галябарді

Як звучить “Шикидим” – Галябарди слова –

Наче турок Назим нашу пісню співа.

Як до зір Білозір у любові зрина,

Сам Степан мружить зір, чи не з неба вона.

 

Як Зінкевича спів в його слові луна,

Від Карпат до степів – краща доля земна,

Тернопілля цвіте в невимовній красі –

Чернівців смаглий щем, Львів у храмів ясі!

 

Як співає наш край баритоном Турця,

Упадає Дунай в українські серця,

Упадає Дніпро в українські слова,

Кличе пісня добро, небо мрій ожива!

 

Галябарда й Зібров творять дивні пісні:

Чую щебет дібров, де й пустелі сумні,

Бадьорішає кров, де журба журавлю,

Я до Києва знов шлях чумацький стелю.

 

Синь озер з-під брови і з-під золота нив,

І рум’янець живий – 
як вино на розлив!

Сходить сонце з вірша – і соборний наш день

Йде в обійми до нас у віночку пісень…

 

 

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА

Марії Павлівні Мудрик

з нагоди 85-річчя

 

Сприйняв Куражин* вчительку як дар –

Радів, що молоде, та не зелене, 

І мудрій Мудрик, сонечку в очах,

Довірив діток золото червлене…

 

Як сіяла слова – цвів ряст надій

І рим оркестри чулись на Парнасі –

З безхліб’я ми зринали в небо мрій,

Над «Кобзарем» не дихали у класі…

 

В майстри, пілоти прагли, мов до зір,

Як Мудрик нас ростила поодинці.

На латці – латка, та світився зір

Звитяжними бажаннями 
в глибинці…

 

Марія Павлівна – мов чародій:

Зайде у клас –  і
сонце з нею входить.

Кажу, святиться й з-за таких Марій

Ім’я Марія в нашому народі…

 

15.05.2011

*Рідне село автора

 

 

 СВІЧУСЬ ТОБОЮ…

Свічусь тобою, горю тобою,

Мов золотиться туман зорею.

Мені подала ти знак рукою –

І стежка твоя стає моєю.

 

Свічусь тобою, стаю поетом,

Любов до тебе немає тіні.

Падіння навіть здається злетом,

Як я впадаю в твої обійми.

 

Від тебе ж чую: – І  я
– в горінні,

Ясний серпанку душі моєї.

Кохання світле  не має
тіні,

Це я з тобою стаю зорею.

 

ВОЛІ ДИВОСИЛ…

Хто прямо йшов,

тим паче, супротивно,

Нескореність таким

стинали з пліч,

Під корінь витинали,

            до родини,

Чи спершу  гнали

в Соловецьку  ніч.

 

Хто прогинався 

чи вклонявся здібно,

Чи бомки бив,

та щоб ніхто не вздрів,

Той виживав,

плодив собі подібних,

Хіба у думці

непокірно прів.

 

Хто ж повз, як раб,

той множив тінь повзучу нам,

Ужів з мужів,

без перспективи крил…

Та крила є.

Є руки крил над кручею –

Наснажить крила

волі дивосил!..

 

 

ТАЇНА

Слова відлунюються в горах,

Ярами котиться луна,

Ріка із берегом говорить,

А ти мовчиш, як таїна.                                         

Питаю серцем, знати мушу:

– То зріють соки до вина

Чи сходить слово, взяте в душу,

Повільно, як озимина?

 

Чи правду зірка говорила,

Що ти – сестра її земна

І, як зоря, чарівно мила

Та сокровенно мовчазна?

 

Душа душі не віддається,

Та видається так мені,

Що я достукаюся серцем

До твого серця в таїні.

 

НЕЛИНЬ

Червінці в дуба золоті на вітах,

Де голий сад від холоду тремтить.

Не скине шапку нелинь перед вітром,

Напасній бурі рук не взолотить.

 

І в люту хугу не розсипле листя,

Тріщить мороз чи налягає сніг, –

Дуб радий з того, що маленькій птиці

У кроні, листі затишок зберіг.

 

А як травичка прибіжить з долини,

Зажебонять струмочки голосні, –

Дуб шапку сухолисту гречно скине,

Вклоняючись лише весні.

 

ЗА СНІГАМИ…

Де спочив ти, сину,

Цвинтар недалечко, –

Знаю, зимна глина

Без мого словечка.

 

Ось скінчу полоти

Грядочки зелені…

Але – знов робота,

Знову ти – без мене…

 

Взимку – за снігами,

В квітні – за сівбою,

Влітку – за хлібами,

В осінь – за журбою.

 

Попливли годочки

Швидко за водою.

Зустрічі, синочку, –

Вже не за горою…

 

     м.Київ

 

Колектив редакції
«Української літературної газети» долучається до привітань на адресу одного з
друзів редакції Василя Василашка з нагоди його дня народження. Міцного здоров’я
і творчих успіхів, шановний Василю Федоровичу! З води і роси!

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!