На висоті небесної октави

 
Надія БАБИЧ,
професор Чернівецького
національного університету
ім. Ю.Федьковича
 
 
Про свій прихід у літературу Омелян Лупул упевнено заявив у 1993 році високохудожньою збіркою рубаї «Скрижалі» (яка до того пролежала п’ять років у столичному видавництві «Молодь», а світ побачила таки у Чернівцях) та двома іншими – «Оранта», «Гіганти і карлики».
З того часу щороку з-під пера О.Лупула виходять одна, а то й дві поетичні збірки. Це поезії для дітей, байки, лірика. На сьогодні його напрацювання налічують 31 видання, куди увійшло майже три тисячі творів. Про найновіше з них – «Свята земля» –  хочемо поділитися враженнями.
Як зазначено в анотації, до книги увійшли твори, написані у 2014 – 2016 роках. Тож і не дивно, що у тематиці  цих поезій пульсують події дня насущного. Хоча є тут і твори на вічні теми. З-поміж великого розмаїття тем і мотивів зупинимося на кількох.
Україна – свята земля. Найширше ця тема розгорнена у розділі «Фавор-гора», зокрема в підрозділі «Gloria dolorosa» (скорботна слава).
Ці вірші написані буквально по гарячих слідах подій на Майдані.
 
Зима. Лютий. Печеніжин
У тривозі весь засніжен:
– Що то буде?.. Що то буде?..
Нарід за свободу б’ється –
Знову кров людськая ллється! –
На Майдані гинуть люди.
 
А чи
 
Ці жертви України не даремні,
Якщо в моїй державі й дотепер
Безкарно шабашують сили темні?..
 
Застереження цим темним силам рефреном звучить і в інших поезіях книги. Наприклад, розповідь мельника із Карпат :… тут кожен гуцул з Богом розмовля //А наші гори  – то свята земля (розділ «Карпати. Падолист»).
 
А ось як трактує автор образ святої землі у цілком мирній ліриці:
 
Який би сум цей край не огортав,
Та тут мої Кариби і Багами.
…
Це тут я розмовляю із богами. –
Бог річечки. Бог поля. Бог трави
(розділ «Із зеленого літа»).
 
Або «Екслібриси» із тієї ж «Фавор-гори»:
 
Злодійські доки пухнуть гаманці,
Окрадена страждає Україна –
Свята земля в терновому вінці.
 
Друга тема, яка посідає чільне місце у книзі, – образ Матері. Ця тема раз-по-раз виникає в різних розділах «Святої землі», але найяскравіше вона розкривається в інсталяції для скрипки з болями душі, високими вітрами й оргáнами громів «Серпневій сонаті» та поезіях у прозі «Рапсодії».
«Серпнева соната» – твір безсюжетний, тож цілком виправдане визначення автором його жанру як інсталяція. Поезії у творі скомпоновані так, щоб читачеві розкрився життєвий шлях героя – Сина, до якого із засвітів прийшла у гості Мама.
Надзвичайно експресивно, емоційно наснажено й лірично (хоч у ліризмі авторові в жодному із його творів не відмовиш), романтично, піднесено виписано підрозділ 4 у розділі “Andante”. Поезії цього підрозділу  такі глибоко психологічні, що хотілося б зацитувати їх усі вісім. Та все ж наведемо одну з них:
 
Як нині бачу: Мама грядку поле,
Жартуючи: «Оце моє все поле.
На більше вже не вистачить мене». –
І сумно посміхається. Жене
Серпневий вітер хмари знавісніло,
Бо то йому яке до того діло,
Що вже не Мама, я полю грядки –
Болючих строф засіяні рядки.
 
Майстерно вдалося авторові виписати образ Мами в «Роздумах при багатті». Це вірші «Літо із лісу в село поверталося», «Різдво. Так зоряно вночі», «Був чорний день в моїм календарі», «Я маму попросив, мале дитя», «Мені зоря упала на плече».
 
Був чорний день в моїм календарі.
Врочисто, у святковім киптарі
Мої лежали Мама у труні.
Я – першокласник. І здалось мені,
Що світ довкола злісний і чужий,
А ти у нім, як хочеш, так і жий.
І став дорослим я о тій порі.
 
І ще одна тема, яка дуже важлива для поета, – це Слово. Як і попередні, вона часто виникає в поезіях О.Лупула. А подекуди образ Слова освітлюється від образу Матері, як-от у вже згадуваному підрозділі 4 розділу  “Andante” із «Серпневої сонати».
 
Я ще мале і боязке хлопча,
Тулюся Мамі щільно до плеча,
Бо знаю вже, що на пречисте Слово
Сичить гадюка злісна з-під корча.
Високе Слово. В найтемнішу ніч
Було мені ти за мільйони свіч;
Підтримане тим Маминим плечем,
Джерельним ще і досі б’єш ключем…
 
У книзі чимало творів медитативного характеру. Поет роздумує над сутністю людини, над її стосунками з природою. Його ліричні герої –  це квітникар, який лікує квіти і розмовляє з ними; гуцул, здивований тим, що нас ще і досі вважають не-Європою; коваль, якого рятує від усяких бід палаюче горно, та багато інших. Тобто це український народ у всіх його іпостасях і проявах у щасливі чи трагічні хвилини своєї історії.
Ну і, як водиться в поетів, інтимна лірика. Насамперед, це весь перший розділ книги  «Із зеленого літа». У листах адресатці, до якої ліричний герой звертається на Ви, розкриваються всі гами закоханої людської душі. Такі ж хвилюючі поезії інтимного характеру вкраплені в інші розділи книги.
 
У саду розквітла юна вишня,
А мені здалося – Ви колишня.
Та за мить розвіявся туман –
Знов не Ви!.. Але за що так? Боже, –
Чи мені у цьому хто поможе?
Як я натомився від оман.
 
Та поет не заколисаний надхмарними злетами, а добре придивляється до подій земних. Тож не випав із його поля зору і «старший брат», якого турбує наша незалежна хата:
 
Горлає жовчно скрізь мій старший брат,
Що ніби саме він – аристократ! –
У чорні дні був на моєму боці.
Тоді чому, – запитую у брата, –
Моя для тебе незалежна хата,
Немовби те більмо на оці?
 
Віддає належне поет і воїнам-афганцям («Аполлона мав зовнішні дані…»), і учасникам АТО («Солдат прибув додому… у труні», «У нас дощі тут кольорові» та ін.).
Омелян Лупул неабиякий майстер і пейзажної  лірики:
 
Увесь наповнений снаги
Іду селом, а навкруги
Мій рай земний во плоті:
Сніг тополиної пурги
Та ластівки на дроті;
Стоять стоги, як ті боги,
Натомлені в роботі.
 
І все це не що інше, як його рідне село Раранча, де колись жила і працювала українська письменниця і педагог Євгенія Ярошинська. Залюблений у своє село, свою мальовничу Буковину, автор пише:
 
Коли в найвищім опинюсь ряду,
Оазо – Буковино! – з мрій каскадом,
Мені ти станеш Гетсиманським садом,
Де ніч свою останню проведу.
 
Чимало ще тем і мотивів у цій книзі. Та поезії «Святої землі», як і всієї творчості Омеляна Лупула, пронизані ідеєю утвердження високих моральних цінностей у людських стосунках. І досягнення високої моральності у нашому суспільстві поет пов’язує з новим поколінням, яке зуміє зберегти в собі зміст і сенс вивченої з дитинства молитви. А це так необхідно не тільки українцям, а й усій світовій спільноті.

№14 (202) 14 липня 2017