На Ворсклу вертаюсь додому

382

Даль сонячним світлом розквітла,

Та сум причаївсь край дверей.

Відкрийте навстіж мені вікна –

На Рейні співа Лорелей.

 

Крізь даль мені бачиться зримо

Красуня сумна – нічия.

І кличе мене одержимо

Пекуча на Рейн печія.

 

Коса золота щонайкраща

Засліплює полум’ям зір.

Пощо застороги і хащі,

Й порогів людський поговір.

 

Каюк я лаштую в дорогу

Глобальним коханням сп’янів.

Та все ж приховати тривогу

Не можу, почувши той спів.

 

Мій човен хисткий попід скелі

На спів, на погибель пливе.

Б’ють хвилі жорстоко-веселі

Каюк ось розтрощать – і все!

 

На Ворсклу вертаюсь додому

(На кого покинув свій край?)

І серця палючу утому

Рятує Маруся Чурай.

 

 

ЛИК ЯНГОЛА

Як оглянувся – не знаю!

Як ухопився за крик.

Бачу над прірвою скраю

Жахом збілілий твій лик.

 

Кручі гойднулись холодні,

Почувши молитву твою.

Бачу себе край безодні.

Де вже на грані стою.

 

Стогне між скелями річка –

Гостре каміння на дні.

Ти, чи запалена свічка,

Світиш з безодні мені?

 

Ти, чи запалена свічка, –

Твій всерятуючий крик.

Стогне між скелями річка,

Світиться янгола лик.

 

 

КОЛІБРІ

Припаду захмеліло до вуст,

Мов до квітки в повітрі колібрі.

Ранок сонячний – золотоуст

Вимальовує дійства екслібрис.

 

Щось далеко шепочуть громи,

Та одну я тебе лише чую.

За повітря тримаюсь крильми,

П’ю нектар, твої губи цілую.

 

Ти закохано знаєш про це,

А я знаю, що ти – моя квітка.

В небі сонце – весільне гільце

Запалило на травах лелітки.

 

Моя квітко,– крізь неба блакить

Ця любов – лиш фрагменти ескізу…

Я тебе буду вічно любить,

Тільки крила мені не підрізуй!

 

 

ТЕБЕ Я ПІДСВІДОМО ВКРАВ

Тебе я підсвідомо – взяв і вкрав,

А всі крадіжки – справа не безкарна.

Допомогла – високість буйних трав,

Яка ж ти гарна,

О, яка ти гарна!

 

І луг мені, як брату, допоміг,

І нива в срібних щебетах врожайна.

Без змови їх чи я украсти б зміг?

Яка ж ти гарна,

О, яка ти гарна!

 

Дозорець-сокіл допоміг з небес,

(Бо ти була ляклива, ніби сарна),

Гладінь і хвиля животворних плес,

Яка ж ти гарна,

О, яка ти гарна!

 

Допомогла мені свята земля.

Моя ти доле, спраго планетарна!

З тобою лиш моє існує – Я!

Яка ж ти гарна,

О, яка ти гарна!

 

СУД

Палі ‘яті Ігоря Римарука

В засвітах Римарук і Війон

Край святого зустрілись чертога.

І нехай – це був тільки мій сон,

Привела їх дорога до Бога.

 

Бог сказав їм: ти крав, а ти пив,

Тож забракло вам волі і сили,

Та мені ваш до серця мотив –

Моїм словом ви людям світили.

***

Себе я мушу запитати:

Чому під творами не ставлю дати?

Чомусь не ставлю, де писав також.

Мене пройма високовольтна дрож.

 

Мені байдуже – Київ чи Очаків,

Та не байдуже літ моїх число.

Ось в день такий писались «Гайдамаки»

І в генія світилося чоло.

___________

Від редакції.

Колектив УЛГ приєднується до привітань
на адресу шановного Івана Гайворона, які надійшли з нагоди його 70-річчя.

З роси і води!

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!