На спільну ватру

 
 
Павло ЩЕГЕЛЬСЬКИЙ
 
Вояк радянський і вояк УПА
Поволі горнуть сіно у долині.
І піт рясний, солоний, як ропá,
Скропив обличчя
і старечі спини.
Ще тільки-но закінчилась війна,
Прийшов Петро по воду до кринички,
А там сестра Орéстова –Анúчка,
І карі очі – не розгледиш дна.
Отак жартунка-доля їх звела –
Орéст – смаглявий гýцул з Прикарпаття
Й приймак Петро
з подільського села –
На спільну ватру.
Під одне багаття.
Чи ж думав хто,
що так воно складеться?
Що на криничці тій зійдеться світ?
Більш півстоліття п’є,
а не нап’ється
(З перервою таки…
на десять літ).
Бо як Орéст
потрапив під арешт,
То й за Петром
в малинових погонах
Приїхав опер
в чорному фургоні,
Трофейному
(гараж енкавеес).
І повезли до міста
«на розмову»
(На лайку, що зривалася на крик).
І не дали сказати навіть слова,
Ще й дорікнули тим, що фронтовик.
Не за вождя, за родіну чи віру,
А просто так
(цидула, бач, прийшла) –
У товарняк Орéста –
й до Сибіру.
А під шумок Петра…
і… півсела.
 
Дав Бог, вернулись.
Жúві та здорові.
Не каялись, бо не було вини.
Лиш дуже швидко виросли сини.
Вже й у синів онуки чорноброві.
В старих балачка млява і скупа.
Стерню толочать босими ногами.
Як добре, що не стали ворогами
Вояк совіцький і вояк УПА.
 
«За Родіну, за Сталіна, вперьод!..»
А не підéш –
потрапиш до кутузки…
Ще й досі дивно їм,
що наш народ –
Ну хоч ти вмри –
«не ґаварит па-русскі».
Півсотні літ
разóм несуть свій хрест.
То косять сіно, то пасуть худобу,
І сердяться за спробу
сіять злобу
Старий Петро
й підтоптаний Орéст.
А вже як віджнивують,
восени,
За тютюнцем згадають принагідно,
Що йшов Орéст на смерть
за землю рідну,
А не дали
учасника війни.
І хоч пиши куди, хоч не пиши,
Хоч вовком вий…
Всідається подалі,
Бо у Петра є орден і медалі,
А тут –
незгойна рана у душі.
Якби раніш – терпів би та мовчав.
Сьогодні ж бо –
Соборна Україна…
Невже потрібно стати на коліна,
Щоб світ впізнав?
На старість хоч признав.
 
… Вояк радянський
і вояк УПА
Давно вже спочивають у могилах.
А хижа зграя, люта і тупа,
Кружляє й досі
на імперських крилах.
 
Стерв’ятник двоголовий –
хитрий звір –
Планетою Земля уперто рище,
Насаджує народам «русскій мір» –
І що не крок – то чорні попелища!
 
***
Кипить розбурхана столиця.
Цвіте прадавній Київ-град.
І незалежність  – як годиться,
І вільним воля (чорт їй рад!).
 
І свій парламент, і держава.
І навіть президентська рать.
І судді з верховенством права
Закон, як дишло, повертать.
 
Вже судять мерів і прем’єрів.
Такий у нас електорат.
Лиш на межі нової ери
Бомжів побільшало встократ.
 
А ми чи люди, чи приблуди.
Ще ніби й ми, та вже не ми.
Живем собі, чи тільки блудим
Як на балу під час чуми.
 
***
Нова формується еліта
Стійка до соціальних криз.
На чільне місце  – не освіта,
І не мораль, а прагматизм.
 
Конспект на залік за два бакси
В оренду віддає студент.
А за шпаргалку  – інша такса.
Не прогадай, лови момент.
 
Про всіх і вся  – спокійним тоном.
Із дипломатиком в руці
Та ще в навушниках з смартфоном
В тролейбус вскочили зайці.
 
І, як метелик-одноденка,
Летить на вогник казино
У «мерседесі» бізнесменка,
Щоб душу розігріть вином.
 
У неї все о-кей! Все круто.
Все схоплено… В конкретну мить.
Лиш павутиною обплутав
Давно прострочений кредит.
 
Та що кредит? Гуляй, мадонно!
Тут все твоє  – рулетка, джаз…
А про борги по телефону
Ще нагадають в бізнес-час.
 
І заметаєшся, мов білка,
Почувши зведений затвор,
Коли заб’є останню “стрілку”
Неумолимий кредитор.
 
Почнуться звірки і розбірки,
І наркота, щоб зняти стрес.
І, як застава, на задвірках
Замре сріблястий «мерседес».
 
Минеться шок. Не на Багами
Поїдеш набиратись сил,
А на трамвайчику до мами  –
Єдиної на всі часи.
 
Вона й розрадить, й сльози витре,
Поспівчуває, як завжди…
Бо наковталася повітря,
Срібляста рибка без води.
 
***
Звихнувся світ. Чи понесло з горба,
А чи заразна вразила хвороба –
Старенька будка від іржі ряба,
То вже не будка  – ОФІС виконроба.
 
І не середня школа, а ЛІЦЕЙ,
Не технікум, а КОЛЛЕДЖ щонайменше.
А хто придумав кавардак оцей
І не шукайте, так собі дешевше.
 
В нас інженер  – ніщо, порожній звук.
Чхать на науку, на авторитети.
У селах  – АКАДЕМІЇ НАУК.
На хуторах  – ти ба, ВНіВЕРСіТєТИ.
 
I кожному давай сертифікат,
Ліцензію, клейноди і литаври.
Що не студент  – майбутній дипломат,
Випускники  – МАГІСТРИ, БАКАЛАВРИ.
 
Глухий райцентр сьогодні  –
БІЗНЕС-ЦЕНТР.
Нема доріг, зате вже є СЕКС-ШОПИ.
Там знають і про долар, і про цент,
Про тампекси і памперси… з Європи.
 
Застерігають нас від справжніх бід
З телеекранів ролики реклами.
Лиш увімкнеш  – скрізь карієс і СНІД –
Від першої й до енної програми.
 
Телеефір липучий, наче мед.
Політик он малює перспективу…
Телеведучій  – пасту «Блендамед»,
А претендентам  – по презервативу.
 
Нас кличуть у круїз, в захмарну вись.
Один дзвінок  – і враз оформлять візу.
Дивись чи від обурення вдавись,
А як набридло  – вимкни телевізор.

№23 (185) 25 листопада 2016