На пелюстках розквітлої троянди

266

На пелюстках розквітлої троянди

Помітні краплі чистої роси.

Вона чудова, неповторна, справді

Подібної в саду нема краси.

 

Хотів я квітку зрізать, та не в силах,

Дивлюсь на неї, думаю про те,

Що біля нас з тобою все красиве

І ніжне, і чарівне лиш цвіте.

 

Тому і щастя наше – не омана,

З роками його світло не згаса.

І наче символ нашого кохання –

Троянди  пломенистої
краса.

 

***

Ти мені колись подарувала

Найдорожче – почуття свої.

І про те лиш синє небо знало,

Квіти в полі й весняні гаї.

 

Як приємно серцем відчувати

Відданість безмежну і палку.

Як прекрасно все життя кохати

Жінку, повну ніжності таку.

 

Промінь сонця пестить твої щоки,

Ти вві сні жадана, чарівна…

Знову я кохаю тебе, доки

Є в мені ще сила вогняна.

 

***

Знову квітом дихає природа,

Пелюстковий дощ нечутно ллє.

Стільки років, мила, твоя врода

Серце зачаровує моє.

 

Я до тебе лину, я зникаю

У безмежнім просторі чуття.

З перших днів я так тебе кохаю,

Ти любов всього мого життя.

 

Скільки там нам випало, не знаю,

Та ніщо не владне, коли є

Ніжність, що ніколи не минає,

І кохання зоряне твоє.

 

***

Є в житті момент для оптимізму:

Сходить сонце – вирушаю в сад,

Де у променях, схвильовані і ніжні,

Квіти, що садила ти, стоять.

 

Ти оберігала їх, плекала…

І тепер – невже дива ще є? –

Погляд їх, тривожний і ласкавий,

Серце зачаровує моє.

 

Квіти ці зірвати? Ні, не можу.

А вітрець непроханий скубе…

Тріпотіння пелюсток тривожне

Так мені нагадує тебе.

 

***

Знову сонце над нами і вітер п’янкий.

Все так просто, але – не банально.

Я беру обережно промінчик ясний,

Ставлю в вазу на столик журнальний.

 

Сидимо на терасі. Над нами бджола

Пролетіла – відстала від рою.

Ми святкуємо тут, а у когось – діла,

Як то кажуть, нема їм спокою.

 

Ти нестримна така, мов тяжіння земне.

І бентежиш, і звеш, і палаєш.

Як завжди, тихо з розуму зводиш мене,

А в коханні так швидко згораєш.

 

***

Я приніс ромашки: «Ось, дивися».

Ти мені: «Вже свято? А яке?».

Видно, я помилки припустився,

Раз питання виникло таке.

 

Виправлюсь, пробач мені, будь ласка.

Але цей букет… Ти лиш відчуй,

В нім ще наше літечко не згасло,

І краси в нім, й сонця досхочу.

 

Виправлюсь, пробач мені, я прошу.

Нестабільність – випадковий штрих.

Біля ніг твоїх я – подорожник.

А ромашки… Знаю, любиш їх.

 

***

Радію я, що знову поруч ти,

Що в наших днях не згасла ще надія,

Що на столі троянди пломеніють,

І ми готові сто доріг пройти.

 

Радію ніжним поглядам твоїм,

Таким пекучим і таким жаданим.

І нехтуючи гамом ресторанним,

Ми зустріч нашу переносим в дім.

 

Коли ми разом – зайвий цілий світ.

Під дзвін бокалів повторю я слово,

Яке по сутності давно не нове,

Але приємне слуху стільки літ.

 

Радію я, що ніч дарує нам

Всі переливи почуттів глибинних.

Таких бажаних і таких нестримних…

А вся печаль залишиться дощам.

 

***

Ти нахилилась і мене поцілувала.

У цей момент з небес скотилася зоря.

Та більш нічого вже для нас не існувало

В цю теплу літню ніч – лиш ти і я.

 

Твої вуста мене голубили так ніжно,

Від насолоди подих я затамував.

І ми пливли на хвилі пристрасті неспішно,

Мов одинокий океанський пароплав.

 

Коли ж над обрієм з’явились світлі плями

І синій ранок у вікно прошелестів,

Ми засинали зі щасливими думками

Про дивну силу наших почуттів.

 

***

Загадкова ти,

Мов казка без закінчення,

Мов вночі серпневий зоревій.

Мабуть, тому, що у церкві ми не вінчані,

Повно тайн в твоїй душі палкій.

 

Я гублюсь в тонких тенетах ребусів,

Йду наосліп майже кожну мить.

Сокровенне приховала недаремно ти –

Щоб мої бажання подражнить.

 

І мене так вабить мила загадковість.

Без фантазій плин життя нудний.

Відгадаю все, бо в снах моїх казкових

Тільки образ неповторний твій.

 

***

В промінчиках твоєї диво-ласки,

Коли душа сопілкою бринить,

Знаходив я любов омріяну, мов казку,

І я її не зрадив ні на мить.

 

Нам випало пройти життя стежками,

Напитись ніжності з джерел землі.

Люблю в тобі і палкість вечорами,

І пристрасність у вранішній імлі,

 

І всю тебе, до крапельки, до краю,

До самого глибинного зерна.

І двадцять літ потому вірю й знаю,

Що тільки ти мені потрібна,

Ти одна.

 

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!