Поезії із нової книги
Публікуючи вірші поета з Волині Петра Маха,
висловлюємо щиру подяку шановному Петру Петровичу за сприяння у передплаті
нашого видання.
З повагою, колектив «Української літературної газети».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ШУКАЙ ДОРОГУ НА ВОЛИНЬ!
Натомишся в ході важкій
коли,
Або як засумуєш до
знемоги,
Шукай одразу спішно на
Волинь
Льонами позаквітчану
дорогу.
І стане легше дихати,
повір,
Бо тут озерна і лісів
окраса.
І пісня Лесина знялася аж
до зір,
Шанована в народі, бо
прекрасна.
Благословить тебе
поліський дзвін,
Що ще з дулібського зійшов
вогниська,
Покличе на молитву щиру
він –
Звідсіль до Божого амвона
близько!
БЕЗ ВАС НЕМА У МЕНЕ СВЯТА!
А що для мене свято, коли
вас
Немає поруч. І дошкуляє
смуток.
В моїй кімнаті світ
заколивавсь,
Бо голосу родини не
почуто.
Я висушу на сонці всі
жалі,
Коли озвуться в коридорі
кроки…
О Господи, із вами світ
широкий,
Без вас, як схрон, що
виритий в землі.
О роде мій, радію вже
відтак,
Що з кореня твого живлюсь
незмінно
І дихаю всякчасно
українно,
Немов козак, як упівський
вояк!
Я РОЗКРИВАЮ ПОСИВІЛИЙ ТОМ…
Ті глосарі1 для
стародавніх мов
Потрібні нині, як і
пораніше.
І не одна лінгвістична
ніша
Їм завдяки заповнилася
знов.
Я розкриваю посивілий том,
Де стільки мудрості віки
лишили.
І набираюся потужно сили,
Щоб не сприймати білий
світ притьмом.
1) Глосарі – словники для пояснення архислів.
ТАК ТУЖНО СТЕЖКУ ЗАВЕРНУТИ В ГАЙ…
Так тужно стежку завернути в гай.
Де дихає галява
квітовінням…
Завечоріла там пора
осіння,
Коли ми зустрічались
зазвичай.
Моя далека юносте, лети
За верховіття сосен – і
озвися
Пташиним співом у
блакитних висях,
Аби любов не пригасила ти.
З нас кожен хай спокутує
той гріх,
Що стався безпричинно на
леваді
Дерева там були нам дуже
раді,
Хилили ніжність із гілок
своїх…
Задаленіла давня далина,
Я в іній залетів по самі
вуха…
І тільки божевільна
медовуха
З узлісся пахне на розраду
нам.
А ДНІ ОДНІ ВІД ОДНИХ УТІКАЮТЬ…
А дні одні від одних утікають
І через ночі мчаться
щочимдуж…
Я квітів у дібровах не
знайду,
Бо світло десь позникло з
мого краю.
А може, хтось віддав його
в оренду
Із викупом (це модно в
бізнес-час)?
То чим порадувати, добрі
люди, вас,
Як дочекатись слушного
моменту?…
Сумна земля без світла і
тепліні,
Не гомонять пісняво і
стежки…
То де ж узявся виродок
такий,
Що викрав сонце із левад Волині?!
Я ДУМАЮ ПРО БАТЬКА ДОВГІ ДНІ…
Я думаю про батька довгі
дні,
І прикро – час народження
не знаю,
Бо в Корхові, тепер чужому
краї,
У вічному він спочиває
сні.
В квітневу ніч, у сорок
перший рік,
Стріляв поляк, неначе в
Україну.
Зірвалась мати вмить в оту
хвилину,
Бо по штахетах тарабанив
крик…
Лишилося нас четверо
дитят.
Я не спитав тоді чомусь у
мами,
В яке число благословилось
саме
На Божий світ татусеве
життя…
У Люби, у молодшої сестри,
Вже не довідаюсь – й вона
не знає…
Могила татова з війни, з
чужого краю,
До нас говорить кожної
пори.
м.Луцьк