Микита Рижих. «Там війна нас наздогнала…»

308

“Кришталеве місто”

 

Пластикова молодість

 

Шукає захисту

У дворах кришталевого міста

Яке лише на перший погляд

Обивателів

Здається великим та надійно зліпленим

Із бетону відмерлих решток

Почуттів

Чи пінопласту серцевих атавізмів

 

Двоє випадкових

Вершників

По дорозі

У казку

Сповнених молодості та рішучості

Вирушили на схід

Намагаючись вгадати пальцями

Тепло світлофорів

 

Що вони зустрінуть

На своєму шляху

 

Сонце схарапуджене

Небо окрадене

 

Чи може

Мертвого нареченого

Позначеного хрестиком

У кишці обстріляної з гранатометів

Церкви

Сірої мишки з білого каменю

З куполами

З золотими верхівками

 

Хрестик розшифровується так

 

Один

Два

Три

 

Пробіл

 

А десь обабіч дороги

Старі люде

Волочуть новий двохсотий вантаж

Або як вони кажуть самі груз двєсті

У ящиках ніби

У капілярах дерев

 

Кожне місцеве дитя

Бажає зазирнути

Всередину ящиків

У сподіванні що там лежать

Нові ляльки

Та смачні яблука

З ринку

 

Пластикова молодість

Шукає серед  чорних грубих ящиків

Вантажів телевізорів будинків

Бодай якогось захисту

І не знаходить

 

Тоді кришталевий світ і кришталеві люди

Тануть

Молодість починає шукати захисту

У набоях

І знаходить наречених

Назавжди втрачених

 

Місцеві кажуть

 

 

Але казати стає нікому

 

Тоді

Пластикова молодість

Лишає всі свої сподівання

Знайти захист

У кришталевому місті

 

 

 

 

 

Пісня про калину

 

Небо спатиме й без нас –

Щохвилинно, тихоплинно.

Хрусткіт видовблених трас –

Там ти виросла, калино,

 

Там дощі, вогні, хрущі,

Там шляхи, немов портали,

Що припали до душі,

Нас по-своєму вітали,

 

Там від холоду земля

Безязико шипотіла,

Тиха пісня, мов змія

Гіпнотично, йшла крізь тіло,

 

Там бували я і ти,

Там війна нас наздогнала,

Зруйнувши всі мости –

Нині й світу стало мало.

 

Небо спатиме й без нас.

Там, де вирвано калину,

Буде сонце повсяк час

Лоскотати променем

дитину

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!