Микита Рижих. Поезії

627

***

Кохаю. Знаю – помираю,

І світ віднині, як пітьма.

Жаль серцем чулим обійма,

Блукаю тихо коло раю

Ковтаю тишу небокраю,

Але, мов злодій, крадькома

Кохаю. Знаю – помираю,

І світ віднині, як пітьма.

 

Хоч і не час для водограю,

Хоч і жнива, мов колима,

А в серці вічності зима, –

Гуляю з болем край Дунаю –

Кохаю. Знаю – помираю.

 

***

Ранковий галас лагідний всевишній

І душу тіло біллю підганя

Коли вже у саду дозріють вишні

Ніколи.

 

Коли вже навмання ранкове сонце

Прокинеться і буде знову день

Ніколи.

 

Коли вже кров зігріється холодна

Ніколи.

 

Ніколи.

 

***

Х`юстон у тебе проблеми

Твоє передбачення з сільпо не збулося

І взагалі багацько всього сталося

З тих пір як хтось зістрибнув з мосту

 

Роса з-під вік не засолола

А скоріш посолодшала

Як так вийшло

Куди все пішло

 

Куди все йде

Республіка присмеркової зорі

Твоїх холодних долонь

Що на сонці виблискують

 

Шепочуть що холодно холодно

Сонце взагалі облінувалося

Всесвіт взагалі напружився

І живе в постійній напрузі

Навколо тебе з тих пір

Як хтось зістрибнув з мосту

А тим часом почали продавати

Кавуни вони цьогоріч подорожчали

 

Примітка:

Посилення інтернаціоналізації господарських зв›язків між державами та деформація економіки слугують можливими причинами інфляції, яка й спричиняє ріст цін на продукти.

 

***

Коли я бачу землі, зруйновані силою темною,

То бачу зазвичай я силу людську.

Коли я бачу землі незламні, відновлені –

Людину я бачу.

Оскільки земля – цінність ще й у матеріальному значенні,

То немає сенсу оспівувати її красу та велич.

Але чи має сенс не оспівувати пшеницю золоту чи квіточки тендітні,

Що теж походять з землі?

Коли я бачу людину і бачу землю, що йдуть пліч о пліч –

Природу я бачу,

І тоді сперечатись про що-небудь уже неможливо…

ярмаркові.

 

***

Добрий вечір, червона трояндо.

У цю світлу й коротку мить

Запросіть моє серце на танго,

Бо його, як то кажуть, щемить,

 

Не від болю — напевно, від щастя,

Що побачили очі вас.

 

Ухопіться скоріш за зап`ястя —

Мої руки у цей світлий час

 

Так хвилюються, наче ті хвилі

Десь на довгому березі днів.

Та і ми з вами кволі, ліниві,

Безкінечні, як води морів…

 

***

Що стосовно проміння воно лиш на час

Нас немає і більше не буде

Сонця теж вже нема тільки чорний атлас

Горизонту піде поміж люди

І на клаптики бога його роздеруть

І з тих клаптиків бог посміхнеться

Сукні більше не носять тепер носять лють

Зовсім голі від шкіри до серця

 

“Українська літературна газета”, ч. 19 (311), 23.09.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!