*
Маестро,
позбавлений рук,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
очима…
торкається клавіш
джерела музичних звуків,
виконує зором
«Місячну сонату»
Людвіга ван Бетховена
для фортепіано,
для графині
Джульєтті Гвічарді,
для рук…
відтятих
війною.
Тиша…
аплодує…
Митцеві…
громами…
*
Не на слонах…
не на китах…
і не…
на внутрішніх
резервах:
докіль
війна…
зійшла на шлях –
ЗЕМЛЯ…
тримається
на нервах.
*
Стояли соняхи
у полі –
стрункі, високі
сонцечолі…
Як горді лицарі
мовчали –
коли їм голови
рубали…
Прощались ввічливо
«На Ви»
і не тримались
голови,
і не зверталися
до неба –
бо розуміли
всі –
так… треба.
*
Свідомість…
мається від болю:
розумним дурням
невтямки –
непо-
ро-
зу-
міння
одного
доволі,
щоб розірвало
Землю на шматки.
*
Дві Протилежності
зустрілись на шляху.
Посповідалися нараз,
як на духу.
Рукостискання…
свій фасон
тримає…
Рука в руці,
а потиску –
немає.
*
Смертний мріє,
як Месія,
лишитися
в Часі…
При нагоді,
відродитись
в новій
іпостасі.
У метелика
годинок
отакенька
жменька.
Навіть думати
не сміє,
що він –
Одноденка.
*
Долає Совість
шлях…
Надії не втрачає…
Іде до тих, кому
Її не вистачає…
Не стримує себе,
шляхує доки здібна.
Хоч знає, що Вона
нікому
не потрібна.
*
Даруйте…
Тих, кого
братами меншими
звемо
ми, час від часу,
з задоволенням їмо.
Хоча не всім наразі
долю вибрали таку,
а тим, які нам
більше до смаку.
Сприймаймо оне не
беззаперечно –
бути смачним
буває небезпечно.
*
Плач крокодила
не бери на віру
коли жере він
ще живу офіру.
Йому не жалість
болю завдає.
Від задоволення
лукаві сльози ллє.
*
Коли виходите
із себе –
ключі з собою
брати треба.
Передбачайте си-
туацію таку:
повернетесь, а
двері на замку.
*
Верба Борвієм
зламана лежала…
Вона негоді,
певно, заважала,
А з-під Вербини
пагони-стеблини
тягнулися,
мов рученьки дитини…
Іще малі
Вербичені онуки
просилися
до Явора на руки.
Вербі не вадить
біль розлуки…
малеча йде
в надійні руки.
*
– Вибачте,
Ваше Високосте, –
поштиво звернувся
Мудрець
до Гори. –
Як мені, грішному,
осягнути Вас
такою,
якою Ви є?..
- Піднімися…
над собою, –
порадила Гора. –
І мене, і себе
побачиш.
*
Не грай знайому
музику щораз,
поринь у море
звуків та мелодій,
дай волю
збудженій природі,
не витрачай на паузи
свій час.
Одноманітність
годить новачку,
імпровізуй, якщо
сподобивсь грати:
сьогодні – престо,
завтра – модерато…» –
повчально Скрипка
мовила Смичку.
*
Думки мої,
мої думки,
неначе в банці
павуки…
Чекає витримка
сумна,
коли…
залишиться одна,
яка… всіх…
здатна примирити,
з якою варто
говорити.
*
Кат…мимохіть
поглянув на офіру,
яка до дровітні
прив’язана лежить.
Перехрестивсь,
підняв важку сокиру,
промовив тихо:
«Боже, поможи…»
*
Земля тримається
орбіти,
звучить в соборі по-
каянний глас…
І знову від-
кладався кінець Світу…
І знову на
невизначений час.
На провидіння,
нині сущі,
не покиваймо
раз по раз.
Усі…
імущі
й не…імущі,
апокаліпсис…
не трапиться…
без нас.
*
Втішалась Темнота
у Ночі під крилом…
Всім
мудрим…
довела:
коли ще
Світла…
не було,
а Темнота…
була.
*
Розумник здавна
сперечався з мудрецем:
«Що було першим –
курка чи яйце?..»
Втрутився півень
в суперечку:
«Без мене… не було б
ні курки, ні яєчка…»
Між опонентами
згорнулися дебати.
Тепер… нащадкам…
є про що… дискутувати.
*
Та скільки ж
доньок та синів
живих…
спалити…
доведеться
на злім жертовному
вогні
докіль Вселенський
Ум проснеться?..
Щоб розбудив
смиренні хати,
людське взаємо-
розуміння,
примусив разом
всіх… збирати
колись розкидане
каміння,
Шевченка радив
поминати
із хлібом-сіллю
на столі…
«… і буде син,
і буде мати,
і будуть люде
на Землі».
*
Червона кров
на білий сніг –
йде Дійсність зранена
без ніг…
Вагітна…
Молиться до Бога:
«Не дай дитя мені
безноге…»
Ціна скорботна
Перемоги –
сонми безруких та
безногих…
Лягає без-
голова тінь
на мозок многих
поколінь.
*
Уму не втямити
природи
ідеї гіршої
з ідей:
в ім’я
умовного народу
свобідно нищити
людей.
Такі являються
ідеї
від злого духу
та Медеї.
*
Для ложки Дьогтю
в діжці Меду
головне…
сформувати…
Громадську Думку,
мовляв, ми маємо
не Мед… з Дьогтем,
а Дьоготь… з Медом.
Зміна понять –
змінює пріорітети…
право на первинне
тлумачення Істини.
*
І теплокровні, і…
холоднокровні,
В морі незгоди
живимо…
Всі… сидимо
в одному човні,
а в різні боки
гребемо…
Звільнитись слід
від глупоти
й на берег Єдності
зійти.
*
Зродились
в’язнями сумління,
явились
щирими людьми.
Щораз
збираємо
каміння,
яке
розкидали не Ми.
Наша терпимість,
доброта,
мов Ахіллесова
п‘ята.
*
Усякі ролі
граємо в житті:
герої ми,
і грішні, і святі,
у Прометея рядимося
в Брута…
Часу нема
самим собою бути.
А хто наважиться
свою… явити суть,
тих різнопланові
актори заклюють.
Погана, вибачте,
ідея –
гуртом клювать
печінку Прометею.
*
Верба схилилася
над тихою рікою
води торкається
зеленою рукою.
Викупує
листочки молоді…
А восени… всі
сплинуть по воді.
Гой, се ля ві –
Вербині не звикати
Опале листя
проводжати.
Верба – ім’я
благословенне…
Листочки пам’ятає
поіменно.
*
Час проходить
повз нас,
мить проходить
крізь мене,
мов провидця
слова,
наче промінь
Рентгена.
Повз проходить
життя,
як якийсь
перехожий,
крізь проходить
буття –
зупинитись
не може.
Моя роль –
дій-ова,
чи глядач-
спостережник,
необачний
в словах,
чи мовчун
обережний?
*
Свобода йде
з мечем у грудях,
кровиця скрапує
на сніг…
І розквітає
в грудні ружа,
і… вибухає
Із під ніг.
Кровина кожна
вибухає…
Горить во здравіє
свіча…
Свобода праведна
тримає
в руці Архангела
меча.
*
Йде Істина
над прірвою зневіри
по променю,
що Місяць дарував.
Долає шлях хиткий
до Розуміння…
щоб твердь земну
відчути під ногами.
Циганське сонце
хмара затулила.
І…промінь зник,
неначе й не було.
Йде… Істина…
долає нездоланне…
«Дорогу той
здолає,
хто іде».
*
Прадавні роздуми
приємлю,
що люди… зі
старих часів
з дерев позлазили
на землю…
Та, виявляється,
не всі…
*
Знову…
наснилися ноги…
Йому… Його… ноги.
Зграя
голодних тварин
в кущах
рвуть кінцівки
на шматки…
Згадав війну
поганим словом…
Схопив протези…
Жбурнув у тічку…
Тварюки –
у різні боки…
Проснувся…
Протези,
як вартові,
поруч з ліжком…
Чому…
так немилосердно
болять ноги…
яких…
немає?..
*
Колись слухняні, мов-
чазні воли
биками не-
покірними були.
Господарі
їх мали каструвати,
бо нікому вози
було тягати.
Нечиста сила
більшого хотіла –
щоб оскопляли душу,
а не тіло.
*
Якщо ви
зробили
наукове ВІДКРИТТЯ –
не поспішайте
влаштовувати фуршет.
Треба,
щоб хтось…
зрозумів,
що це –
ВІДКРИТТЯ.
*
А на вікні
цвіте герань
ув ненаписаних
листах,
З-поміж надій
та сподівань.
немов молитва
на вустах…
Зима… зима
своє пряде,
переступає
через грань…
Мороз міцніє,
сніг іде,
а на вікні
цвіте герань.
*
За необачливі
гріхи
Атлант винивсь
перед Богами:
тримав на плечах
Небосхил,
а на Землі…
стояв ногами.
Шануймо, сущі
різноликі,
Планету
в сонячній імлі.
Господь…
знімає черевики
коли ступає
по Землі.
Її.. пречисту…
бомбувати –
це…
як на маму…
руку
піднімати..
*
У Вічності
ні вікон, ні дверей..
Гукай, волай –
нужденних не почує.
Втішається…
ніколи не помре,
свого й чужого
болю не відчує.
Сувора Вічносте,
будь ласка, не забудь:
на вічне житіє
люди…
з надією живуть.
*
Дитина спить
у теплій льолі –
у сні долає
перший крок…
Чекає куля
у пістолі –
коли натиснуть
на курок…
Жорстокий біль…
Щемлива ніжність…
Нечистий… грає
у розбіжність…
Лукавий
робить реверанс…
І…Смерть Життя
запрошує на вальс.
*
Мислитель у
постійній боротьбі
з думками мудрими,
що заважають спати.
У тім двобої за-
губив себе у собі…
Тепер не знає –
де… шукати.
Свідомо…
тричі повторив:
«Здається… я…
перемудрив…».
*
Куди ти йдеш?.. –
у Часу запитаю. –
Це не Твоє –
у ВІчність поспішать…
Себе благою
думкою втішаю,
що є у Часу…
Розум і… Душа.
Його…
цей Світ
безпечно
витрачає…
Зле в Світі
діється –
а Час
не помічає..
Із віку в вік
в постійнім вояжі…
Ні Розуму не має,
ні Душі.
*
Коротка Мить –
ні жити, ні любити
у чарах ночі
мрійно при свічах…
А що за мить?..
за мить можна убити.
Зродить Життя
потрібен певний Час.
Майнула Мить…
Її не зупинити.
За мить Життя –
життям треба платити.
*
Два генії
сиділи за столом.
Добром – один, а інший
звався Злом.
Посиділи…
Помовчали за кавою…
Від Бога був один,
а другий – від Лукавого.
І розійшлись…
в задумах на чолі.
Розбіжність в поглядах
лишилась на столі.
Добро та Зло
не в змозі в мирі жити.
Їх навіть Час
не здатен помирити.
*
Вселенський Розуме
не спи…
Літають зграями
гроби…
Не журавлі,
не голуби –
сумне породження
ганьби.
Від трун
лягають чорні тіні
схожі на крила
журавлині.
Мечем Архангела
спини
кривавий
шабаш
сатани.
*
Від Святослава
до Богдана…
Отак…
до нашої доби
Вкраїна-Русь
нам Богом дана,
на жаль,
у стані боротьби
за кожну гілочку
вербову,
за кожну вистраждану
п’ядь,
за нашу виплекану
Мову
на смерть
доводиться стоять.
*
Якщо хижак…
прихильно…
дозволяє вам
порушувати
поштиву дистанцію –
не зваблюйтеся.
Просто… він…
розмірковує:
вжити вас зараз
на порожній шлунок
чи потім,
коли буде на те
політична доцільність.
*
Спроможні грімко
не… мовчати
прадавні написи
на брилах кам’яних,
закони Честі, Совісті
на них,
які не всі…
навчилися читати.
*
Природа вкрай
Не терпить пустоти.
Не примха це –
життєва в тім
потреба.
Духовну по-
рожнечу
завсіди
заздалегідь…
заповнювати…
треба.
Якщо у нас на це
не вистачить снаги –
заповнюють пустоти
вороги.
*
Не кінь
дорогу обирає
куди – до пекла
чи до раю…
Коня турбує,
перш за все,
кого… на спині
він несе?..
Хай нас бажання
не мине –
поспілкуватися
з конем.
*
Особистостей доволі
В світі віртуальностей…
Не дай, Боже,
щоб всі стали
стадом…
інди-
віду-
альностей.
Про оне…
розуму сповна,
мріє хижий
сатана.
*
Достатком обростав
з майном росла жадоба,
Що завдавала мук,
немов важка хвороба.
Надміру гріб добро…
Несмертність…
довгою здавалась…
А за плечима Смерть
стояла й посміхалась;
«Даремно, грішнику,
затіяв ону гру…
Ти ж знаєш – ха-
барів я зроду не беру».
*
Усесвіте, безмежжя
голубе,
твоє буття
величне і… знаменне.
Чим більше усві-
домлюю Тебе,
тим менше за-
лишається від мене.
Не спинить Розум
Істина сумна,
що в пізнанні
немає дна.
Тож… доведеться по-
шановані примати,
Безмежність та… Обмеженість
одвічно пізнавати.
*
Промовець складно
у промові
Суть… не схвалив,
не спростував.
Він у манері
гоноровій
словами рота
полоскав.
Слухач сприйма,
бува, як прощу
оте, чим дехто
рот полоще.
*
Безрукий вершник на-
магається губами
закрити очі
вбитому коню…
Загиблі в трунах
гупають лобами,
матючать тих,
хто розпочав війну…
Щоб відчинити
для війни ворота –
і одного…
достатньо ідіота.
*
Пробач мені
Ти – не моя
журлива пісне
Мельпомени.
Зустрів на Тебе
схожу я…
Ти – стріла
схожого на мене.
Трагічну маску
не ряди,
що Слову
в знак подарувала…
Дозволь Поезії
ходить
в шоломі…
з піднятим забралом.
*
Пишався кат
перед офірою,
що нагороджений
сокирою
з подячним написом –
вона
є персонально-
іменна.
Тож правдоборці
мають знати –
чим кату голову
стенати.
*
Для Тимчасовості
Ми– вічні,
розумні, вправні,
гонорові…
Для Вічності –
вразливі, органічні
і, вибачайте,
тимчасові.
Чутлива
наша тимчасовість
душі та плоті
болю завдає…
Лише людська
невимушена Совість
чинити зле наразі
не дає
*
Пасуться в полі
травоїдні…
Їх випасають
м’ясоїдні…
Поєднує
усталений процес
і добрий, і… не-
добрий Інтерес.
*
Гріх проситься
в душу
на хвильку
погрітись,
Щоб потім назавжди
в душі оселитись.
Вселившись,
не просить…
Уже вимагає
Надалі…
він – є,
А тебе…
вже немає.
В собі заблукався,
став іншим натомість.
В тобі сформувалася
інша свідомість.
*
Окремий вид
земного людства,
в якому людяність
дріма,
в хронічнім стані
недоумства
війну –
очищенням сприйма…
Хто люд таким…
«очищенням» зомбує –
окрему клітку
потребує.
*
Мовчала Риба…
Хай там що – мовчала…
Її мовчання
Дійсність помічала.
Вручила Рибі
Грамоту Похвальну.
За що?.
Мовчала геніально.
*
Долає Совість шлях –
надії не втрачає…
іде до тих, кому
Її не вистачає…
Негода не спиня –
шляхує доки здібна.
Хоч знає, що вона
нікому не потрібна.
*
Прадавню Істину
приємлю,
що люди зі
старих часів
з дерев позлазили
на землю –
та… виявляється…
не всі.
*
Звикає ЯВ,
що Совість днесь глуха,
до війн звикає, до
чужої крові,
до гіркоти
нещирої любові,
а заодно
до смертного гріха.
В задумі Розум, як
приматів спонукати,
до диких звичаїв
щоб звикли не звикати?..
*
Плач крокодила
не бери на віру,
коли жере він
ще живу офіру.
Йому не жалість
болю завдає –
від задоволення
лукавий сльози ллє.
*
Якщо від вас
чекають люди чуда –
їх, перш за все,
цікавить те, що буде.
Не поспішайте так,
щоб чудо відбулось –
кого хвилює те,
що вже збулось.
*
Порядність…
в кам’яній печері…
Про що, за що?..
Хто міг таке вчинить?..
Та, ба, сидить
і стукає у двері:
«Є хто живий?..
Будь ласка, відчиніть!..»
Є аргумент у тих,
хто поклик зневажає:
«Вона комусь,
напевно, заважає…»
*
Якою б довгою
дорога не була
з села до міста,
з міста до села –
не приведе прочанина
в нікуди.
Довірьмося… по ній…
ходили люди.
Аби твій щлях
до Істини проліг –
не оминай
протоптаних доріг.
*
Наш вік – дві миті:
перша і… остання.
Між ними виріс
камінь спотикання.
Ми квапимось,
шукаємо нагоди
позбутися
завчасно перешкоди.
Звичайно, камінь
можна обійти,
але… за нами
дітям… треба йти.
*
Нечитана книга –
незаймана дівка,
не зорана вчасно
не торкана нивка.
Лежить на столі,
мов закрита труна…
Хоронить
Порожність
чи Мудрість
без дна?..
*
Україна
завжди у борні
княжу ви-
являє гідність.
Не навчає
лицарів-синів
відповідати
підлістю на підлість.
Шляхетні лицарі
хулу
ніколи не
сприймають,
як хвалу.
*
Хороша Думка
ходить і… ходила:
лишити права Veto
крокодила.
Утримується право-
знавча братія:
«А як на це…
погляне Демократія?..»
До справедливості
взива:
«У всіх…
однакові права…»
*
В недобрий час
з часів палеоліту
із торби Ірод
чадо дістає,
яке опісля
бігає по Світу –
як собача
все мітить як своє…
І починає
Білий Світ смердіти
де побували
іродові діти.
*
Наш Світ
великий
нині й прісно.
Чому ж в нім
Розуму
так тісно?..
Напевно, вибачте,
тому –
не все…
робилось
по уму.
*
Біля відчиненої
брами
Порядність зболена
лежить…
Пречисту… хами
б’ють ногами,
репетують:
«Поможіть!..»
*
Мінним полем
війни
Мир іде
без упину…
Боже мій,
борони
від поранень
у спину…
Відверни,
відцурай
нице зло –
сіль огуди,
що болючіше
вкрай
від уражень
у груди.
*
Оспорювати Істину
волієш –
не заперечуй те,
чого не розумієш
і… не керуйся
принципом лопати:
«Незрозуміле –
треба закопати…»
*
Мислитель у
постійній боротьбі
з думками мудрими,
що заважають спати.
У тім двобої за-
губився у собі.
Тепер не знає, де
себе… шукати.
*
Себе самого
кличу до двобою,
щоб з’ясувати
сутність в боротьбі…
Тим більше за-
доволений собою,
чим менше за-
перечую собі.
Пробачте… це…
вразлива старість
сама з собою
домовлялась.
*
Дороговказ правицею
показує – «До Раю»…
Лівицю вбік – «До Пекла»
спрямував.
А де вони –
упевнено не знає:
ні в Пеклі, ні в Раю
ніколи не бував.
Це не біда,
що міг він там не бути.
Біда… якщо
вказівки переплутав.
*
Промовець складно
у промові
Суть – не схвалив,
не спростував…
Він у манері
гоноровій
словами рота
полоскав…
Слухач сприйма,
бува, як прощу
оте чим дехто
рот полоще.
*
Тому,
хто поряд став,
казав Сократ
незрячий:
«Заговори,
щоб я тебе
побачив…»
Ввімкнувся
словоблуд…
Філософ,
ледь не плаче:
«Будь ласка,
помовчи,
щоб я тебе
не бачив…»
*
На морі буря
стала на порі
і… кораблі
покинули щурі.
Нептун від бур
не стримує морів,
щоб кораблі
позбулися щурів.
На морі штиль…
суха корма –
щурі товчуться
до керма…
Послужний список
в кожного щура:
«Сидів в норі
кричав ура…»
*
Мисллителі
свобідно від погоди,
не стримуючись
всіх і вся повчати,
тлумачать тайну
усмішки Джоконди,
ясують сутність
«Чорного квадрату»…
Ув емпіреях за-
любки витають,
а від реальності
галасвіта тікають.
*
Світ різноликий…
Нинішнє, колишнє
являють суміш
Зла і… Доброти.
Означуючи
праведне та грішне,
поєднуєче
хочемо знайти.
Та Розум від-
мовляється сприяти,
щоб несумісне
вкупі поєднати.
*
Бездумний скаже, потім дума.
Розумний – вороже:
спершу мислить, потім каже
коротко і… гоже.
А ось мудрий, інша річ,
цей губи посмокче,
усіх вислухає чемно,
подума й… промовчить.
Мудрець про істинне
трапляється мовчить –
так… самостійно думати
лінивого навчить
*
Шляхи незбагненні
Господні,
незвідані муки
Христа…
Які в Музи руки
холодні,
які полохливі
вуста…
У Слові
вміщається небо
та пісня мого
журавля.
Дорога до Бога
й до себе
у кожного, певно,
своя