Микола Возіянов. «Відлуння роздумів»

789

Народився 19 січня 1937 року у місті Горлівці, Донецької обл. в сім’ї шахтаря. Живе та працює у місті Харкові.

Поет, прозаїк.

З 2000 по 2012 рік – відповідальний секретар Харківської обласної організації Національної спілки письменників України. Автор книжок для дорослих та дітей. Лауреат літературних премій.

 

 

* * *

У мудрого спитав

іще мудріший,

чого про вічне… він

так стисло пише?..

Той подивився

лагідно з-під вій:

«Ціную час…

і читачів, і свій».

 

* * *

Думки та Совість

будить творчий глас…

Нехай митцеві

часу не бракує.

Хтось пише те,

що потребує Час,

хтось творить те,

що Вічність потребує.

 

* * *

Йшов Перший гріх

безмежністю доріг,

прохав далечину,

гукав до небокраю:

«Будь ласка, хто

останній… стріне гріх,

скажіть йому,

що я… його шукаю…»

 

* * *

Величне Таїнство

непізнаних Небес,

Твоя безмежність

неосяжна і… знаменна.

Чим більше усвідомлюю Тебе,

тим менше залишається від мене.

 

* * *

Грішить з хрестом і…

Без хреста

Сліпа всесвітня

Глупота…

І сіє… сіє

Смертний гріх –

Червону кров

На білий сіг.

 

* * *

Приємні роздуми

приємлю,

що люди зі

старих часів

з дерев позлазили

на землю…

Але, як бачимо,

не всі…

* * *

Митець на скелі

Жінку змалював.

Небесною…

На заздрість Галатеї.

Аби постійно

бути біля Неї,

він сам себе

до скелі прикував.

 

* * *

І плине Час

з минулого в майбутнє…

Де хтось з присутніх

буде там… відсутній.

Невпинно…

в просторі тече,

але… від того, що

накоїв, не втече.

 

* * *

Гуляй, козаче,

лицар волі…

Широкий степ –

твоя рідня.

Кохай, чаркуй

у дружнім колі…

Але… не злазячи

з коня.

 

* * *

Лист кленовий

на дорозі,

як на рані

шкірний шов;

мов спочилого

у Бозі

перехожий

обійшов.

 

* * *

Скотився раптом

мідний гріш

на Землю з зоряного

Неба.

І, уявіть собі,

скоріш

прибігли ті,

кому не треба.

 

* * *

Минає Мить…

Її… не зупинити.

На неї за-

чекавсь минулий Час.

А що за Мить?..

За Мить – можна убити.

Зродить Життя –

потрібен певний час.

 

* * *

Особистостей

достатньо

в Світі

віртуальностей…

Не дай, Доле,

щоб ми стали

стадом інди-

відуальностей.

 

* * *

Не роз-

голошений секрет:

«Чому у час

сумної скрути…

Там, де Бджола

шукає мед,

змія… вишукує

отруту?..»

 

 

* * *

Сухі дерева,

мов святі,

на дрова йдуть

по доброті…

Надміру боляче

для них,

коли рубають

молодих.

 

* * *

«Природа вкрай

не терпить пустоти».

Відомий вислів

вторить є потреба.

Духовну по-

рожнечу завсіди…

заздалегідь…

заповнювати треба.

 

* * *

Думки про вічне

йдуть на пашу…

Опісля… всі –

на водопій…

А потім… потім

все, як завше –

хід по дорозі

круговій.

 

* * *

Перед Землею ми…

навіки…

в боргу великі

та малі…

Зніми, шановний,

черевики,

коли ступаєш

по Землі.

 

СОНЕТИ

 

105.

Гой, три сосни,

мов три струни,

втішають музикою

вітру.

Гой, три сосни

на три труни…

Чужу сльозу

своєю витру.

 

Гой, три сосни

край борозни,

як зустрічальники

весни.

Гой три сосни –

на три човни

у тиху гавань

без війни.

 

Гой, три сосни –

удень, вночі

стоять на варті

три мечі.

Гой, три сосни,

мов три весни

волають:

«Пильносте, не сни!..

 

За миром маєш

пильнувати.

У снах і смерть

можна проспати».

 

136.

Світ не

схиляється на краще

в своїй задумі

нелегкій.

Смердить війна…

і гинуть кращі…

Наступні п’ють

за упокій…

 

Земля вагітніє

від зброї…

Нараз нагадує

труну.

Втішають дур

руїни Трої…

Зробили ідолом

війну.

 

Є ті, що ладні

кайф зловити

на смерті

(Господи,

Прости).

І вовком хочеться

завити

на фестивалі

глупоти.

 

І котить Час

всесвітній віз…

Невже, даруйте,

в дебілізм?..

 

84.

Ні Ви мені,

ні я Вам не потрібні.

І я не той,

і Ви уже не та.

Зіграли ми

свої весілля срібні,

а там дивись,

і осінь золота.

 

Я Вас кохав

і Ви мене кохали.

Мо’ так мені

здавалося тоді.

Ми пливемо

овремими шляхами,

як два вінки

купальські по воді.

 

Де луки скошені,

там відростуть отави,

нам про минуле

нагадають сни.

У мене і у Вас

свої нагальні справи,

свої турботи,

доньки та сини.

 

Згасає день,

не помічає втоми…

Надходить вечір

лагідний, як спомин.

 

100.

Здається,  все на місці,

як було…

І човен біля берега

й весло…

Вербина по

коліна у воді…

У мене білі

нерви бороді…

 

Забутий бусол

пити нахиливсь,

На поплавець

рибалка задививсь…

Усе на місці.

Річка зокрема.

Тільки Тебе…

коханої… нема.

 

Доспілі груші

просяться на руки…

Із кошенятком

бавляться онуки…

Калину вітер

ніжно обіймає…

Тільки Тебе…

коханої… немає.

 

Бува почую:

Ти мене гукаєш –

і я щасливий, що

не забуваєш.

 

81.

Свобода йде

з мечем у грудях…

Кровиця скрапує

на сніг…

І розквітає

в грудні ружа,

мов жінка,

горнеться до ніг…

 

А на снігу

сліди червоні…

Криваві ружі

на снігу…

Вітри біжать,

як дикі коні,

втрачають силу

у бігу…

 

Іде Свобода

дні та ночі…

Надію жити

не втрача…

А Світ не може,

чи не хоче

із неї вийняти

меча.

 

«Свободі важко…» –

Глузд рече. –

Ходити в грудях

із мечем».

 

114.

У підлості

ні вікон, ні дверей…

Достукатись до неї –

певна складність.

І слухавку

свідомо не бере,

як до зв’язку

запрошує Порядність.

 

Підступністю

втішаючись, злодіє…

У погляді

лукавий іронізм…

Бере чуже…

Чужій біді радіє…

Бити лежачого

вважа за героїзм.

 

Так і живе…

Посіяне оре…

Із Гідністю

не стане до двобою.

У підлості

ні вікон, ні дверей…

Сидить в багні –

пишається  собою.

 

І житиме –

допоки не помре.

Її і смерть до себе

не бере.

 

47.

Пиха у розкоші

над прірвою страшною

по місячному променю

ступала…

Зухвалістю

пишалась неземною,

блаженні душі

викликом лякала…

 

Та ба… на Місяць

хмара наповзла –

шлях-промінь зник,

мов вольтова дуга.

Пиха зависла над

джерелом зла,

де не ставала

праведна нога.

 

У розпачі,

позбавлена опори,

вона, уздрівши

прірви глибину,

схилилась до

смиренної покори,

благаючи: «О, Господи,

прости мою вину…

 

Позбавлюсь я зухвалості,

огуди,

дорогами

ходитиму, як люди…»

 

“Українська літературна газета”, ч. 3 (321), 11.02.2022

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!