ІЗ КНИГИ, ЯКОЇ НЕМАЄ…
*
Куди прямуєш, Часе? –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
запитаю. –
Від Нерухомості
отримав відкоша?..
Себе благою
думкою втішаю,
що є у Тебе
Розум і… Душа.
Запам’ятай
події Віку, Миті,
недобре, добре
ув одвічній боротьбі…
Ти чільний Свідок
в цьому й тому Світі.
Тож не ховайся
равликом в собі.
Коли на часі
галасливі Дати –
Час, Розум… мають
Істину впізнати.
*
Коротка Мить –
ні жити, ні любити
у чарах ночі
мрійно при свічах…
А що за мить?..
за мить можна убити.
Зродить Життя
потрібен певний Час.
Майнула Мить…
Її не зупинити.
За мить Життя –
життям треба платити.
*
Два генії
сиділи за столом.
Добром – один, а інший
звався Злом.
Посиділи…
Помовчали за кавою…
Від Бога був один,
а другий – від Лукавого.
І розійшлись…
в задумах на чолі.
Розбіжність в поглядах
лишилась на столі.
Добро та Зло
не в змозі в мирі жити.
Їх навіть Час
не здатен помирити.
*
Спроможні грімко
не… мовчати
прадавні написи
на брилах кам’яних,
закони Честі, Совісті
на них,
які не всі…
навчилися сприймати,
Лукавий
«мудрствуя» лукаво,
хоч як його
не назови,
цар чи… орел
«двоглавий»…
не скаже
«я – іду на ви…»
*
Світ вийшов із себе –
основи позбувся.
На тілі лишився
невидимий шов.
Шукав свою Долю…
Небес доторкнувся.
Назад повернувся –
дверей не знайшов.
Світ слухає Всесвіт,
мов Божу ясу…
В собі з’ясуватись –
не має часу.
*
Особистостей доволі
В світі віртуальностей…
Не дай, Боже,
щоб всі стали
стадом…
інди-
віду-
альностей.
Про оне…
розуму сповна,
мріє кожний
сатана.
*
Уява роз –
будовує мости
у паралельні нам
невидимі світи…
А тамошні
достойники завіту
шукають шлях
до нас… із того Світу.
Даремні пошуки
непевні,
якщо ми зроду
паралельні.
І Результат би
засмутивсь,
якби ми враз
пересіклись.
*
Усесвіте, безмежжя
голубе,
твоє буття
величне і… знаменне.
Чим більше усві-
домлюю Тебе,
тим менше за-
лишається від мене.
Не спинить Розум
Істина сумна,
що в пізнанні
немає дна.
Тож… доведеться по-
шановані примати,
Безмежність та… Обмеженість
одвічно пізнавати.
*
Гой, Час Буття
над прірвою безумства
йде променем,
що Місяць освятив.
Переступає
залишки холуйства
і тих, кого
Господь не охрестив.
Циганське Сонце
хмара затулила
і промінь зник
в обіймах темноти.
Не спинить поступ
Часу темна сила.
Сказав: «Іду… довічно
буду йти…»
Мій Нарід в Часі…
З Часом має йти.
І подолає…
прірву глупоти.
*
Промовець складно
у промові
Суть… не схвалив,
не спростував.
Він у манері
гоноровій
словами рота
полоскав.
Слухач сприйма,
бува, як прощу
оте, чим дехто
рот полоще.
*
А Розум… в пошуках,
як… чим… ЛЮДИНУ вбити:
вогнем, мечем,
до згуби довести?..
І вовком
хочеться завити
на фестивалі
глупоти.
Гукає Небо
безумовку
тривожним голосом
лелек:
«Послати час на пере-
ковку
ушкоджений
загальний інтелект.
*
Відсутність спокою
у снах
і у неспокої
перервах:
не на китах,
не на слонах –
ЗЕМЛЯ
тримається на нервах.
Не здатен люд
тримати у віках
свої емоції
в руках.
*
Орел повсякдень
без спочинку
клював Прометею
печінку…
Та люди допитливі
знають –
так низько…
орли не літають.
З-поміж орлів,
чеснот гарантів,
шкода… трапляються
мутанти.
*
Волошки –
в синьому вогні
плекають віру
та надію,
що я їм зла
не заподію,
і вірять…
грішному мені.
А кожна квіточка
сама…
зове: «Торкнись мене
рукою…»
Перед довірою
такою…
душа
очищення прийма.
Життєва ранить
суєта…
Лікує –
світла Доброта.
*
Пишався кат
перед офірою,
що нагороджений
сокирою
з тлумачним написом –
вона
є персонально-
іменна.
Отож нащадки
мають знати –
чим кату голову
рубати.
*
Для Тимчасовості
Ми– вічні,
розумні, вправні,
гонорові…
Для Вічності –
вразливі, органічні
і, вибачайте,
тимчасові.
Наразі
наша тимчасовість
душі та плоті
болю завдає…
Лише людська
невимушена Совість
чинити зле, недобре
не дає.
(Це тим… у кого
Она… є)
*
Нечитана книга –
неторкана діва,
не зорана Розумом
мислення нива.
Лежить на столі,
мов закрита труна,
Неначе чиясь
невгамовна вина.
Нечитана книга –
задумок сувій.
Зарано молитися
за упокій.
*
Пасуться в полі
травоїдні…
Їх випасають
м’ясоїдні…
Поєднує
усталений процес
і добрий, і… не-
добрий Інтерес.
Двом протилежностям
незручно обійматись…
Та Інтерес…
спокушує єднатись.
Хоча єднання
досить своєрідні:
керують травоїдними,
зазвичай, м’ясоїдні.
*
Окремий вид
земного людства,
в якому людяність
дріма,
в хронічнім стані
недоумства
війну –
очищенням сприйма…
Хто люд
«очищенням» зомбує –
окрему клітку
потребує.
*
Мовчала Риба…
Хай там що – мовчала…
Її мовчання
Вічність помічала.
Вручила Рибі
Грамоту Похвальну.
За що?.
Мовчала геніально.
Ніхто не знає
(се ля ві),
що в геніальних
в голові.
Мовчать дрова,
мовчить трава…
У Слова пухне
голова.
*
У мареві
часів давноминулих
шукають Істину
сучасності сини…
Не хоче виринати
з давнини
усе, про що
вже й пращури забули.
Щоб не тлумачили
замудрі вкрай дядьки
все істинне
довільно-навпаки.
*
Світ вийшов із себе –
основи позбувся.
На тілі лишився
невидимий шов.
Шукав свою Долю…
Небес доторкнувся.
Назад повернувся –
дверей не знайшов.
Світ слухає Всесвіт,
мов Божу ясу…
В собі з’ясуватись
не має часу.
*
Посіяв спомини,
мов квіти чорноброві.
Мо’ вік мене
покличе на жнива.
Не все посіяне
лишається у Слові,
не всі омріяні
сприймаються слова.
Посіяв спомини
на білому папері.
Минуле ще
не зачинило двері.
*
Долає Совість шлях –
надії не втрачає…
іде до тих, кому
Її не вистачає…
Негода не спиня –
шляхує доки здібна.
Хоч знає, що вона
нікому не потрібна.
Стезю свою важку
торує дні та ночі…
А смертнії гріхи
не дивляться ув очі.
*
Прадавню Істину
приємлю,
що люди з не-
запам’ятних часів
з дерев позлазили
на землю –
та… виявляється…
не всі.
*
Квітчають Землю,
Господи, прости –
і Каїна, і Авеля
хрести…
Тож, змій-спокусник
має порадіти:
і той, і той –
Адамові є діти.
*
Звикає Світ до війн,
лукавства, нелюбові…
Звикає Світ
до смертного гріха.
І замовкає Розум
на півслові –
сирена вовком
виє… й… не стиха.
*
Плач крокодила
не бери на віру,
коли жере він
ще живу офіру.
Йому не жалість
болю завдає –
від задоволення
лукаві сльози ллє.
*
Малий… себе
вважає немалим,
коли ми перед ним
навколішки стоїм.
Дитя… це…
возвеличує наразі.
Дорослості…
не маю на увазі.
*
Якщо від вас
чекають люди чуда –
їх, пер за все,
цікавить те, що буде.
Не поспішайте так,
щоб чудо відбулось –
кого хвилює те,
що вже збулось.
*
Порядність, Совість
в кам’яні печері…
Про що, за що?..
Хто міг таке вчинить?..
Та, ба, сидять
і стукають у двері:
«Є хто живий?..
Будь ласка, відчиніть!..»
Є аргумент у тих,
що поклик зневажають:
«Вони комусь,
напевно, заважають…»
*
Якою б довгою
дорога не була
з села до міста,
з міста до села –
не приведе прочанина
в нікуди –
її на благо про-
топтали люди.
Аби твій щлях
до Благості проліг –
не оминай
протоптаних доріг.
*
Наш вік – дві миті:
перша і… остання.
Між ними виріс
камінь спотикання.
Ми квапимось,
шукаємо нагоди
позбутися
завчасно перешкоди.
Звичайно, камінь
можна обійти,
але… за нами
дітям… треба йти.
*
Україна
завжди у борні
княжу ви-
являє гідність.
Не навчає
лицарів-синів
відповідати
підлістю на підлість.
Шляхетні лицарі
хулу
ніколи не
сприймають,
як хвалу.
*
Тримайся по-
братиме на коні…
Наша стезя
уся, мов на долоні:
сто раз
воскреснемо в борні
з мечем на голову
Горгоні.
В запас… козацьку
силу не списати.
Ми вічно будем
воскресати.
*
Хороша Думка
ходить і… ходила:
лишити права Veto
крокодила.
Утримується право-
знавча братія:
«А як на це…
погляне Демократія?..»
До справедливості
взива:
«У всіх, хто є,
однакові права…»
Хорошу Думку, Демократіє,
прости –
до Тебе… крокодилові…
вовік не дорости.
*
В недобрий час
з часів палеоліту
іроденя із торби
Ірод дістає,
яке опісля
бігає по Світу –
як собача
все мітить: «Це – моє…»
І починає
Білий Світ смердіти
де побували
іродові діти.
*
Каїн вбивство
заподіяв…
Час
не допоміг:
термін давності
не діє
за смертельний
гріх.
*
Цей Світ великий
нині, прісно.
Чому в нім Розуму
так тісно?..
На площі сфери
пророста
украй безмежна
Глупота…
Найвищій прояв
Глупоти –
де Розум з Дурістю
на «ТИ».
*
Усякі ролі
граємо в житті…
Герої ми і грішні
і святі,
у Прометея рядимося
в Брута…
Часу немає, щоб
собою бути.
Час трапиться,
а стати на цю путь
вам різнопланові
актори не дадуть.
*
На дорозі
біля брами
Совість зболена
лежить…
Її Хамство
б’є ногами
і кричить:
«Допоможіть!..»
Думка ріже
без ножа:
«У Лицедійства
є межа?.»
*
Умом нєпонята
рассіє,
одвічно кари
не минеш.
За смертний гріх,
що дланню сієш,
тебе і мертвий
прокляне
(хай буде в пеклі
чи в раю) –
тебе, твій рід
і…»мать твою…»
*
Мінним полем
війни
Мир іде
без упину…
Боже мій,
борони
від поранень
у спину…
Відверни,
відцурай
нице зло –
сіль огуди,
що болючіше
вкрай
від уражень
у груди.
*
Оспорювати Істину
волієш –
не заперечуй те,
чого не розумієш
і… не керуйся
принципом лопати:
«Незрозуміле –
треба закопати…»
*
Рятуймо, Люде,
Честь і Совість…
Людці на страту їх
ведуть…
А що залишиться
натомість?..
Осанну хамству
воздадуть.
*
Мислитель у
постійній боротьбі
з думками мудрими,
що заважають спати.
У тім двобої за-
губився у собі.
Тепер не знає, де
себе… шукати.
*
Ощадна доленька
дала
двом побратимам
два крила.
Водночас
мовили брати:
«Благословляю…
Ти – лети!..»
*
Дороговказ правицею
показує – «До Раю»…
Лівицю вбік – «До Пекла»
спрямував.
А де вони –
упевнено не знає:
ні в Пеклі, ні в Раю
ніколи не бував.
Це півбіди,
що міг він там не бути.
Біда… якщо
вказівки переплутав.
*
Промовець складно
у промові
Суть – не схвалив,
не спростував…
Він у манері
гоноровій
словами рота
полоскав…
Слухач сприйма,
бува, як прощу
оте чим дехто
рот полоще.
Ведмедик біля
вулика сидів і…
по-бджолиному
у дудочку гудів…
До нього Матка
загула:
«Це ще не факт,
що ти – бджола..».
*
Тому, хто поряд став,
казав Сократ незрячий:
«Заговори,
щоб я тебе побачив…»
Ми – бачимо когось
таємним наче гори…
Сприймаємо таким –
… докіль не заговорить.
*
На морі буря
стала на порі
і… кораблі
покинули щурі.
Нептун від бур
не стримує морів,
щоб кораблі
позбулися щурів.
На морі штиль…
суха корма –
щурі товчуться
до керма…
Послужний список
у щура:
«Сидів в кущах
кричав ура…»
*
Не маєш крил?..
Хочеш літати?..
Свою невпевненість
облиш.
Себе зумієш
налякати
І… з переляку
полетиш.
Куди летить…
того не знає,
хто від реальності
тікає.