Без правди, світла і добра…
(Сонет)
Людське буття не бруду без і ржі речей…
Печей не без гарячих днин… і тьми ночей.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Глузливих усмішок без не… і кислих мін…
Кривлянь не без є… і підробок… і підмін.
Поклажа вад не рветься падати з плечей…
Спливти не хочеться… полуді із очей.
Було не скільки в світі криз, ламання, змін…
Життя – до кращого – ніяких перемін!
Без правди, світла і добра… не втіх пора…
Горбі на – кожного із нас – проблем гора.
Олжі, пітьми і зла навкруг, безмежний круг…
Не застрахований від бід – ні враг, ні друг.
Утішним зробиться не світ – до скону літ…
Гріхів, у душах, цвіт коли… й зол ос політ.
Знайти не долю
(Сонет)
Летять – роки – у простори безкраї…
Несуть на крилах… мегатонни справ.
Яку б, не час, нам подорож обрав…
Крок в майбуття… у випробів є зграї.
Юдоль земна – не сад Едемський в раї…
Тут кожна мить не без турбот орав.
Досягнень мед, гірких, не без приправ…
Хто б – на якім – перебував не краї!
Буття не зростить благодаті плід –
Не в продуктивну – входити як ролю…
Як кидати – напризволяще – волю.
Коли, єству, іти марнотам вслід…
Не розтопити – як нехлюйства лід –
Знайти свою загублену… не долю.
Віра, Надія, Любов
(Сонет)
Буття які б не ставило вимоги…
Наш шлях не без… пороків і гримас.
По волі, й без, землі – широких мас…
Деремся… на підмостки і триноги.
І мріємо – про блага… й перемоги…
Зійти беремся – навіть на Парнас!
Бракує – сил і мудрості – як в нас…
Ми кидаєм – себе – під долі ноги.
Життя земне – надійних без основ…
На крилах як не – Віра – дух здіймає…
Як не – Надія – серце обіймає.
Єству, проблем, не вирватись з оков…
Не зігріває – душу як – Любов…
Плаву на як… не благодать тримає.
Віражі міражу
(Сонет)
В океані синім… пароплавів хмари…
Безкраї – у сизім – кораблів примари.
Можна вверх ногами світ перевернути…
І своє на місце… взяте повернути.
Привидів не зграю із очей змахнути…
Не живу реальність… як умом збагнути.
Думка мандрувати може й на Канари…
І ловити шляхом… краби і омари.
Як би не хотілось благ цебер віджати…
Не амбари злаків… на ланах ужати.
Пробувати час всяк міражів в як колі –
Вибратись не легко, з павутиння, долі.
Дійсність на сурову зір не як звертати…
Майбуття прозоре не життю зверстати.
За щастя бугром
(Сонет)
Шляхи земні задимлені й тернисті…
То блимне світло… то накриє тінь.
Яких не хто б тримався животінь…
Вперед ведуть не думи променисті.
Беруть у шори пристрасті вогнисті…
Сердець, гнівливих, в грудях колотінь.
Квітує – круг – неприязні цвітінь…
Не цвітом сяють лиця землянисті.
Єству… за щастя матися бугром –
В житті не як, добро, очима перед…
Як зло нести – собі подібних серед.
Налите – серце – як злоби ядром…
Тропа, буття, з ворожості багром –
Душі проблем – не вгамувати веред!
ЇЇ Премудрості… Любові
(Сонет)
Окуті душі… черствістю і снами…
Не спокою стоїть над нами страж.
Чекає нас – не радощів – купаж…
Є нелюбові, місце, між як нами.
Життя, який, зробило б не віраж…
Своїх ми, доль, блукаємо ланами.
І робимся – немилості панами…
Береться груз не вад на абордаж.
Так от, ЇЇ Премудрості… Любові –
Під ноги киньмо – огріхи пудові…
Й спішім усі… до благості ріки!
Щасливими – робитись – на віки…
Її очей, щоб віднайтись, в покрові –
І бути – не без серця… і руки!
ЇЇ Преосвященству… Вірі
(Сонет)
Летять у вир подій і явищ зграї…
Кружляє – в небі – караван думок.
Миттєвостей під галас і шумок…
Впадаєм ми… у сумнівів безкраї.
Угору, смутку, крадеться димок…
Життя земне – не сад утішний в раї.
І хоч не сонце, хмар без, в небокраї…
Надій у море… днів тече струмок.
Відтак, ЇЇ Преосвященству… Вірі –
Під ноги киньмо – помисли всі сірі…
Зітрім в душі безладдя… в порошок!
Берім – у руки – правди посошок…
По силі духу… й устремлінь у мірі –
Здіймаймось, благодаті, на вершок!
ЇЇ Пресвятості… Надії
(Сонет)
Путі земні – під терном і кугою…
Куди б не хто… намірився дійти.
І майбуття – в яке б не увійти…
Стрічає, як не градом, то пургою.
Не поміч нам силкується прийти…
Груз негараздів… спини гне дугою.
Стоїм – вві млі – одною ми ногою…
А другою… до світла рвемся йти.
Отож, ЇЇ Пресвятості… Надіїї –
Під ноги киньмо – днин імлистих дії…
Хай, не проблеми, соки наші ссуть!
Гонім сердець із – всяку каламуть…
Яскраві, зріти, щоб в житті події –
Вись в сонцесяйну закладаймо путь!
Не благодаті час
(Сонет)
Пройшло не скільки часу вже, не промайнуло літ…
Не теплим є і сонячним – людських відносин світ.
Вир мрій, мабуть що кожного, у небесах парить…
Гирилицю не успіхів – напевне – кожен зрить.
Палав не як би сонцедень, вогнем, не дух горить…
Миттєвості – за впущені – не совість нас корить.
Даруємо не усмішок, зустрічному, ми цвіт…
Квітує – на околицях – стосунків пустоцвіт.
Несем ми не любові, груз, на власних як плечах…
Засяє квіт не радощів… життя в сумних очах.
Щасливою не зробиться, людина, без Творця…
Хай навіть – удостоїться – лаврового вінця!
Душа не без як, черствості і холоду, всякчас –
Наступить чи уквітчаний і благодатний час?
Тріада
(Сонет)
Узялась як земля тебе тримати…
Очам відкрився… дивовижний світ.
Краю у ріднім мрій зростив ти квіт…
І провела, в життя дорогу… мати.
Прийшлось і втіху й тугу обіймати…
В калейдоскопі… різнобарвних літ.
Любові – в серці – визрів первоцвіт…
І мов на крилах дух почав здіймати!
Які б – на долю – випали не дні…
Душа не є – німа… і бездиханна –
Є як Вітчизна… матір… і кохана.
Не будем в світі – кинуті й одні…
Коли буття – і в будні й вихідні –
Любов до них, увага… і пошана.
Плід не рятунку
(Сонет)
Життя не скільки б мріями стібати…
Не – благодать – вшивається до днів.
Блакиттю між… і золотом ланів…
Кому б, куди, не шляхом шкандибати.
Беремся ми – свою про долю дбати…
Знаходячись між пристрастей вогнів.
У душах як – злоба є, ярість, гнів…
Вдостоїмся, утіх, чи благ надбати?
Як ворожнечі – не стопити лід –
Не прохідні – в рай – бали заробити…
Собі подібним… шкоди як робити.
Наллється, соком, не рятунку плід –
Коли не миру – братися услід…
І не старатись ближніх полюбити.
Як з нами буде Бог…
(Сонет)
Промінням під зорі – іскряться чисті роси…
На зігнутих плечах, проблем, важкі тороси.
Гірких деньків потік – не меду без приправи…
Цвітуть коли сади… і пахнуть соком трави.
Життя земного путь в узді страстей орави…
Угідні не Творцю… лукавих буднів справи.
І жалять – в лоб і в пах – всіх негараздів оси!..
Січуть під корінь час… немилостиві коси.
Були б – які не там – бар’єри, чи пороги…
Не до добра ведуть, буття, криві дороги.
Від Господа очей… сховатись в світі ніде!..
Пропащим стане всяк, хто, правди проти піде.
Як з нами буде Бог – впаде вся рать навпроти…
Наважиться піти, як… Вишнього супроти.
м. Вінниця