Микола Слюсаревський. В оточенні супермаркетів і ресторанів

238

БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КНЯГИНІ ОЛЬЗІ

Давно вже не оспорюю нікого,

мене втішає світу новизна.

Але здається, що безпомилково,

воскреснувши колись,

я б упізнав

лише цей град,

що на вікИ воздвигнув Кий,

стрункий собор, середньовічні вулички

і глас киянки,

владний і лункий,

який повеліває, не нервуючи.

 

ОДА ПОДОЛОВІ

Люблю Поділ! Навпіл поділений

тисячоліттями! Поділ

не розчинився між подіями,

ніде між ними не подівсь.

 

Овіяно фотоштативи

крилом Батиєвих заграв,

мов крамарчук на дві шматини

сукно червоне розірвав.

 

О ґвалт подільського базару,

багатоликий вічний рух!

Тут майстра треба – геть нездару!..

Себе тут осягала Русь!

Бо на Подолі не при ділі

Бог залишав хіба неробу,

коли крізь тучі поріділі

знов колосився ген народу.

 

Нещадні повені й пожари,

і чорні хмари ханських стріл,

і княжу галич со бояри

долав живучістю Поділ.

 

Слюсарчуки і гончаренки,

ще визираючи з-під стріх,

тут квапились рости скоренько,

перетворитись на майстрів.

 

Сюди і мій прибився пращур

в тодішніх домотканих «джинсах»,

зманив з палат боярських прачку,

остригсь під горщика, обжився.

 

Рід сіявсь на подільське терня

з подолів Гапок та Оришок.

І, зрештою, відкрив майстерню,

юдея Іцка обхитривши.

 

ВЕСЕЛИЙ БАРАБАНЩИК

(з Булата Окуджави)

 

Встань зарання, рано-вранці, рано-вранці,

поки жмуться в підворіттях двірники.

Ти побачиш, ти побачиш, як веселий барабанщик

в руки братиме кленові палички.

 

Буде полудень – бучний, непосидящий,

дзвяк трамваїв, тупотіння підошов,

та прислухайся – почуєш, як веселий барабанщик

з барабаном уздовж вулиці пішов.

 

Буде вечір – шептунець і ошуканчик,

синя сутінь на бруківку упаде,

та приглянься – і побачиш, як веселий барабанщик

з барабаном уздовж вулиці іде.

 

Грюкіт паличок… то гірше чуть, то краще –

заважає ніч, сум’яття і туман…

Та невже ж таки не чуєш, як веселий барабанщик

уздовж вулиці проносить барабан?!

 

ДВА КАТРЕНИ

ВІД АНДРІЯ ВОЗНЕСЕНСЬКОГО

 

Світло

Можна й не писати в риму,

тільки як таке стерпіть:

он, прищикнута дверима,

смужка світла, глянь, кричить!

 

Побут

Під стелею лампочки вічно

виснуть шнуром дротяним.

І тільки поета підвішено

на білому нерві спиннім.

 

ХУДОЖНИК І ПЕКЛО

Чорт, він, буває, то скаче, то плаче,

відьма ж клопочеться – порає скот…

Щось я таке – неймовірне – бачив,

перевернувши калейдоскоп:

 

кров струменіла з крила Ікара –

хтось подавав йому в слоїку йод,

з парапсихолога вийшла пара

і розв’язав собі пупа йог.

 

А коло шибениць порхали петлі.

Чорт розважавсь – в очі кидав піском

жертвам і кату. І в жовтому пеклі

відьма варила попораний скот.

 

Раптом і сам я (без калейдоскопа)

там опинився, де смажать боки

на сковорідках позбавленим спокою

зайшлим Ікарам поштиві дядьки.

 

Що ж маю діять у цім чортовинні?

Я не факір – мене спалить вогонь,

спалить дотла. Але нині,

чорту на диво, змалюю його!

 

РИМОФОРМА «– ЕТ»

За мотивами «Словника українських рим»

 

Любий мій анахорет,

дбай про свій авторитет!

Роздобувши амулет,

дізнавайся із газет,

як поповнюють бюджет

і готують вінегрет.

 

Полікуй свій діабет,

одягни новий кашкет

(чи принаймні хоч берет),

затягнися у корсет

і піди – купи букет!

 

І якщо ти є естет,

а тим паче ще й поет,

обладнай свій кабінет:

настели у нім паркет,

на стіні повісь портрет.

Не забудь і про клозет –

встанови там кулемет,

(бомбо-вогне-міно) мет.

 

Нам потрібен паритет…

Подаруй мені браслет!

І до печива «Крокет»

приготуй пахкий лангет.

А не зможеш – дай котлет

чи зроби з яйця омлет

і на хліб намаж паштет.

 

Ну чого ти в мене, шкет,

маєш скривлений хребет;

і худющий, мов скелет?

Краще був би ти корнет,

призначався у пікет

чи купив мотоциклет.

То пішла б я у декрет,

як велить нам етикет.

 

Намалюй мій силует,

подивившись у лорнет,

і сідай на табурет

біля мене тет-а-тет.

Я скажу тобі секрет:

мати суверенітет

хочеш? Вилізь на Тібет!

 

***

Напівтемрява вітальні,

вентилятор-вітрогон.

Свічка ніби відлітає,

вільно плаває вогонь.

 

Старовинні канделябри

по кімнаті пронести

все одно, що капіляри

перерізати.

 

ОСЯЙНА ВТОРИННІСТЬ

Набрався сонця циферблат

і світиться вночі.

Як жар, як місто з літака,

як золоті ключі.

 

Відбите світло – не своє,

але до краплі віддає!

 

ВОРОЖІННЯ НА БОБАХ

Чахла рослина –

вірна жона.

Чахлого сина

зродить вона.

 

Він викликатиме сум лиш і гнів,

не шануватиме зроду батьків.

Битиме вікна, поки малий,

виросте – стане клієнтом повій.

Тичучи дулі у небеса,

вірші бридливі буде писать.

 

Чахла рослина –

дуже смішна.

Чахлого сина

зродить вона.

 

БІЛЯДАЧНІ ТОМЛІННЯ

Мурашники і вулики,

будиночки в садках

немов петлею вуличка

зашморгнута стискає.

 

І часом, зазираючи

за дачний горизонт,

подумаєш: в сараї

чи б жив зубробізон?

Душа в п’яті затенькає…

 

В сантехніка Гаврила

на звивині є карб:

горила говорила

у сні йому про Скарб.

 

А де його закопано,

не знає – не питай…

Напевне, що за дачами –

за дальніми, за кόтрими

не кажуть: «Наливай!»

 

Мурашники і вулики,

будиночки в садках

немов петлею

вуличка зашморгнута

стискає.

 

НЕГОДА. ЗАМІСЬКЕ ОБІЙСТЯ

Упавши додолу,

спочатку з небес,

а тоді ще й з покрівлі

мого заміського будинку,

розбиваючи струмені об відмостку,

переплетений з вітром дощ

розлітається вигинами по стіні

усе вище і вище,

намагається видертися на дах.

Чуєте: знову видертися на дах!

 

Усупереч силі земного тяжіння.

За прикладом дикого винограду.

І кручених паничів.

І сусідських котів,

що протяжно, загробно нявчать на горищі.

 

«ОЙ ВИЙДУ Я ЗА ВОРОТА…»

Горбатиться над горизонтом хмара

іржавою дугою, під якою

бреде, додолу опустивши роги, сонце.

Надвечір’я.

 

А синя хмара підвелась горою,

як бронтозавр,

і заступила першу.

Вечір.

 

На чорне поле хтось приніс

дірявого мішка –

посипалися з нього зорі й місяць.

Порозбігались, наче жовтий кіт і миші.

Ніч.

 

ОСТАННЯ «КОРІВКА»

Пам’яті Олександра Лактіонова

крокуючи осінніми стежками

я згадував товаришу про вас

і шелестіла осінь під ногами

на кожнім кроці

повсякчас

шелестіла осінь під ногами

шелестіла

шелестіла

шелестіла

все про те що треба і нагально

треба душам вивільнятися від тіла

бо зучора споважніли ріки

а нагі дерева одягнули чемність

і краплинка божої корівки

прокладає вогкий слід – у нескінченність

 

АРТТЕРАПІЯ

Олені Вознесенській

Як позбутись ції бридоти?

У розчинені навстіж двері

мезозойські вповзають істоти,

перевдягнуті в шати модерні.

 

І що гладші у них парсуни,

що ошатніші мають строї,

то все далі в пустині суму

утікають безвісні ізгої.

 

Утікають, тонучи в морі,

досягають полярного кола,

бо вдихати не можуть сморід,

що пашить із набитого вола.

 

Як позбутись ції бридоти,

зачинити ті чортові двері?

Лиш поклавши мовчання на ноти,

відтворивши набат на папері!

 

З’ЯВА

може вірші може віщі

може зболені

мов скелети чорні вийшли

раптом з полум’я

 

і ведуть танок мінорний

на галявині

копіюючи мій норов

обезглавлені

 

чи скінчаться чи допіру

починаються

хто ніколи в них не вірив

ходить назирці

 

КАРТОГРАМА ЗНАТТЯ

1

Знайте:

я бігав босим

і досі біжу

там, де починається

пізнання лугу.

Нічого не змінилось:

у тому сегменті часопростору

я залишаюся тим самим,

і чого не збагнув тоді,

не розумію досі.

 

2

Знайте:

впродовж століть

ми слухали біля тину,

як шелестить липа.

Та ніхто на те не зважав.

Доки не написав свого вірша

молодий

небарабанний

Тичина.

 

3

Знайте:

ці серпень з вереснем

не тиснуть один одному правиці,

бо зрослись, як сіамські близнюки,

однаково нашпиговані

пожухлими травами,

гнилими яблуками,

дощами та вітром.

В одній і тій самій калюжі вони

по коліна стоять,

бо однакові.

 

4

Знайте:

риби в акваріумі

абсолютно не реагують

на зміни погоди.

Чому ж ми в будинку

зі скла і бетону

так переймаємося

магнітними бурями?

 

5

Знайте:

посеред міста

в оточенні супермаркетів і ресторанів

б’ється велике палеозойське серце

з інфарктним рубцем.

І від нього розходяться

концентричні кола

підземного двигтіння.

 

6

Знайте:

у глобуса репнула голова,

коли він прикинувся

м’ячем футбольним.

 

7

Знайте: видющим бракує очей.

Відьма під ранок влітає в димар!

Знайте: вам сів динозавр на плече.

А ви думали – комар?

 

8.

Знайте:

ікони на покуті в хаті –

то ілюмінатори НЛО,

з яких визирають прибульці.

 

9

Знайте:

на придорожнім узліссі

корячкуваті дерева,

посхилявшись одне до одного кронами,

переплівшись гіллям,

утворюють подобу гігантського піднебіння.

Дорога пірнає у ту лісову пащеку,

розчиняється

в прілості,

розчиняється

в просторі,

часі.

І через кілька кілометрів

з’являється з-під зеленого драконячого хвоста,

тримаючи на своїй сірій спині

ті самі легковики, мотоцикли, фури.

А, можливо, і не зовсім ті самі.

 

10

Знайте, що знань

не буває багато.

Тільки ж як їх дістати

з дна душі?

Душі входять у п’яти!

 

11

Знайте:

ніхто не ходив у школу

навпростець через море,

ніхто не визначав по зорях,

як йому писати у зошиті

з косими лініями.

А хотілось би…

Хотілось би напнути туге вітрило,

навскоси перетнути бухту

і під зорями гордо увійти

до усіяного сузір’ями вогнів порту.

І нехай би він звався школою.

12

Знайте:

дійсність хапає мрію за руки,

чи то пак за крила,

а мрія дійсність – за петельки!

І обидві поступово перетворюються

на сварливих бабищ

із козлячими бородами.

 

13

Знайте:

проповзає у вушко голки

тонесенький слимачок надії.

Надією зшито кривди,

щоб тією строкатою ковдрою

з головою вкривався біль

і з-під неї стирчала врізнобіч,

витикаючись, чорна гичка.

 

14

Знайте:

щось росте там,

росте під ковдрою.

Оптимізм?

Фалос?

Бунт?

 

15

Знайте:

там,

де вмирає осінь,

перед тим перебігла

прудконога весна.

Ніхто не цікавиться,

куди вона перебігла,

ніхто не говорить про неї:

«Померла».

 

16

Знайте:

ніким не досліджено яблука –

того, що упало на голову Ньютонові.

Я можу поручитися,

присягнути на Біблії,

що то не була антонівка

(чи принаймні не так називалася).

А було воно, Ньютонове яблуко,

червоним чи ні,

червивим чи ні,

того не знає ніхто.

І ніколи не знатиме.

 

17

Знайте:

червоний автомобіль

біжить по дорозі,

мов крапля крові

на скроні після аварії.

 

18

Знайте:

над селом – заграва,

бо зятеві стало холодно,

зятеві сумно стало.

І через те запалала

тещина хата.

 

19

Знайте: у вулик вуха влітає

щось дрібне і тріскуче

і там копошиться, розмножується, росте.

І не вилітає з другого вуха,

аж доки ви не роздвоїтеся

і той другий

(назвемо його Едмундом Дантесом)

не підійде до вас,

не приставить до горла шпагу

і не звелить прокидатись,

як померлим велів Христос.

 

20

Знайте, що ви,

заїхавши колесом у мурашник,

змоделювали світову катастрофу.

 

21

Знайте:

рано чи пізно ви помрете,

а потім помруть

ваші діти, онуки.

І дерева помруть.

І поля. І Земля.

 

22

Знайте, що знань

все ж буває багато.

Занадто! Знайте.

 

“Українська літературна газета”, ч. 2 (268), 31.01.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!