Микола Петренко. Із плетива доріг

267

Що зі мною: небо без блакиті,
Перепони зводяться сторчма?..
Наче я блукаю в лабіринті,
Із якого виходу нема.

Тьма доріг – і це непояснимо,
Густо – терновища край межі:
Хтось близький чомусь проходить мимо,
Звабно посміхаються чужі.

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

Інший раптом тисне руку: – Брате!.. –
І шукає, де добро моє.
Хтось надії золоті карати
На майбутню долю подає.

Інший так – без сорому, без стиду
Хліба шмат із рота видира:
Я іду, я падаю, я вийду –
Наче в степ до сивого Дніпра!

Світ такий – на шмаття туга рветься,
Висне хмара, наче до дощу:
Я ще припаду комусь до серця,
Я іще цей світ перехрещу!

Це ж Дніпро мені дороговказом
З плутанини довгої, з пітьми:
Хто іще – ану ж, зі мною разом!
От і славно, і щасливі ми!..

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!