Що зі мною: небо без блакиті,
Перепони зводяться сторчма?..
Наче я блукаю в лабіринті,
Із якого виходу нема.
Тьма доріг – і це непояснимо,
Густо – терновища край межі:
Хтось близький чомусь проходить мимо,
Звабно посміхаються чужі.
Інший раптом тисне руку: – Брате!.. –
І шукає, де добро моє.
Хтось надії золоті карати
На майбутню долю подає.
Інший так – без сорому, без стиду
Хліба шмат із рота видира:
Я іду, я падаю, я вийду –
Наче в степ до сивого Дніпра!
Світ такий – на шмаття туга рветься,
Висне хмара, наче до дощу:
Я ще припаду комусь до серця,
Я іще цей світ перехрещу!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Це ж Дніпро мені дороговказом
З плутанини довгої, з пітьми:
Хто іще – ану ж, зі мною разом!
От і славно, і щасливі ми!..