“Українська літературна газета”, ч. 4 (360), квітень 2024
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Чомусь шляхи важкі не оминав.
Чомусь вітри тобі робили боляче.
Тепер сидиш, не бачиш в чарці дна,
А дні якісь понурі та несонячні.
Як довго ти шукав свого тепла!
І що – знайшов? Не квапся зізнаватися…
Ти грівся, грівся, аж згорів до тла…
Ще грамів двісті – це твоя розрада вся…
* * *
Приходять дні одні. Приходять говірливі.
Плоди дає й осот… Ну майже як Едем…
А сонце тут і там: на вишні і на сливі.
Я завтра вам скажу, куди ми нині йдем…
Сочаться сни і сни… І радий їм не кожен.
Сочаться з потойбіч в зашарпаний емейл…
А в мене сивина, що й глянути негоже.
Не згадуйте мене. Хай будуть Чіп і Дейл…
Оце вам клин і клич – вони завжди у парі.
Любіть себе, як я. Тікайте від нудьги…
А сонце виграє, ну наче на гітарі.
І всі – усім рідня… Якщо не вороги…
* * *
Ти виведеш мене крізь роси на дорогу.
І сонце цих безлюдь світитиме услід.
Ні людям, ні собі. Мені то що до того.
Ми – ноти і слова,
Та з нас не вийде хіт…
Ти виведеш мене крізь правди на узбіччя.
Я трохи б зачекав,
Щоб стало все одно.
Допоки догорять
У душах наших свічі.
Здається, ми колись знімалися в кіно…
* * *
Замов мене одного без адреси.
І вигадай ім’я. Назви маршрут…
Весна спішить зі сторони Одеси.
Ти дай сигнал — я буду тут як тут…
Замов мене конвертом чи кур’єром.
Я турбуватись приводу не дам…
Замов мене контейнером, вольєром!
Як не замовиш, то приїду сам…
* * *
По краю синіх гір моє дитинство біга.
А я б і не згадав — було чи не було…
Кермую по шосе по золотому снігу
Туди, де розляглось на вигоні село…
Одне з найкращих сіл… І в міру чудернацьке.
Іще годину й пів – і опинюся там…
Нагряну, як весна – святково і зненацька.
І добре буде нам. І добре буде нам…
* * *
Виставляю ВІП-шампанське…
З тебе – усмішка, і досить.
Ми гулятимем по-панськи –
Будем ситі, будем босі…
Цілуватимемось ніжно.
Мов нічого не забули —
Львів і Вільнюс, Прагу й Ніжин
І дорогу до Стамбула…
Ось і літо… Ось і осінь…
А давай майнем до Гданьська –
З тебе усмішка, і досить…
З мене потяг із шампанським…
* * *
І знову іду у похід, у похід…
В краї неозорі.
Два кроки на Захід, чотири – на Схід…
І це аpriori…
Екватор знайомий уже перетнув.
Півкуля не наша…
Пірнаю у море, крокую по дну —
А дно, наче каша…
Тягніть мене звідси, друзяки мої,
Південні й Північні…
Я хочу вернутися в рідні краї,
А не в потойбічні…
* * *
Колись також дощило в грудні,
І вітер вив біля могил…
Минались люди, наче будні,
Позбувшись радості і сил…
А я все вірив – буде чудо…
Я вірив сильно, як лиш міг…
Воно ж і справді буде. Буде!
Лиш дочекаємось своїх…
* * *
Казковий день нам сльози витре.
До мене знов хтось має справу…
Чому мовчиш, мій любий вітре?
Якщо вже так, присядь на лаву…
Торкнись мене, мого обличчя.
Мій настрій — твій, і день цей — спільний.
У нас попереду – сторіччя…
Тож не зривайся, будь повільний…
Скажи-но, брате, звідкіля ти?
Чому питаю? Бо цікаво…
Дістану чайник і горнята…
Негоже в день такий без кави…
* * *
Підмету, налаштуюсь на спокій…
Увімкну лиш один позитив,
Опісля, вже на ноті високій,
Проспіваю про те, як прожив…
Про здобуте й забуте, що гріло…
Про піджак, що цурався плеча…
З поцілунку як виліз невміло…
Як сварило сусідське дівча…
І про те, як тікав від уроків
Пастовнями у ліс навпростець.
І про душу, душевний свій спокій.
І як влітку вигонив овець…
Підмету і пройдуся по списку –
Недогледів, мо’ й щось розгубив?
Трансформую свій роздум у скрипку…
Ось і все, що з роками
нажив…
НЕ ПОДАВИСЬ!
Ну що ж, іди, бери й ковтай!
Не подавись, я попередив.
Згризе потилицю Китай
Без чорної ікри і меду…
Ну що ж, брехав, гріши, сміши
Цапоязичний ти ісконець.
І пам’ятай – ще до Іши
Тебе чекатиме Японець…
Якщо залишиться хоч щось…
Якщо Дніпро тебе не втопить!
А ще Десна, Дністер і Рось…
Бувай. Пока. Як хто? Укропи.
ДОЗВОЛЬТЕ?
Дозвольте поцілую Вас, мадам?
Дозвольте запрошу вже до Варшави?
А на обід майнемо в Амстердам…
Дозвольте філіжаночку хоч кави?
Дозвольте своїм поглядом торкнусь…
Хоча б хвилинку Вашої уваги,
Я обіцяю Вам, не посягну
І не порушу навіть рівноваги…
Ви як були… Ви кращі за сонет.
Найкращі від найкращої поеми.
Із потаємніших усіх планет –
Ви сяєво самої діадеми…
Дозвольте?
ОДНИМ СТРУМКОМ
Ну ось і я – залиш собі
Картину світла упівнеба.
І стебел запах на губі,
Де вчора ще цвіли амеби…
Чи віднеси у Храм мовчань.
Як благодать на День пожертви.
Назустріч сонцю в саму рань
На куполи святої Церкви…
Чи розстели над алтарем –
І ми палатимо свічою,
Як трав пахучих, вітру щем –
Одним струмком понад Десною…
* * *
Не життя – картинка з маслом…
Для відходу лаз закрито.
І на двох одне лиш гасло,
Та і то чомусь без мита.
Чи то хтось прибрав шлагбаум…
Чи то вітер щось накоїв…
Чи то я з портретом «даун»
Повернувсь від жінки злої…
Ну і хай… було і гірше.
Правда, ми були молодші.
– Ей, шановний, досить віршів!
І присядь. Зніми калоші…
* * *
Дощів струна думок моїх неспана,
Хіба тобі не байдуже, що дощ –
Чиясь журба, невиліковна рана
У світі постаменту серед площ?
Жура в журі, ані дверей, ні вікон…
І крок один, і той лиш навмання…
На небесах гримить. Готують ліки,
На хмари споглядає оленя…
Куди тобі? Полиш, дитя, затію.
Спини себе, загубишся нараз.
Ну от і все… Ніхто тепер не сміє
Зажурено вклонитись, окрім нас…
ЖАРТІВЛИВЕ
…Іду собі до тіточки Ганнусі.
Наспівую про літечко нескоре.
На ранок я навряд чи повернуся.
Прямісінько, рівнесенько як вчора –
Гулятимо і питимо… Люб’язно
Капусточка заправлена в цибульку.
Всю нічку буду я у ролі в’язня –
Погодиться, якщо вернути дулю…
Іду собі до тіточки Ганнусі.
* * *
Мене ще не було, і навіть не родили…
В утробі я чекав на вихід, ось і все.
За дев’ять місяців куди нас не носило –
На озеро під вечір, зранку на щосе…
До моря в синь, углиб, крізь жах мирської суті,
До дзвонаря у дзвін, святих предосторог,
До тих, хто замовляв… беріг для каламуті
І в кожного із нас, пізнали ми, свій бог…
Мене ще не було…
ДІДУ ПАРФЕНУ
Ой діду-діду, діду-діду…
Ну як же нам без вас, онукам?
Тако б, зустріти пообіді –
Гобоєм всівся би на руки…
Ой діду-діду, діду-діду
І не кажіть, що «по цимбалах»
Ще пам’ятаю цьоцю Ліду…
О Боже, як вона співала…
Картоплю печену у печі…
Цибульку, шкварку, келих чарки…
Як поверталися під вечір
Ми від похресниці Одарки…
А ще як очі мого тата
Сльозились, згадуючи все це…
Як німчура в Різдвяне свято…
А я у черзі ще під серцем…
Ой діду-діду, діду-діду…
* * *
…ну де ж ви, янголи мої?
У нас Різдво! У нас кутя!
Сиджу, молюсь, і тишу їм…
З’їдаю геть до забуття…
Ну де ж ви, янголи мої?
Кутя-кутьою… до куті
Дванадцять страв – і кілька свіч.
І сивина у бороді…
І довга-довга зимня ніч…
Ну де ж ви, янголи мої?
ЗАБУДЬ
Торкни вустами роздуми мої,
Забудь усе, так треба, на сьогодні.
Якщо ти чула щось про героїн,
Так це воно… із присмаком Господнім.
Торкнись очима лілій полотно…
І зваж на те, що поруч сам Росетті.
Забудь аванс – було чи не було –
Запізно, не приборкати на злеті…
Торкнись плечем… На довгу-довгу путь.
Минуле аж ніяк не повернути.
І знов прошу: забудь, усе забудь
Там, де сьогодні я не можу бути…
* * *
Ну ось і вже десяток восьмий.
Бодай і вам, бодай і тим…
Зустріти всоте тиху осінь –
Я навіть знаю де і з ким.
І щоби сонце, сад і столик,
І щоби вогник, і тепло…
І щоби сліз ніде, ніколи.
І не важливо чи село,
На морі, чи на суходолі,
Аеропланом поміж гір,
А чи космічно, чи поволі
У колі зради чи довір…
Ви уявіть – десяток восьмий!!!
Респект! – кричатимо… – Віват!
Ну що ж, стрічайте друзі, ось ми –
Прийміть і нас до своїх вад…
***
Недолюбив. І недогледів.
Усе як завжди: до і після…
А що як я і Вас, міледі,
Запрошу в гості на Полісся?
Порядність, чемність – гарантую.
Один дзвіночок в Теребовлю…
Ось тільки коника і збрую,
І бричку з фурманом замовлю…
ЯКОЮ ТИ НІ РАЗУ НЕ БУЛА…
А ось і вечір схилився до небес.
Ще чорна кішка – в чорному квадраті…
Не спиться. Не дозволяє Херсонес.
Згоряє сум в багряному багатті.
Не однозначні всі оці слова…
Із кольорів поблискує червоний.
Думки вернулись з розтрощеного скла
І дзвін в душі переростає в дзвони…
ІДУ НАОСЛІП
Іду наосліп крізь самотність.
Ніяких знаків і об’яв.
Десь поруч тут путі Господні.
Я б не відмовився, нап’яв…
Явивши суть несповідиму…
Потрібно буде, річ у тім,
Що перелаз – навпроти тину
Чи годен хто?… Передусім
Іду наосліп крізь самотність.
Спитай: чому? Не відповім.
Це було вчора, а сьогодні
Поперед блискавок ще грім…
* * *
Наче й літа не було…
Не стрічав, не бачив..
До землі припав стволом.
Ось і «Пливе кача…»
Він із тих, хто бачив смерть
Неодноразово.
І просив її: – Не сердь
Боже Праве Слово…
Він онук, і син, і муж
В пам’ять Святослава…
Ой не руш його, не руш.
Так!… Героям Слава!!!
* * *
Хіба що глянути з-під лоба…
Хіба кивнути з-під поли…
Нехай не перша… третя спроба
І не важливо… де й коли
Замкнути, стиснути в обіймах,
Й зацілувати аж до ніг.
Віднині ти моя (!) розвія
І найсолодший долі гріх…
* * *
…Потяг тільки до Парижа!
Вільних місць – одне купе.
Є панянка, правда хижа…
Вас ніхто не віднайде.
По прямій, і щоб без бруду,
На десяток добрих літ…
Святкуватимо повсюду
Доки цей існує світ…
* * *
Вийди скоріш з телефонної буди!
Тобі не добавиться і не відбуде…
Світ заблокований гранітом, металом –
Невже тобі, друже, і цього замало?
Полиш свою буду…
Так треба, прошу я.
Це ж не по-нашому, не по феншую.
Ти ж не із пластика?…
Тим паче не з гуми?
Вмовив. Нарешті.
Ось вам і нумо..
* * *
Зіп’ю очей блакить надмірну
І губ привабливих тепло.
Любов, вона як герб манірна!
Ну хоч бери й ховай під шкло…
А що як трішки з алкоголем?
А що як трішечки з долонь,
І запрягтись конем, і полем
Промчатись в радощах безсонь?
А що як спити все відразу
І наріктись сторожовим?
Як зацілуємось до сказу –
Овію вітерцем живим…
* * *
Летіли звісткою в житті.
Шукали прихисту…
А під хрестом і на хресті –
Відлуння звивисте…
– Забудьте все, – кричала смерть!
Не переконливо.
Із неба зло стелила твердь.
Не те замовлено…
Зібравши сто своїх зусиль,
Усі, що з килима…
Квітина видавила квиль –
І Бог помилував…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.