“Українська літературна газета”, ч. 2 (370), лютий 2025
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Потяг вже не вабить, гелікоптер,
І авто не вабить, хоч убий…
Ну хіба що човен… майже… тобто,
Якщо ти хоч трішечки крутий…
Що тобі до того – що там, хто там
Загубив, розтринькав, віднайшов…
І з якого розтікалось рота…
І кому потрібен знову шов…
Все своє залив по самі вінця.
Не догледів – птицям буде корм…
Ну а ще, отим… хоча би й вівцям
Відповідно запиту і форм…
* * *
Дворик як дворик…
Квітневого дня
Наче учора…
Сьогодні війна.
Всілось і скигле.
Страшенна на смак…
Сонечко миле
Впіймає не всяк…
Заново в дворик
Квітневого дня.
Кілька історій
І в кожній війна.
Вітер повіяв…
Та й дворик спустів.
Більше не смію.
І квітень відцвів…
* * *
Поребрик Ваш розхитаний вітрами
І зник чомусь надовго вартовий…
То що мені, скажіть, робити з Вами –
Незручно якось пертись до вдови?
Ні квітів, а ні зручного мотиву…
Не обраний ні в часі, ні в журбі.
Я Вас любив безрадісно вродливу
І навіть не зізнаюся у тім,
Що слідкував і цілився з окопу,
Та все це марно… той же бумеранг.
Мені було б почати з фотошопу,
А не із слів, народжених від ран…
Я відтепер нічийний, безтілесний…
Застрелений порушником, авжеш
І лиш коли стрічатимуться весни –
Триматимусь найдалі від пожеж…
А ще прошу, прошу Вас, Королево!
Прийміть у дар хоч декілька рядків
В цю саму ніч, сьогоднішню, серпневу,
Що, вибачте, без відома таїв…
* * *
Тихого вечора, спокійної ночі
І щоб нарешті скінчилась війна!
І щоби хлопцю очі дівочі…
Разом у сни – він і вона…
Мамі із батьком здоров’ячка нині,
Внукам доріжку для розбігу ввись…
Дні щоб завжди залишалися мирні –
Боже, благаю, тільки озвись
Вечора кожного… тихої ночі –
Без винятку всім побажаємо ми…
Хіба забагато, хіба не пророчі?
Хіба, що одне… – Допоможи!!!
* * *
Ти серед нас, ти – пінь… розлитий квас…
Народжуються рими. День покори…
Щоб свідчити охоче проти нас
Із виходом і входом в коридори…
Тоді скажи… ні-ні, допоможи
Розкласти суперечки по полицях.
Ти ж наче свій, до заздрощів, мужик…
Дивись, щоб не проснулася вовчиця…
Лише присядь… ось Новий Заповіт.
Він серед нас… Доволі унікальний.
І сповіді в лице, а не в обхід.
І бажано з свічою у вітальні…
* * *
Гримить не так як вже колись…
І дощ неначе неба сльози …
Лиш ти однаково моливсь
І все це в дім до себе звозив…
Втім, у душі тягар війни
І вдома наче після бою…
Не все залежить від ціни –
Лишилось викопати зброю…
Пощо тоді цей вічний плач,
Пощо молитви молитовні?
Висить обіцяний калач…
І хто ж тоді із нас в полоні?
* * *
Заморозьте мене в зубожінні…
У розквітлих весняних квітках,
Щоб проснутися в сонці осіннім
Серед лісу, але при свічах…
Віднайде хто в майбутнім столітті –
На фаґоті зіграє сонет.
А ще краще, якщо на трембіті.
Не важливо, який я поет…
* * *
Ти спішиш услід… ми спішимо.
Поміж нами і світами швидкість.
Ой, козаче, досить, не сміши…
Тут потрібна буде еластичність…
Ми так раді родичам родин,
Що до нас у світі побували
Навіть тим, хто нас і не родив
Видно, що не там щось святкували…
А коли збирались по весні –
Під гітару дружненько тужили…
Зорі посміхались уві сні
Не туди, не з тим, губили сили…
* * *
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж відрубатиме славні хвости?..
Різного племені, в правді упевнені,
Скільки всього, а чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
Поміж безсмерття, поміж могил…
* * *
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо-босий
І не покинеш блокпоста,
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути свій бронижилет,
І цю прийдешню літа зелень
Із побратимом Василем…
Кудись воно усе поділось
Хтось там… хтось тут… без абрикос.
Неначе душу обірвало…
Неначе ти і є Христос…
* * *
Кілька слів про Війну… Пропоную присісти…
Хто присів. Хто поповз. Хто злетів…
І згадалось чомусь «Нині і прісно…» Пізно
Море вже Сліз… усі на посів…
Нумо спочинем… Розгойдаємо Небо, і
Сонечко… верби… страху мокрінь…
Ніякої… Боже, не чекай на молебінь…
Світло не світло… Стогне «Амінь»…
* * *
1.
Де балачки, там розум спочиває.
Тож розійтись їм, схоже, доведеться.
2.
Злетиш, лети і вже не приземляйся.
Невдахи заздрять, чекають на політ…
3.
У кожного своє. Не плутай Боже з власним
Бо втратиш те і те до першого світанку.
4.
Твій перший крок тобою буде стертий.
У пам’яті залишаться сліди…
І все життя шукатимеш його. Чи варто?
5.
У пам’яті свої шляхи і безліч транспорту й зупинок.
6.
Присутній, це не значить вирішальний.
7.
А ти десь там, а якби тут –
Змінилася б погода?
8.
Одна малесенька деталь:
Якщо ти є, то дай про себе знати.
9.
Якщо тебе цікавить щось –
Чекай і на супротив…
10.
Нема війни – забудь про перемогу.
11.
Не забувай, пів світу проти тебе!
12.
Кінець у всіх один, різниця в часі…
13.
Світ створений до тебе, не для тебе…
14.
Запам’ятай: дощі – це чиїсь сльози.
15.
У кожного свій шанс, можливості не в кожного.
16.
Різні в світі зброярі і війни в світі різні…
Тут хто кого і спосіб не важливий.
* * *
О Матінко Земле…
О Сестро… Повітря…
О Водо… мій Брате, і ви Там змокріли?
Зустрітися буде нам краще опісля…
І там, де матусі наші хотіли
Без воєн, без крові, без сліз і претензій
У підсумку тем, що вже знову назріли…
І всядемось поміж
розквітлих гортензій
А Бог, як побачить, повірте,
Він зцілить…
* * *
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Якщо зустрінеш, не дивуйся,
Візьми шматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…
Сиди, вивчай і переказуй.
На ноти тільки не клади
І пам’ятай – чатує казус.
І, що цікаво,
Не один…
* * *
Будь ласка, і ти оглянись
Заволоко із диму і крові…
Кілька жменьок, дозволь
їм увись,
Кілька крапель лиши для Любові…
Оминем коли відчай і страх,
І розвіються хмари у небі,
А вже з крові і диму той прах
Переродить, як завше, Наш Лебідь…
Може й так, на Чернечій горі…
Може й ні, чи у Київській Лаврі,
Але знай, що в майбутній порі
Доведеться провітрить гербарій…
* * *
Поміж негоди, поміж невзгод,
Поміж свого і чужого
Кожне життя – це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного…
Поміж замовин, поміж бажань,
Поміж данини за спрощу
Кожне життя – аванс без питань.
В колі приватному тощо…
Поміж свобод, і поміж корон,
Поміж тих знаків – навзаєм –
Кожне життя, насправді, це – Сон.
Не переплутайте з Раєм…
* * *
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
(Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми).
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
(Що би хто не говорив –
Не позаздриш грішним…)
* * *
Надмірним днем, умовним днем,
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем –
Віват – у цьому світі…
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Надмірним днем, умовним днем
Погодили розподіл:
Тобі – доріжка з хризантем…
Мені й обіймів годі…
* * *
На Далекому Сході матуся,
Ну а родом із київських сіл…
Ох і доля… Щоночі молюся
Поміж мертивих й живих голосів…
Дай нам Боже розвіяти хмари.
Зберегти від нещастя матусь…
Та торкнувшись Господньої кари –
Забуваєм причини чомусь…
* * *
У кожного свій настрій. Не цікавить?..
Мені – моє. По мірі. Вибачайте.
І навіть коли, вибачте, гаркавить
Так що беріть, по черзі пригощайтесь…
Воно таке… із примішком… не з глини
Воно таке… без винятку вимоги.
Ось тільки не торкайтеся до спини –
Там горб один, й приватні монологи…
Лицем – в лице, а це обов’язково!
І поспішіть… питайте, що завгодно.
Якщо і хто отримає відмову –
Не скаржитись, відмовлено законно…
* * *
Передай мені серветку
Можеш – хочеш навіть дві
Поверну тобі виделку
І залишуся на дні…
Поруч спокій бірюзовий
Зверху запах запашний
Що потрібно ще для змови
Коли ти весь як скляний?
Ну хіба свіча і кава…
Ну хіба камін з вогнем…
Вміру стримана і жвава
Коли вглиб в одну із тем…
Ну хіба щоб без претензій –
Які квіти й відкіля…
І чому нема гортензій
В безкінечних ой-ля-ля…
Передай собі, манюся
Поруч всього, що вже є
Згоду дам і знов женюся
На тобі, поки клює…
* * *
Кілька доларів у книжці
Між рядками уляглись.
Переслати би блондинці
Як вона мені колись…
Щільно так вляглись рядочком…
Перетнувши океан,
Книжка випнулась горбочком
Настрій злючий – ідеал…
Бо на завтра щезнуть в небо.
Не повернуться вони.
Наче їх… ковтне їх демон
В насолоді без вини…
Може, краще проковтнути
Під заяву… настрій… під…
І намолене забути
І вклонитися услід…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.