…Планетарна пандемія
самоізоляції і самотності
Лох даун запропонував світові гроші за душі.
І світ прийняв це…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
***
…Споглядальне замилування нереалізованими
здібностями породжує внутрішню водоверть сум’ять.
Власна нікчемність снує павутиння
самозакоханості.
Прозріння приходить тоді, коли челядь
закидає тебе уламками сумнівів
незбудованого храму…
1.Світ уп’явся у мене своїми жорсткими очима
Аж зіниці заклякли півкулями ханових юрт.
Йому б тішити скрипку у пишнім негрішнім раю.
І носити дощі, як ошатні плащі, за плечима.
Все саміть утопа, наче в гнів нестарого вітчима,
Що й розпродує суть, обмотавши у зраду іуд…
Світ уп’явся у мене своїми жорсткими очима.
Аж зіниці заклякли півкулями ханових юрт.
Тінь листка прилипа, як дання проклятуща личина,
Заповзає у душу і тіло ошуканих юрб:
(Навіть тим, в кого хата стоїть не на самім краю).
Та здається ніхто того погляду вже не зупинить –
Світ уп’явся у мене своїми жорсткими очима!..
***
…На запитання – Що ж породжує сумнів?
– Мають відповідь не усі…
Загубивши ключі від скрині власної мудрості,
ми не ладні видобути ту нитку, якою
можна виткати нашу справжність…
2.Нанизується мить на нитку сподівань
Краплинами надій подібних до коралів
Важке щось налягло на рідні далі:
І псом у ніч тривога завива.
Захоплені цунамі здивувань
Топляємось у глянцях нежурналів.
Нанизується мить на нитку сподівань
Краплинами надій подібних до коралів.
А меншовартість знову добива –
Немудрим шиям на ярмо вказали…
Навіщо ж ми із ночі виповзали
І штурхалися в тисняві бравад
Нанизується мить на нитку сподівань…
***
…Вишукане вправлення в ніздрі кілець покори
убаюкує нас, і ми вже скоро-скоро
станемо зовсім ручними – чиєюсь власністю…
Невже нас тішить брязкіт золотих оков,
чи гряда роззявлених ротів, що плюються
отрутами омани.
А може, це народжується нове плем’я –
заможні раби?!!
3.Живем у краї ріднім сиротою –
Хоча за видом всі немов брати…
Ми прагнемо у пеклі віднайти
Криницю із водицею святою.
Маскуючись словесною фатою,
Штовхають нас у темряви кути.
Живем у краї ріднім сиротою –
Хоча за видом всі немов брати…
Нас вабить шарм особини крутої,
Яку ялозить всіх екранів титр…
(…Змогли ж до підборіддя відростить
Пуза відкатів й край спалить, мов Трою!)…
Живем у краї ріднім сиротою.
***
…Падають краплини часу:
метеоритами, болідами, астероїдами, кометами,
дощами… то повертається докір слізьми забутих…
4.Цупкою дратвою дощів
Пришиті небеса до мене.
Нуртує вже не кров у венах,
А сріберна луска лящів.
Круті рибини, мов кущі,
Б’ють плавниками в світ шалено.
Цупкою дратвою дощів
Пришиті небеса до мене.
Аж зашарілись плеса щік –
Скидається рідня у генах..
І піє позачасся кенар,
Якого полонив Кощій
Цупкою дратвою дощів.
***
…Людина придумала роздоріжжя.
І тепер вона стоїть на ньому,
розіп’ята проблемами…
5.Листок на дереві засох –
Його не відпустила гілка,
Хоч кликала вітрів сопілка
У світ, неначе віщий сон…
Бажань просипався пісок
В годиннику, як точна мірка.
Листок на дереві засох –
Його не відпустила гілка.
Зметаморфозився розсол:
Лилось солодким – п’ється гірко.
Спинилась суть в твої одвірках –
Трима в руках новий засов –
Листок на дереві засох…
***
…Що ти знаєш про короновірус?!
Нічого…
Ті, що знали – уже мовчать. Ті, що говорять –
видають бажане за дійсне.
Він же вкарбовує себе в реєстр
людської безпорадності і безпомічності…
6.Світ вже таким як був – не буде.
На нього впала тінь утрат.
Пручаємось у клітях грат
Словесного бридкого бруду.
Як в мухоловках б’ються люди –
(Їм обіцяли ж сущий рай!)
Світ вже таким як був – не буде.
На нього впала тінь утрат.
На плечах святощів облуди
Згорнули скатками образ.
А хто ж нас мудро обібрав,
Й загнав, мов тать, ножа у груди ?!.
Світ вже таким як був – не буде.
***
…Серед див, що лишає людина по собі,
це неповторні миті: живописні, музичні, словесні…
І їх можна відчути лише серцем…
7.Постава сонячної квітки.
Офіра пелюсток. Шипи.
Із келиха небес відпий,
І не розпитуй: Хто? І звідки?
Згоріли заздрощі сусідки –
Упав на подорожник пил.
Постава сонячної квітки.
Офіра пелюсток. Шипи.
Зле кудкудахкання нізвідки:
«Могла б і краще віднайти…»
Стеблина ружі. Роси. Титр.
І Білокур у рамці хвіртки –
Постава сонячної квітки….
***
…Хто зрозуміє того, хто поруч, той зрозуміє
і себе. Адже мотиви поведінки і вчинки, – то
зупинки по дорозі до нас…
8.На хиткому місточку бажання –
Як над урвищем спроб і проблем:
Для одного, можливо, це блеф,
А для іншого – крапля остання.
Хтось регоче, як огир у стайнях.
І вгрузає у розпачу клей клей.
На хиткому місточку бажання –
Як над урвищем спроб і проблем.
Тільки знов пропікає безжально
Генетична зашореність ген:
Наче скарб приховав Віфлієм,
В нерозпізнаних досі іржаннях
На хиткому місточку бажання.
***
…В пошуках своїх кольорів щастя,
можна розминутися зі справжніми
дивами, не помітити, як розквітла волошка
закоханого неба…
9.В озерах див, дарованих тобою.
Пливуть зіниці човниками чар,
І палахкоче вічності свіча,
Теплом якої гріюся і гоюсь.
Відлунюють вселенською габою
Молитви і премудрості повчань.
В озерах див, дарованих тобою.
Пливуть зіниці човниками чар.
Небес волошку вяззю голубою
Порозшивали хрестики качат,
Мов сорочки святкові для прочан…
І птахом я у тиші без набоїв –
В озерах див, дарованих тобою.
***
…Кожний наступний обдурювальник накидає на
нас солодкі і блекотні сіті одвічних сподівань…
Ми ж намагаємося ще хоч раз лизнути патоку
огидного поневолення…
10.Космополіти – євнухи завжди
На свій народ натравлювали орди.
Недогризками наїдали морди.
Не знаючи ні щастя, ні біди.
Їх белькотіння тухлістю смердить,
Уміло припасоване до моди.
Космополіти – євнухи завжди
На свій народ натравлювали орди.
Безумства розкошує крокодил:
Ковта поля, як проковтнув заводи…
А що народу? – Хліб і хороводи…
Та підлістю поголені лоби…
Космополіти – євнухи завжди!
***
…А ти ніколи не задумувався – чи можна взагалі
зупинити падіння кісточок доміно?!.
11.Ти в шашки грав? Чи вже забув,
Як перевтілюються в дамку,
Як натискають змови клямку,
Переступаючи табу.
Як меншовартості підбуль
Чужу в зубах тримає планку.
Ти в шашки грав? Чи вже забув,
Як перевтілюються в дамку:
В душі кипить повстанський бунт –
Кликоче гнів, але до ранку.
А в день, як орлиця, під ранку
Довбає груди страху бур.
Ти в шашки грав? Чи вже забув?
***
1.Морозу дзьобом крижані вітри
Медовий пряник осені склювали:
Добу четверту без угаву валить
З небес свинцевих побілілий крик.
Лісів гармошка втомлена від гри
Весіль, що прогули. І що відклали…
Морозу дзьобом крижані вітри
Медовий пряник осені склювали.
Завмерло все. І стихло до пори,
Щоб ми себе хоч трішки розпізнали,
І в чарку днів жаги поналивали.
Та про земне могли поговорить.
Морозу дзьобом крижані вітри.
***
2.Такі сніги бувають тільки раз
У вечорі дитинства золотого.
Рожеві, срібні аж до голубого,
Лапаті і грайливі, наче вальс.
В віконних шибах потішають нас:
Птахи – з-під стріхи, а мороз – з-за рогу.
Такі сніги бувають тільки раз
У вечорі дитинства золотого.
Заметів краб уже у двір забравсь –
Ще трохи і клешня біля порога.
Далекий ліс, мов чаклунів пирога,
В шапках яких казковості алмаз.
Такі сніги бувають тільки раз…
***
3.Дахів сніги хтось ревно посукав
У бурульки. І наче на органі
Заграло сонце. Першим караваном
Прогалини мандрують по горбках.
У вибалку мелодія струмка
Вливається у сподівання ранні.
Дахів сніги хтось ревно посукав
У бурульки. І наче на органі
Весняності невидима рука
Свої ноктюрни виграє рахманні.
Оте, що вчора виділось в тумані
Уже ключами радощів гука:
Дахів сніги хтось ревно посукав…
***
- Там, біля клубу вечір зорі
Немов монетки підкидав:
Комусь – любов, комусь – журба.
Комусь – юнача непрозорість.
Нам випав жереб злото зборів:
Хлюпнула слів жива вода.
Там, біля клубу, вечір зорі
Немов монетки підкидав.
Снувались радощі узори
У юності жаданий дар…
Один лиш місяць підглядав…
Пливуть у пам’яті, як морі,
Там, біля клубу. Вечір. Зорі.
***
- А хочеш – втопись у сонці,
А хочеш пірни у небо? –
Ніхто не спитає в тебе
Ні в цьому, ні в сотому році.
Суєтно у тій мороці,
Чи вирві, – кому як треба…
А хочеш – втопись у сонці,
А хочеш пірни у небо?
Про це хтось розкаже доньці,
А може запише в требах….
У шумі листків на вербах
Чуваєш у кожнім кроці –
А хочеш – втопитись у сонці!
“Українська літературна газета”, ч. 9 (301), 7.05.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.