“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
* * *
- В зіницях яблук спаленого саду
Заклякла постать жінки у сльозах:
Вже кров синів розпродує базар
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В обгортці політичної помади.
Хто ж дасть такому безголов’ю раду,
Коли й козацтво гнеться, мов лоза…
В зіницях яблунь спаленого саду
Заклякла постать жінки у сльозах.
Вже роздаються підкупи за зраду
У вузликах, що ворог нав’язав.
Повільно в душу змієм заповза
Печаль і жаль. А залиша досаду
В зіницях яблук спаленого саду.
* * *
- У Вічному житті – нема скорботи,
Немає рабства і немає втіх.
Гріхів не ходить за тобою тінь.
І подорожній не спитає : хто ти?
Сам по собі… І все – твої турботи.
І робиш те, що так зробить хотів.
У Вічному житті – нема скорботи,
Немає рабства і немає втіх.
Ми тлінні ще. І світ стоїть навпроти,
Ховає шлях у вигини круті.
ЙдемО наосліп. Й віримо… А втім
Себе в собі ще прагнем побороти.:
У Вічному житті – нема скорботи.
* * *
- Ціна невдач – завжди розруха.
Ціна тривог – важка печаль.
Мовчати будем чи кричать –
Тепер ніхто уже не слуха.
Залито воском брехень вуха,
Аби не чув, аби мовчав.
Ціна невдач – завжди розруха.
Ціна тривог – важка печаль.
Де вилупивсь цей спритний кухар,
Що нас патрає, мов курчат?!
І постулатів науча:
Хлібів не треба – є макуха!!!…
Ціна невдач – завжди розруха…
* * *
- Віхоть віхоли білим білить
Грудня окола до Різдва.
Залишилось чи день, чи два
І почується крик породілі.
У шибках, наче зорі спілі,
Виснуть вогники для розваг.
Віхоть віхоли білим білить
Грудня окола до Різдва
..Радість світиться в кожнім тілі:
Піч готує святий узвар.
Я збираю слова для вас,
Щоб зі мною і ви раділи.
Віхоть віхоли білим білить.
* * *
- Тишу ночі розкльовують
кляті шахеди.
І ракетні ножі рвуть полотнища доль.
А життя поділилось на ПІСЛЯ і ДО.
І карбуємо все в ненаписані веди.
Нам піднятись з колін не дають Головреди:
І присують упОперек, потім уздовж.
Тишу ночі розкльовують кляті шахеди.
І ракетні ножі рвуть полотнища доль.
А троянських коней
наш народ не розгледів –
Їх уміло втопили у колір бордо….
І на троні не цар і не вождь , і не дож…
Підла жадібність змішана
з липовим медом.
Тишу ночі розкльовують підлі шахеди…
* * *
- Золотавістю літер, не схожих на золото слів,
Час малює себе на полотнищі білої тиші…
Але фарбу випалює віхоть
ракетної хвищі –
Залишається попіл і болю
невимірний слід…
На звороті тканини –
надії бурштиновий глід:
Не заб’є його глум , не поточать приниження миші.
Золотавістю літер, не схожих
на золото слів,
Час малює себе на полотнищі білої тиші.
Прогинається день, мов давно постарілий ослін –
По кутках павутиння,
немов сподівання колишні.
Я тобою живу, молитовно тобою я дишу,
Хоч рядками на білому
важко палають жалі
Золотавістю літер не схожих
на золото слів…
* * *
- Цей день тривожний виписав сюжет:
Листки останньо залишають вишню,
Забувши про любов свою колишню,
Спішать у закордонний пірует.
Про що віщує цей новітній лет?! –
Про квітку мрії на просторій тиші?…
Цей день тривожний виписав сюжет:
Листки останньо залишають вишню..
Багрянець, ніби одсвіт еполет
На плечах строку,
що нежданно вийшов.
Стою і чую, як надривно дише
Моя Вкраїна під прицілом жерл…
Цей день тривожно виписав сюжет.
* * *
- Піски пустелі. І твоя сльоза
Велика, наче сонце у зеніті,
І я ланцями скований у кліті,
Ні слова вслід не можу проказать.
Вповза розпука хижо, мов гюрза,
І жалить все, як у страшному кліпі.
Піски пустелі. І твоя сльоза
Велика, наче сонце у зеніті.
Мовчати, чи вдаватись до сказань?
Вгризатися у пам’ять, як графіті?
Одне лиш є незмінним в цьому світі –
Піски пустелі. І твоя сльоза…
* * *
- Крізь мене проростає дощ,
І я вростаю в нього тілом –
Тривожно так і неуміло,
Як поцілунок серед площ.
Прив’яв моїх захоплень хвощ–
Хоча кому до того діло.
Крізь мене проростає дощ
І я вростаю в нього тілом.
Тривога вже зібрала почт:
Те одцвіло. Те поруділо….
Тінь роздумів лягає біло,
Як муліне на п’яльці прощ.
ОСІННЬО проростає дощ….
* * *
- Оглянься з літа, дівчино-зоря.
Зашепочи зеленими дощами.
Нехай розквітнуть пелюсткові чари.
І виспраглі вагання догорять.
Усі світила вийшли на парад –
Сузір’я в небі сплескують лящами…
Оглянься з літа, дівчино-зоря.
Зашепочи зеленими дощами.
В очах жага – і я не йму порад:
Душа в дощах простелиться хрещато.
Бажань троянди вихлюпнуть кущами.
Всесвітня скрипка вічністю загра…
Оглянься з літа, дівчино-зоря…
* * *
- Сніжинка миті. Як вона цвіте!
Але в долонях розтає миттєво.
Нам би краси і щастя пожиттєво,
І кожний, хто зустрів їх аж затерп.
Всі прагнемо зловити диво те.
Де? І коли? – Для нас це не суттєво.
Сніжинка миті. Як вона цвіте!
Але в долонях розтає миттєво.
Як зберегти? Запитують, проте
Цю відповідь не знають і Антеї….
Зловив – розтала, а не зловиш – темінь..
У білім біле видиво просте:
Сніжинка миті. Як вона цвіте!
* * *
- Вік , як день, догорів і погас,
Тільки пам’яті світло пучками
Творять голосу Божого гами
І промінням заходить до нас.
Мрійна посмішка ще не вляглась –
Сперечається вперто з роками.
Вік, як день, догорів і погас,
Тільки пам’яті світло пучками.
Смуткам сірим у погляди зась!
Біль розтане, мов сніг… І листками
Прошепоче молитва ласкаво
Ту любов неземну ще не раз.
Вік, як день, догорів і погас.
* * *
Миколі Федорову
- Цей день грудневий – грань краси,
Світ зупинився перед дивом:
Дитя вкраїнка народила
І нарекла: Микола – син.
А що ж то за козак еси?! –
Цікавість громом прокотилась…
Цей день грудневий – грань краси,
Світ зупинився перед дивом:
Чверть, Півстоліття пронеслись –
Сімдесят п’ять – свята година:
Квітуй, дерзай, бо ти ЛЮДИНА!
Життя ужинок твій рясний
Цей день грудневий – грань краси…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.