“Українська літературна газета”, ч. 18 (336), 16 вересня 2022
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І. ДЕРЕВО
…«Дерево роду, нації, держави…»
Ми радіємо милуючись його плодами.
Тішимось мелодіями шелесту крон,
захищаємось у спеку тінню…
Але як часто ми поливаємо його
живою водою турботи, піклування, любові?!…
Тендітне й дивне дерево оте,
Що зеленіє й щедро плодоносить.
Осінню негідь і морози зносить.
А по весні зворушливо цвіте.
Посаджене на перехресті літ
Воно боронить від олжі й омани
Спиняє славослов’я каравани
Міцною твердю непідкупних віт.
Але нелегко і йому рости:
Громами б’ють, вогнем злоби, сльозами.
Його б давно вже недруги злизали,
Аби в атаку не підвівся ти!
Калина червоніє на межі
Шепоче сонце сподіванку щиру.
Троянди. Вирви. Жито. Бліндажі…
Так треба миру!…
ІІ. ВОГНЯНІ РОНДЕЛІ
***
…Розплавлений і кований метал слугував
людині засобом пізнання. Але, у своїх намірах осягнути довкілля вона не помітила, як метал став символом смерті: стріла, спис, ядро, куля, ракети…
І немає межі людському безглуздю
віднайти істину в силі, адже пошук слід
вести в іншій площині –
галактиці розуму і взаємоповаги…
Заряджай вогнесмерч у слова,
Попели громогласно, мій сину,
Тлю рашистську щодня безупину
Хай твій гнів, наче злива змива.
Вони вдерлись палить, убивать.
І робити з раїни руїну.
Заряджай вогнесмерч у слова
Попели громогласно, мій сину.
Хай крилатіє клич «Уставай!»
І від орків звільняй Україну!
Хай потрощить ворожу лавину
Українська свята булава!
Заряджай вогнесмерч у слова!
***
…Еллада, Єгипет, Індія… –
у їхніх світах поселялися душі, там знаходився скарб пізнання людиною себе. Душа, як тендітна тятива,озвучувала
завтрашній подих людства. Вона завжди лишалися живою, якщо знаходилася у плоті людини. Але буває так, що душа
протестує і залишає зганьблене тіло,
що прагне чужої крові…
і тоді навколо смердить війнами…
- Ми стукаємо в душу сатани.
Її нема! Там ницості облуда
І жовчі злої цілого півпуда,
Що живить плоть потворної війни.
Маленький гном, що тілом вже загнавсь,
Ще морить світом, хоч єством Іуда.
Ми стукаємо в двері сатани.
Її нема! Там ницості облуда.
Міста руйнує, нищить тіло нив,
Стеблу малому наступа на груди…
Але народ наш цього не забуде!
І помстою невинної вини
Ми стукаємо в душу сатани!
***
…Всесвіт засівається зернями щастя,
миру, любові, добра…
Але злаки проростають не всі і не відразу.
Їхні тендітні сходи б’ють
морози і вітри брехні, обману, зла,
ненависть і жорстокості…
І тоді на ниві життя лише попіл і дими …
Поглянь! Проростають сходи надії і добра!?.
3.Насіння квітів готувала,
Аби засіять щастям світ.
Та приповзла аж до воріт
Орди московської навала.
Перехрестилась жінка, встала
Й сипнула зерня навідліт.
Насіння квітів готувала,
Аби засіять щастям світ.
Жахнулась нечисть і сконала,
Убивчим злаків був політ…
І почорнів рашист, поліг…
А жінка Вічністю ставала –
Насіння квітів готувала!
***
…Тавра припасовуються до вічного
реєстру людського глуму і рабства.
Кожна прожита мить спонукає
робити крок супротиву.
Спіши, аби тавро не вп’ялося
і в твою душу!..
4.Оце «V» – вандали, ці «Z» – злочинці.
Їх поклеймила ханська гра.
(Аби їх біс позабирав
Маленькими ще поодинці.)
Вповзли, як аспиди звіринців,
Та їх зустріла гнівом рать:
Оце «V» – вандали, ці «Z» – злочинці,
Їх поклеймила ханська гра.
Ніколи не були чужинці
Владиками в краю добра…
Тут сила сина в сотні крат
Сильніш виполює ординців:.
Оце «V» – вандали, ці «Z» – злочинці…
***
…Рабство моє багато форм
Трагічність його особлива.
Чим яскравіший блиск облич,
тим охочіше і швидше вони
пристосовуються до тиші…
5.Закричу аж до хрипу,
Люттю рватиму груди.
Скільки горя ще буде?!
Де ключі від санскриту!?
Дослухаюсь до скрипу
І в неділю, і в будень.
Закричу аж до хрипу,
Люттю рватиму груди.
Від дитячого схлипу
Серце сковує грудень.
Боже, хто ж це забуде –
Вирву горем залиту…
Закричу аж до хрипу.
***
…Що злочинніше? –
Говорити гірку правду
і прирікати людей на смерть
чи брехнею золотити
дорогу до гільйотини?!
Розум сперечається в собі…
- Боже, дивна наївність
Від лукавства на лицях
Ділять кров у столицях.
Не нажлуктились ще, не наїлись…
Спалах вибухів – лілій
Навертає молиться…
Боже, дивна наївність
Від лукавства на лицях
Чи дійде до криївок?
І чи воля проспиться?
Скільки ще спопелиться
У розпалених війнах!?
Боже, дивна наївність…
***
…Збурене передчуття чи насторожений острах: Людина втрачає спокій.
Амплітуда її дій вмотивовується тим, що вона вже засвоїла, але завжди за межею відкривається невідоме…
- Птаха вечірня кричала
Аж завмирало серце.
Звідки взялося все це
В чорній вуалі печалі.
Хмари вогнем засичали.
Тиші лишилось на деньці.
Птаха вечірня кричала
Аж завмирало серце.
День, мов ковчег, відчалив
Тінню в тривожне серце.
Куртка, рюкзак і берці…
Батько і мати мовчали –
Птаха вечірня кричала.
***
…Божественна десниця засіває зерня
Щастя, миру, любові, добра…
Але не в усіх нас вони проростають
густими і радісними сходами.
Для них треба багато тепла,
піклування, уваги, щоб
тендітні паростки пробилися
крізь щетину брехні, зла, ненависті, заздрощів і жорстокості…
8.Птах чи листок, чи остання самотність,
Вітром осіннім одірвані з гілки,
В’ються покірливо біля гомілки
У подорожнього часу безодні.
В образи мирні ввірвалась не людність –
В руслах філософів вузько і мілко.
Птах чи листок, чи остання самотність,
Вітром осіннім одірвані з гілки,
Роздумів січка у ясла господні
Злотом стікає під звуки сопілки.
Світ розчахнувся. А як і наскільки
Прагнуть дізнатись в тривожній погоні
Птах чи листок, чи остання самотність.
***
…Прислухайтеся до голосу свого серця.
Які чіткі мелодії ритму!
Але їх сьогодні рвуть на шматки
страх і вибухи, плачі і розпач…
І де ті ліки, щоб відновити ритми
спокою і миру, засіву і творення?!.
- У ритмах громогласної пори
Зайнявсь вогонь і вся душа палає.
Та подорожній цього не пізнає
Із-за завіси правильної гри.
Етер такого вже наговорив,
Що всі думки порозбридались плаєм…
У ритмах громогласної пори
Зайнявсь вогонь і вся душа палає…
… Десь відступ тихий, десь гучний прорив –
І так щодня. А битва не минає.
Полки безсмертя над батьківським краєм.
З відлунням роду. Нас не підкорить.
У ритмах громогласної пори.
ІІІ. ДЖЕРЕЛО
- Воно з віків пробилося до нас,
Ламаючи круті загати долі:
То печеніг затоптував поволі,
То половець неслави орди пас.
Тепер зі сходу знов прийшли ординці,
Рашизм узявши за списа собі,
Несуть розруху, смерть і лютий біль,
Заставши нас із лихом наодинці.
Але прозорі води глибини
Мого народу бунтували завше.
Ми підіймались, ворога прогнавши.
Вертались переможцями сини!
Знов сяяла водиця, як алмаз,
Відлунювала радістю на лицях…
І я спинився, щоб її напиться.
Та віща сила пройняла ураз:
Вітчизни незнищенне джерело…
Що я роблю, аби воно жило!?…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/