Страшно, коли жінка на гребені гніву
зброєю помсти обирає себе…
Будь-яка зброя у битвах забризкується кров’ю.
Її використовують лише ті, у кого не стає
аргументів…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мабуть, через те Ісус Христос ніколи не брав
зброї до рук …
Серед апостолів нема імен жінок –
Цього ніхто не зміг оголосити…
В змаганнях світ і злий, і ненаситний,
Як до своїх, так і чужих думок.
Та не зірвати таїни замок,
Не замінити світоплину сито.
Серед апостолів нема імен жінок –
Його ніхто не зміг оголосити…
Образи в спину чи погроз клубок –
Чи міг Творець у світ цей допустити:
Бо тільки жінка диво народити
Змогла, вручивши Істини ціпок.
Серед апостолів нема імен жінок.
***
…Ганна просила у Господа дати їй дитину,
обіцяючи, якщо це буде хлопчик, то віддасть
в дар служінню вірі на всі дні життя…
І безплідна Ганна народила Сам-у-ила
(Внутрішнє Сяйво Бога). Це була перша
дитина, що з’явилася на світ завдяки
Словам, почутим Всевишнім!..
Молитва Ганни сіялась, мов дощ,
І напувала сподівань стеблину.
Безпліддя – фатум! Та Господь дитину,
Мов зав’язь тішив у суцвітті прощ.
Елкана – плоть, але душевний почт
Святого Сяйва, що з небес долинув.
Молитва Ганни сіялась, мов дощ,
І напувала сподівань стеблину.
Промінням виростав єднання хвощ.
Раділа жінка осяйному плину.
Її Господь в молитві не покинув –
Возніс дитя над велелюддям площ.
Молитва Ганни сіялась, мов дощ.
***
…Душа, призначена для Месії, виходить зі світу
божого вільно і усвідомлено. Але для неї
потрібно лоно вишукане, і суть – високої
чистоти, яка б змогла прийняти й вмістити у свою кров і плоть Предтечу,
що діє у світі людському
як істинний Син Божий…
Ці гроти, врізані у скелі,
На тлі гранатових дерев
І виноградникових мев,
Як віри і добра тарелі.
Халдейські написи на стелі –
Повітря, що за карк бере.
Ці гроти, врізані у скелі,
На тлі гранатових дерев.
Марії рід в такій оселі
Тче радощів і смутку креп,
Надії вічні й злиднів хрест.
Душа ж її, мов на орелі.
Ці гроти, врізані у скелі.
***
…Сестра Ірода Соломія намовила брата
відмовитися від ушанування героїв-переможців, героїв-звитяжців, одягання
їм вінків: лаврових на чоло, поминальних на хрести.
Вона штовхала його на чорні вчинки , аби ославити владу і прибрати державу до своїх рук…
І коли Ірод захворів, його покинули усі:
дружини, друзі, свита, воїни…
Він став останнім царем Іудеї…
Що цар не міг – сестра робила
Безплідна. Нищила малят.
І обдаровувався кат
По кількості тілець в могилах.
Де підлий підкуп, там і сила –
Криваве річище проклять…
Що цар не міг – сестра робила
Безплідна. Нищила малят.
Всі вшанування відмінила.
Прайдисвітства гуляв булат.
Але була і загула…
І пам’ять не тривожить било.
Що цар не міг – сестра робила…
***
…Слово по виступах крутих гір суєти веде
допитливих до вершин людського розуму.
Жорна обставин тиснуть на плечі…
З кожним новим запитанням – ваги додається;
в найтяжчу мить ми згадуємо матерів.
І дитинство Ісуса дуже часто промовляло
сакральне «Мамо…»
Ті ліхтарики слів, наче зорі,
Повсідались у кронах ночей
І висвічують Ноїв ковчег
Переливом біблейських узорів.
Їхні крила легкі і прозорі
Непомітні для наших очей,
Ті ліхтарики слів, наче зорі,
Повсідались у кронах ночей.
Чи натомлені ми, чи бадьорі ,
Перестояні в тисячах черг,
Перелистуєм сутність речей –
І відшукуєм в людському морі
Ті ліхтарики слів, наче зорі.
***
…Дволикість виявляється лише на зламі
чорне і біле, Земна реальність і світ ілюзій…
Чого більше у світі: сполохів чи тіней?
А чи можна побачити те, що падає на тебе
одсвітом? Що яскравіше? – Полум’я вогнища страти чи сонячний зайчик?
А натовпу потрібен тільки кайф,
Та лицемірством створена химера:
Вельможа, вождь чи то шестірка мера,
Аби пустою не була рука.
Захриплий голос в темряву гука,
І солодкавий блека – «Буде ера…»
А натовпу потрібен тільки кайф,
Та лицемірством створена химера.
Короновірус возвели у сказ:
Чиновництво дуріє у паперах.
І сивіє розпатлана Говерла –
Замулюється Істина ріка.
А натовпу потрібен тільки кайф.
***
Сила особистості в досконалості власної
душі – глибини знань, поваги до вимог,
своєчасний вибір.
Через спокуси проходять усі: одні виходять
переможцями, інші – рабами.
Меч не може покласти край царству меча.
Він час обрав не пізній і не ранній,
Пророків вивів на вершину гір
Обнять душею все, що бачить зір.
На цій землі – землі обітованій.
Іуди зрада, наче сіль на рані.
Чекань утома ремствує, мов звір.
Він час обрав не пізній і не ранній,
Пророків вивів на вершину гір.
Без сліз страждання у молитві крайній
Фавор засяяв сполохом до зір.
Преображення. І затрясся клір.
Він час обрав не пізній і не ранній.
***
…Марія Магдалена, з якої Ісус вигнав сімох демонів, стала найближчою ученицею: вона першою побачила Учителя, воскреслого із мертвих .
Тільки Марії Магдалені та її сестрі Марфі Він
відкривався, як собі, і повідував божественні
таємниці, про які не міг говорити навіть зі
своїми апостолами…
Кому довірити себе,
І хто до нас довіру має?!.
Цього мабуть, ніхто не знає
Без повелительства небес.
Повірив Слову – і воскрес
У сяйві найсвятіших таєн.
Кому довірити себе,
І хто до нас довіру має?!.
Під ношею тріщить хребет –
Рука хреста не випускає…
Ці таємниці жінка знає:
Хто у ковчегові гребе,
Кому довірити себе…
***
…Матері і сестри, цнотливі дівчата і грішниці,
що каються – це ті, що повірили і стали часткою шукачів Істини…
І їм буде багато прощено тому, що вони –
любили, люблять і любитимуть…
Світу любові не треба не обіцянки, ні
клятви…
До світла є дорога лиш одна.
А в ніч – не полічить і мудрецеві.
Занадто пізно пізнаємо це ми –
Коли в чеснотах дістаємось дна.
Спокус багато, а ще більш принад.
Всі прагнуть випить трунок чебрецевий.
До світла є дорога лиш одна.
А в ніч – не полічить і мудрецеві.
Прожить для себе – витівка нудна –
Не зшити одяг без ниток кравцеві.
Народженням ми дякуєм Творцеві –
Жага любові нас усіх єдна…
До світла є дорога лиш одна.
***
Коли провалля стає глибшим за можливість
пробачити, люди усвідомлюють наявність довіри…
Плачуть діти. За спинами хихикають пристрасть і хтивість, що давно обмінялися одягом за квитки лише в один бік…
Підранені птахи з вирію надій – не повертаються…
Вона пішла, покинувши його.
І він ступив на гострину спокуси…
На їх тілах – образ важкі укуси.
А в душах – спопеляючий вогонь.
Ніхто не зойкнув: «Ти ж куди? Агов!»
І відчаю загерготали гуси.
Вона пішла, покинувши його.
І Він ступив на гострину спокуси.
Руйнівники – чи близько до того,
Порвали нагло днів дитинства буси:
Тулився братик до тепла бабусі.
Сестричку в невідомість ніс вагон.
Вона пішла, покинувши його.
***
Жінка, як лампа – може витримати лише свої
межі напруги. Часто через нашу неувагу
запобіжники не витримують. Жінка, як вітрильник, підхоплений несподіваним шквалом почуттів,
інколи й не помічає свого причалу…
Після помилок ті, хто поруч, уже ніколи не
будуть такими як були…
У жінки є любов одна-єдина –
З прасвіту найсвітліша таїна…
В душевних сховах, наче скарб вона:
І сонця промінь, і півтінь незрима.
Накличеш сумнів – упаде льодина.
Оступишся – обплутає мана.
У жінки є любов одна-єдина –
З прасвіту найсвітліша таїна.
Вона очима – крапелина Сина,
А голосом – як молитов луна.
Звичайний обрис і безсмертя знак.
Ця плоть неперевершеного дива –
У жінки є любов одна-єдина.
***
Невидиме полум’я підступного морозу
заздрощів і ревнощів прагне обвуглити
ранній первоцвіт, який фанатично вимолює
тепло у тендітної гілки бажань…
Що ж буде із зав’яззю?
Чи вистачить для неї нашого тепла?!.
Ці фарби ми наносили самі
На полотно, як малювали долю.
Оцю – мазком, що – віхтем щедро, вволю,
Аби прикрити пустоти саміть.
Старався кожен, та не всяк зумів.
Усі бажання одягти у льолю.
Ці фарби ми наносили самі
На полотно, як малювали долю.
Захрипла слави голосиста мідь.
Снаряди стресів б’ють нас, як тополю
Та серед рамок відчаю і болю
Портрет зорі ясніє у пітьмі!
Ці фарби ми наносили самі.
***
Непереборне прагнення повірити у все
і якнайшвидше – перетворити на сліпе
полювання шепотом, подихом, криком –
тремтливих і привабливих див…
Однак у захопленні, заблукавши в мевах
сумнівів, ми несподівано намацуємо
колючий дріт прозріння на
шиї власної совісті…
Знаходимо і губимо себе
На вигонах, на площах, на майданах.
Як солодко в ілюзії кайданах
Тримати кульку кольору небес.
Із криком вириватися з лабет
За ту єдину, цю лиш Богом дана…
Знаходимо і губимо себе
На вигонах, на площах, на майданах.
Тля нечисті і точить, і гребе.
Оте,що так по крихті надбавали.
Натхненно нищать супер пост вандали
І світ перевертають шкереберть:
Знаходимо і губимо себе?!
***
Ісус Христос не вагався, беручи всі гріхи
людства на свої плечі, що він витримає
тортури, знущання і смерть. Але він інколи
роздумував, а чи ж вистачить сил воскреснуть –
бо це те, заради чого він помирав…
Жар-птицю волі вимріяли ми.
Та крил для злету так і не зростили.
Скількох синів уже занапастили.
А ще скількох отруїть зради гниль.
В обхід ішли. Мостили шлях грудьми,
Але як завжди – чвари замісили.
Жар-птицю волі вимріяли ми,
Та крил для злету так і не зростили.
Ми стали унікальними людьми –
Померти в битві – вистачає сили!..
А щоб воскреснуть… треба голосинам…
Хоч є душі неопалима мить –
Жар-птицю волі вимріяли ми!..
“Українська літературна газета”, ч. 15 (281), 31.07.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.