Микола Боровко. Із книги «Пришестя» /Ісус і жінка/

127

Страшно, коли жінка на гребені гніву

зброєю помсти обирає себе…

Будь-яка зброя у битвах забризкується кров’ю.

Її використовують лише ті, у кого не стає

аргументів…

Мабуть, через те Ісус Христос ніколи не брав

зброї до рук …

 

Серед апостолів нема імен жінок –

Цього ніхто не зміг оголосити…

В змаганнях світ і злий, і ненаситний,

Як до своїх, так і чужих думок.

Та не зірвати таїни замок,

Не замінити світоплину сито.

Серед апостолів нема імен жінок –

Його ніхто не зміг оголосити…

Образи в спину чи погроз клубок –

Чи міг Творець у світ цей допустити:

Бо тільки жінка диво народити

Змогла, вручивши Істини ціпок.

Серед апостолів нема імен жінок.

 

***

…Ганна просила у Господа дати їй дитину,

обіцяючи, якщо це буде хлопчик, то віддасть

в дар служінню вірі на всі дні життя…

І безплідна Ганна народила Сам-у-ила

(Внутрішнє Сяйво Бога). Це була перша

дитина, що з’явилася на світ завдяки

Словам, почутим Всевишнім!..

 

Молитва Ганни сіялась, мов дощ,

І напувала сподівань стеблину.

Безпліддя – фатум! Та Господь дитину,

Мов зав’язь тішив у суцвітті прощ.

Елкана – плоть, але душевний почт

Святого Сяйва, що з небес долинув.

Молитва Ганни сіялась, мов дощ,

І напувала сподівань стеблину.

Промінням виростав єднання хвощ.

Раділа жінка осяйному плину.

Її Господь в молитві не покинув –

Возніс дитя над велелюддям площ.

Молитва Ганни сіялась, мов дощ.

 

***

…Душа, призначена для Месії, виходить зі світу

божого вільно і усвідомлено. Але для неї

потрібно лоно вишукане, і суть – високої

чистоти, яка б змогла прийняти й вмістити у свою кров і плоть Предтечу,

що діє у світі людському

як істинний Син Божий…

 

Ці гроти, врізані у скелі,

На тлі гранатових дерев

І виноградникових мев,

Як віри і добра тарелі.

Халдейські написи на стелі –

Повітря, що за карк бере.

Ці гроти, врізані у скелі,

На тлі гранатових дерев.

Марії рід в такій оселі

Тче радощів і смутку креп,

Надії вічні й злиднів хрест.

Душа ж її, мов на орелі.

Ці гроти, врізані у скелі.

 

***

…Сестра Ірода Соломія намовила брата

відмовитися від ушанування героїв-переможців, героїв-звитяжців, одягання

їм вінків: лаврових на чоло, поминальних на хрести.

Вона штовхала його на чорні вчинки , аби ославити владу і прибрати державу до своїх рук…

І коли Ірод захворів, його покинули усі:

дружини, друзі, свита, воїни…

Він став останнім царем Іудеї…

 

Що цар не міг – сестра робила

Безплідна. Нищила малят.

І обдаровувався кат

По кількості тілець в могилах.

Де підлий підкуп, там і сила –

Криваве річище проклять…

Що цар не міг – сестра робила

Безплідна. Нищила малят.

Всі вшанування відмінила.

Прайдисвітства гуляв булат.

Але була і загула…

І пам’ять не тривожить било.

Що цар не міг – сестра робила…

 

***

…Слово по виступах крутих гір суєти веде

допитливих до вершин людського розуму.

Жорна обставин тиснуть на плечі…

З кожним новим запитанням – ваги додається;

в найтяжчу мить ми згадуємо матерів.

І дитинство Ісуса дуже часто промовляло

сакральне «Мамо…»

 

Ті ліхтарики слів, наче зорі,

Повсідались у кронах ночей

І висвічують Ноїв ковчег

Переливом біблейських узорів.

Їхні крила легкі і прозорі

Непомітні для наших очей,

Ті ліхтарики слів, наче зорі,

Повсідались у кронах ночей.

Чи натомлені ми, чи бадьорі ,

Перестояні в тисячах черг,

Перелистуєм сутність речей –

І відшукуєм в людському морі

Ті ліхтарики слів, наче зорі.

 

***

…Дволикість виявляється лише на зламі

чорне і біле, Земна реальність і світ ілюзій…

Чого більше у світі: сполохів чи тіней?

А чи можна побачити те, що падає на тебе

одсвітом? Що яскравіше? – Полум’я вогнища страти чи сонячний зайчик?

 

А натовпу потрібен тільки кайф,

Та лицемірством створена химера:

Вельможа, вождь чи то шестірка мера,

Аби пустою не була рука.

Захриплий голос в темряву гука,

І солодкавий блека – «Буде ера…»

А натовпу потрібен тільки кайф,

Та лицемірством створена химера.

Короновірус возвели у сказ:

Чиновництво дуріє у паперах.

І сивіє розпатлана Говерла –

Замулюється Істина ріка.

А натовпу потрібен тільки кайф.

 

***

Сила особистості в досконалості власної

душі – глибини знань, поваги до вимог,

своєчасний вибір.

Через спокуси проходять усі: одні виходять

переможцями, інші – рабами.

Меч не може покласти край царству меча.

 

Він час обрав не пізній і не ранній,

Пророків вивів на вершину гір

Обнять душею все, що бачить зір.

На цій землі – землі обітованій.

Іуди зрада, наче сіль на рані.

Чекань утома ремствує, мов звір.

Він час обрав не пізній і не ранній,

Пророків вивів на вершину гір.

Без сліз страждання у молитві крайній

Фавор засяяв сполохом до зір.

Преображення. І затрясся клір.

Він час обрав не пізній і не ранній.

 

***

…Марія Магдалена, з якої Ісус вигнав сімох демонів, стала найближчою ученицею: вона першою побачила Учителя, воскреслого із мертвих .

Тільки Марії Магдалені та її сестрі Марфі Він

відкривався, як собі, і повідував божественні

таємниці, про які не міг говорити навіть зі

своїми апостолами…

 

Кому довірити себе,

І хто до нас довіру має?!.

Цього мабуть, ніхто не знає

Без повелительства небес.

Повірив Слову – і воскрес

У сяйві найсвятіших таєн.

Кому довірити себе,

І хто до нас довіру має?!.

Під ношею тріщить хребет –

Рука хреста не випускає…

Ці таємниці жінка знає:

Хто у ковчегові гребе,

Кому довірити себе…

 

***

…Матері і сестри, цнотливі дівчата і грішниці,

що каються – це ті, що повірили і стали часткою шукачів Істини…

І їм буде багато прощено тому, що вони –

любили, люблять і любитимуть…

Світу любові не треба не обіцянки, ні

клятви…

 

До світла є дорога лиш одна.

А в ніч – не полічить і мудрецеві.

Занадто пізно пізнаємо це ми –

Коли в чеснотах дістаємось дна.

Спокус багато, а ще більш принад.

Всі прагнуть випить трунок чебрецевий.

До світла є дорога лиш одна.

А в ніч – не полічить і мудрецеві.

Прожить для себе – витівка нудна –

Не зшити одяг без ниток кравцеві.

Народженням ми дякуєм Творцеві –

Жага любові нас усіх єдна…

До світла є дорога лиш одна.

 

***

Коли провалля стає глибшим за можливість

пробачити, люди усвідомлюють наявність довіри…

Плачуть діти. За спинами хихикають пристрасть і хтивість, що давно обмінялися одягом за квитки лише в один бік…

Підранені птахи з вирію надій – не повертаються…

 

Вона пішла, покинувши його.

І він ступив на гострину спокуси…

На їх тілах – образ важкі укуси.

А в душах – спопеляючий вогонь.

Ніхто не зойкнув: «Ти ж куди? Агов!»

І відчаю загерготали гуси.

Вона пішла, покинувши його.

І Він ступив на гострину спокуси.

Руйнівники – чи близько до того,

Порвали нагло днів дитинства буси:

Тулився братик до тепла бабусі.

Сестричку в невідомість ніс вагон.

Вона пішла, покинувши його.

 

***

Жінка, як лампа – може витримати лише свої

межі напруги. Часто через нашу неувагу

запобіжники не витримують. Жінка, як вітрильник, підхоплений несподіваним шквалом почуттів,

інколи й не помічає свого причалу…

Після помилок ті, хто поруч, уже ніколи не

будуть такими як були…

 

У жінки є любов одна-єдина –

З прасвіту найсвітліша таїна…

В душевних сховах, наче скарб вона:

І сонця промінь, і півтінь незрима.

Накличеш сумнів – упаде льодина.

Оступишся – обплутає мана.

У жінки є любов одна-єдина –

З прасвіту найсвітліша таїна.

Вона очима – крапелина Сина,

А голосом – як молитов луна.

Звичайний обрис і безсмертя знак.

Ця плоть неперевершеного дива –

У жінки є любов одна-єдина.

 

***

Невидиме полум’я підступного морозу

заздрощів і ревнощів прагне обвуглити

ранній первоцвіт, який фанатично вимолює

тепло у тендітної гілки бажань…

Що ж буде із зав’яззю?

Чи вистачить для неї нашого тепла?!.

 

Ці фарби ми наносили самі

На полотно, як малювали долю.

Оцю – мазком, що – віхтем щедро, вволю,

Аби прикрити пустоти саміть.

Старався кожен, та не всяк зумів.

Усі бажання одягти у льолю.

Ці фарби ми наносили самі

На полотно, як малювали долю.

Захрипла слави голосиста мідь.

Снаряди стресів б’ють нас, як тополю

Та серед рамок відчаю і болю

Портрет зорі ясніє у пітьмі!

Ці фарби ми наносили самі.

 

***

Непереборне прагнення повірити у все

і якнайшвидше – перетворити на сліпе

полювання шепотом, подихом, криком –

тремтливих і привабливих див…

Однак у захопленні, заблукавши в мевах

сумнівів, ми несподівано намацуємо

колючий дріт прозріння на

шиї власної совісті…

 

Знаходимо і губимо себе

На вигонах, на площах, на майданах.

Як солодко в ілюзії кайданах

Тримати кульку кольору небес.

Із криком вириватися з лабет

За ту єдину, цю лиш Богом дана…

Знаходимо і губимо себе

На вигонах, на площах, на майданах.

Тля нечисті і точить, і гребе.

Оте,що так по крихті надбавали.

Натхненно нищать супер пост вандали

І світ перевертають шкереберть:

Знаходимо і губимо себе?!

 

***

Ісус Христос не вагався, беручи всі гріхи

людства на свої плечі, що він витримає

тортури, знущання і смерть. Але він інколи

роздумував, а чи ж вистачить сил воскреснуть –

бо це те, заради чого він помирав…

 

Жар-птицю волі вимріяли ми.

Та крил для злету так і не зростили.

Скількох синів уже занапастили.

А ще скількох отруїть зради гниль.

В обхід ішли. Мостили шлях грудьми,

Але як завжди – чвари замісили.

Жар-птицю волі вимріяли ми,

Та крил для злету так і не зростили.

Ми стали унікальними людьми –

Померти в битві – вистачає сили!..

А щоб воскреснуть… треба голосинам…

Хоч є душі неопалима мить –

Жар-птицю волі вимріяли ми!..

“Українська літературна газета”, ч. 15 (281), 31.07.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!