Микола Байдюк. Той, хто поліг за Вкраїну

210

Хмари, як дирижаблі, як динозаври –

армії хмар.

Я шукав тебе довго, шукав тебе завжди,

я шукав.

Але зірка твоя наді мною на варті,

ніби пам’яті німб.

Ким була ти учора і ким будеш завтра:

Україна чи ні?

А сьогодні, сьогодні хто далі розгорне,

хто відчинить – на стук:

гамерИцькі ковбойки,

європейські ботфорти,

азіатський каблук?..

Хмари сунуть на захід, на схід чи на захід?

Хто їх зна.

Ти для мене назавжди, для мене – назавжди.

Одна.

***

Моє рідне місто – Луганськ.

Місто, яке я не надто любив у дитинстві,

Ненавидів у юності,

І не знаю, як любити тепер.

Місто, від якого лишився тільки спогад,

Як стогін;

Тільки назви кварталів – звичайно, російською:

Зарєчний, Мірний, Стєпной, Ольховской…

Я ніколи до тебе не повернуся,

Бо я нікуди від тебе не їхав.

НА ВУЛИЦІ В ТЕМРЯВІ КОНАЄ ЛЮДИНА

Який драматичний початок вірша!

Можна додати ще

про байдужість перехожих;

про те, що «швидка допомога»

їде повільніше, ніж три хвилини;

що з тіла витікає кров, як з ванни вода,

і ніяк спинити,

і зорі в крові… Та що там!..

Багато чого можна написати,

щоб вірш получився драматичним.

НЕРВОВИЙ КОНЦЕРТ –

про те, як скрипка біжить щодуху, не озираючись;

про те, як її доганяє оркестр:

кострубаті контрабаси,

елегантні віолончелі,

розпрекрасні арфи.

І полірований рояль.

І всеохопний оргАн.

Труби повзуть, мов змії.

Барабан торохкотить, мов колесо,

підскакуючи на кожній вибоїні: так їй! оттак їй!..

І тоненько, на одній ноті,

наче мишка біжить свистулька: і я, і я;

сподіваючись бодай крихітки

від обіцяного бенкету.

ПІСЕНЬКА ПРО НІЩО

знайте щирі патріоти

знайте всі шевченколюби

знайте справжні українці

знайте вчені мужі

знайте пристрасні й відверті

знайте істинні й останні

знайте лицарі й девотки

і жерці і мудреці

всі шановані поважні переконані розумні

непохитні перші кращі вищі старші і т. п.

хто і виходи і входи

хто досвідчені і мудрі

хто без сумніву і страху

і вирішує і вміє

знайте ВСІ бо вас багато

це є пісня про ніщо

ГОЛУБ БЕЗ ГОЛОВИ

Шкільний спогад

– І тоді я взяв рогатку,

і зарядив її залізним рублем.

Голуб сидів на гілці,

він просто сидів і дивився на мене – дурень! –

він не знав, що я в нього стрельну.

Я навів рогатку ретельно,

трохи примружився, приміряючись,

і сам до себе посміхаючись:

«Це ж треба таке придумати, ха, –

карбованцем у голуба!..»

…Карбованець круто змінив

траєкторію свого лету,

а голуб сидить, як сидів.

А потім впав голуб.

Без голови…

– Влучний постріл! Влучний!..

І кожен намагається

потиснути стрільцеві руку,

поплескати його по плечу.

А той вже розповідає іншому,

тому, хто не бачив пострілу дня:

– І тоді я взяв рогатку…

_____________

Звісно, це не єдиний мій спогад про школу,

але він надто виразний, щоб про нього забути.

Луганську мій!

Голубе мій!

Ти сидітимеш на моїй гілці довіку.

Луганськ, 1991 – Київ, 2019.

“Українська літературна газета”, ч. 18 (284), 11.09.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!