Хмари, як дирижаблі, як динозаври –
армії хмар.
Я шукав тебе довго, шукав тебе завжди,
я шукав.
Але зірка твоя наді мною на варті,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ніби пам’яті німб.
Ким була ти учора і ким будеш завтра:
Україна чи ні?
А сьогодні, сьогодні хто далі розгорне,
хто відчинить – на стук:
гамерИцькі ковбойки,
європейські ботфорти,
азіатський каблук?..
Хмари сунуть на захід, на схід чи на захід?
Хто їх зна.
Ти для мене назавжди, для мене – назавжди.
Одна.
***
Моє рідне місто – Луганськ.
Місто, яке я не надто любив у дитинстві,
Ненавидів у юності,
І не знаю, як любити тепер.
Місто, від якого лишився тільки спогад,
Як стогін;
Тільки назви кварталів – звичайно, російською:
Зарєчний, Мірний, Стєпной, Ольховской…
Я ніколи до тебе не повернуся,
Бо я нікуди від тебе не їхав.
НА ВУЛИЦІ В ТЕМРЯВІ КОНАЄ ЛЮДИНА
Який драматичний початок вірша!
Можна додати ще
про байдужість перехожих;
про те, що «швидка допомога»
їде повільніше, ніж три хвилини;
що з тіла витікає кров, як з ванни вода,
і ніяк спинити,
і зорі в крові… Та що там!..
Багато чого можна написати,
щоб вірш получився драматичним.
НЕРВОВИЙ КОНЦЕРТ –
про те, як скрипка біжить щодуху, не озираючись;
про те, як її доганяє оркестр:
кострубаті контрабаси,
елегантні віолончелі,
розпрекрасні арфи.
І полірований рояль.
І всеохопний оргАн.
Труби повзуть, мов змії.
Барабан торохкотить, мов колесо,
підскакуючи на кожній вибоїні: так їй! оттак їй!..
І тоненько, на одній ноті,
наче мишка біжить свистулька: і я, і я;
сподіваючись бодай крихітки
від обіцяного бенкету.
ПІСЕНЬКА ПРО НІЩО
знайте щирі патріоти
знайте всі шевченколюби
знайте справжні українці
знайте вчені мужі
знайте пристрасні й відверті
знайте істинні й останні
знайте лицарі й девотки
і жерці і мудреці
всі шановані поважні переконані розумні
непохитні перші кращі вищі старші і т. п.
хто і виходи і входи
хто досвідчені і мудрі
хто без сумніву і страху
і вирішує і вміє
знайте ВСІ бо вас багато
це є пісня про ніщо
ГОЛУБ БЕЗ ГОЛОВИ
Шкільний спогад
– І тоді я взяв рогатку,
і зарядив її залізним рублем.
Голуб сидів на гілці,
він просто сидів і дивився на мене – дурень! –
він не знав, що я в нього стрельну.
Я навів рогатку ретельно,
трохи примружився, приміряючись,
і сам до себе посміхаючись:
«Це ж треба таке придумати, ха, –
карбованцем у голуба!..»
…Карбованець круто змінив
траєкторію свого лету,
а голуб сидить, як сидів.
А потім впав голуб.
Без голови…
– Влучний постріл! Влучний!..
І кожен намагається
потиснути стрільцеві руку,
поплескати його по плечу.
А той вже розповідає іншому,
тому, хто не бачив пострілу дня:
– І тоді я взяв рогатку…
_____________
Звісно, це не єдиний мій спогад про школу,
але він надто виразний, щоб про нього забути.
Луганську мій!
Голубе мій!
Ти сидітимеш на моїй гілці довіку.
Луганськ, 1991 – Київ, 2019.
“Українська літературна газета”, ч. 18 (284), 11.09.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.