“Українська літературна газета”, ч. 4 (324), 25.02.2022
СТАРА МОЯ БІБЛІОТЕКА
Перебийніс, Клименко, Деко,
Олійник, Осадчук, Братунь…
Стара моя бібліотека –
Епохи ехо в сто відлунь.
Малишко, Сич, Павленко, Пушик,
Комар, Пригара, Біба, Лис…
В стару бібліотеку душу
Вкладав я молодим колись.
Злилися у глибинний клекіт
І насолода, й сум, і жаль…
Стара моя бібліотека
Похилу пам’ять освіжа.
СТАРА СІЛЬСЬКА БІБЛІОТЕКА
На іржавому замкУ
Їм не холодно й не тепло –
Книгам в клубному кутку
З назвою «Бібліотека».
Різьблений дідами стіл.
Картотечна каруселя…
Бережуть свій давній стиль
Стелажі, уперті в стелю…
Всяк сюди колись та йшов,
Брав на воза, брав на сани
Книги про життя й любов,
Про війну й про партизанів…
По морозу й по теплу
Стежка в кожен дім була в них,
Находились по селу,
Начиталися при лампах.
В окулярах а чи так
На печі, що плечі гнула,
Батько пошепки читав,
А його вся хата чула.
Йшли по книги, як по сіль,
Як по хліб в часи лукаві,
І ділились вони всі
На цікаві й нецікаві.
Що ж тепер тут? Ні людей,
Ні санЕй, ані підводи,
Книгозбірня ця – музей,
У який ніхто не ходить.
Айстри стежкою ростуть,
Під дверима тліє мерва,
«Мертві душі» не беруть
Під розписку душі мертві.
У селі цім – бачить Бог –
Для новин, розваг і фільмів
Вистача антен кількох,
Бо все більш тут вікон в більмах…
Книги – світло чи пітьма
Ось такого ретроштибу?
…Вже дивитись сил нема
Без сльози на них крізь шибу…
СТАРИЙ МОТОЦИКЛ
Він стоїть, мов брухт, – сумний, пониклий,
Але бережуть ще хвацький стиль
Дзеркальце старого мотоцикла
І спідометр, повен милих миль.
Заднього сидіння гумовигин,
На колясці покриття старе…
Викотив сусід його на вигін –
Може, хтось із хлопців забере…
Руки миттю згадують водіння,
Спогади юнацькі входять в раж, –
Відкрива спідометр видіння,
В дзеркальці гуде кілометраж.
Я вертаю в молодість неначе,
Й спогадом підбурюваний цим,
Ввечері, аби ніхто не бачив,
Подумки сідлаю мотоцикл.
Газонути в Журбинці – то круто,
Галя там на лавочці сидить…
І мотор, що все на світі крутить,
В нього й в мене вже не барахлить!
Посторонки гріють сили кінські,
Повороти тягнуть у піке,
І в зубах постукує бруківка,
Вітер вирива кермо вертке.
…Глохне спогад – і зникає Галя,
Придивляюся – аж то сусід…
Дякую йому за мотораллі,
За оцей веселий задній хід!
СТАРИЙ ТЕЛЕФОННИЙ ДОВІДНИК
Лежить у шухлядних він схронах –
Коли я до рук його брав?
Старий довідник телефонний
Давно антикварним вже став.
Колись було друзям в нім тісно,
Шукати в нім зараз кого ж?
Тепер номерИ ці – недійсні,
Усі абоненти – також…
Зв’язок прогресує шалено,
Із трубкою дріт лиш в кіно…
Колишнє «ти в мене в кишені»
Теперішнім стало давно…
СТАРИЙ «ГАЗОН»
Старий «ГАЗон» із кузовом залізним,
В котрому вже іржа проїла дно,
Стоїть він перехняблений, облізлий,
Немовби щойно виїхав з кіно.
Старий «ГАЗон» заглох у п’ятирічці
Останній, обірвавши милям лік,
І, посигналивши якійсь марічці,
З коліс повітря випустив навік.
Старий «ГАЗон» завмер в епохах дзвонів
І лозунгів. І слави. І звитяг,
«ГАЗон» цей грунт підвозив для газонів
І близнюків з болота тросом тяг.
«ГАЗон» цей пахнув житом, жомом, торфом,
Три тонни – ноша і важка, й легка…
Він був не раз трибуною парторгу
І сценою хмільним духовикам.
Стелило постіль нам в «ГАЗоні» літо,
Вночі сюди ми поспішали з хат,
У кузові його солома світла
Соромилася юного гріха.
Заткнутий бак «ГАЗона» чорним шматтям,
Але й сьогодні – по стількох роках! –
Гірчить мені, надсьорбнутий зі шланга,
Бензин отой підсосний на губах…
СТАРИЙ ШЛЯХ
Був шлях цей вниз, а ніби догори…
Усе життя своє додому й з дому
Ходить до міста шляхом цим старим
Було мені так легко молодому!
Гостинцем цим – не куцим путівцем –
Я прошкував щоразу гордо й гідно
По фарби, по книжки і по усе,
Що полохкій душі було потрібним.
Втішався ним азарт мій і порив,
Коли хотілось жити і любити!
…Цей шлях, як і колись, старим-старий
І я уже старий, мов шлях цей битий.
Принишк він у моїх важких ногах,
Розчарувавшись вдаль мене гукати,
Та я виходжу на старий цей шлях
Когось – проводить, а когось – стрічати.
Ні ранньої, ні пізньої пори
На тебе жодних нарікань не маю,
Не ображайся, друже мій старий!
Куди ти вів, я звідти вже вертаю…
СТАРІ ГОРОСКОПИ
Газети давніх-давніх чисел
З общипаних календарів…
Кросворди свіжі в них, бо чисті,
А гороскопи геть старі.
Дрібним шрифтОм мозолю очі,
І букви, що на олівці,
В клітинки вписую охоче,
Мов заганяю кулі в ціль…
І вже знічев’я, без азарту,
Зібгавши шпальти в кулаки,
У гороскоп дивлюсь, як в карту
З майбутнім – лише навпаки.
Пророцтв і віщувань боюся
Й не знаю що – добро в них, зло, –
А тут читаю і сміюся,
Бо те що бачу, вже було.
…Газето, вижовкла подруго!
Щось цінувать тебе велить…
А мо’ почать з нового кругу
І з віщувань на вчора жить?!
СТАРИЙ ГОДИННИКАР
Похила будка годинникаря.
Лик майстра із біноклем однооким.
Він щипчиком незриме добира
І слуха аритмічні перецоки.
Відновлює він час тут кожен день
І кожен рух умільця є магічним.
В коробочках залізних – анідзень
Розкладена у запчастинах Вічність.
До будки я знічев’я підійду
Й скажу йому:
– Не сердься, друже, тільки:
Поремонтуй мій час, мою добу,
Мої великі і маленькі стрілки!
Щоб я той час в житті не обганяв
Й не відставав від нього й на секунду, –
Змайструй мені годинника-коня
Сумирного а не якусь розгнузду.
А ще тебе я, годинникаря,
Прошу, як ще нікого і ніколи:
Зроби, щоб я почав усе з нуля –
І час, і простір, і життя, і долю…
Мовчить годинникар, бо слів нема,
Та врешті я лукаве його чую:
– Машину Часу сам створи й зламай.
А потім я її…
Поремонтую.
СТАРІ ПІДЖАКИ
Старі піджаки мої, вас я люблю чомусь більше
Від елегантніших, кращих, та й просто новіших.
Старі піджаки мої – ось піджачок невеличкий,
На рукаві його дві радзагонівські лички,
Надірваний ґудзик, а права кишеня в чорнилі…
Забути його у житті мені просто несила.
А ось піджачисько опуклий у плЕчах, картатий,
Я в ньому преюний. Мені вісімнадцять. І я уже майже жонатий…
Ще пахне трояндами ніжно нагрудна кишенька,
Нагадує давнє махри парубоцької жменька.
Ось сірий піджак мій – зі знаком весільного торта,
Закохана пам’ять його одяга уже вкотре.
А цей ось піджак для суботників лише хороший –
Вантажив цемент в ньому я, а тому він твердий і на пам’ятник схожий.
Піджак найохайніший, строгий, в коричневу клітку –
Залишив учительський стіл свої мітки на ліктях.
…Старі піджаки мої, з вами не хочу прощатись!
Служіть мені вічно, бо ж пам’ять у що тоді буде вдягатись?!
СТАРИЙ ВЕЛОСИПЕД
Тріщить у нім каретка,
Сідло – сідав та впав…
Велосипеда-ретро
Недавно я придбав.
Скрегоче вісь у вусі,
Шурхоче стертість шин…
Ним в юність я вернувся
І хвацький взяв розгін.
Потріскують і ноги
З педалями врозліт,
Все ті ж мої дороги,
Що й у сімнадцять літ!
Завзяття молодецьке
Іще гуде в руці, –
Дубова, Половецьке
І Журбинці в кінці.
Кручу (крекчУ) педалі,
Уловлюю в них збій,
Велосипедне раллі
Влаштовую собі.
Таке ж мигтіння в шпицях
Я в давній мав порі…
…Одна лише різниця:
Обидва ми старі…
СТАРИЙ МИХАЙЛО
Якби себе я вдома залишИв
Десь літ на сорок і вернувсь потому
Сюди за вічним покликом душі –
То не впізнав би ні себе, ні дому.
Я скрикнув би у мить ту:
– Боже мій!
Обличчя в зморшках, руки геть пограбли…
Який, Михайло, ти уже старий! –
А він мені і слова не сказав би.
І не пішов би знов я з дому в путь –
В собі зостався б вже до скону жити,
Бо стало б мені соромно, мабуть,
Що вдома залишив себе старіти.
З’єднав би воєдино тіло й дух –
Лиш в цілісності є можливим щастя.
…Вже так далеко з дому я не йду,
Тому й живу у злагоді із Часом.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
Прокоментуєте?