Михайло Пасічник. Антикварні вірші

210

“Українська літературна газета”, ч. 4 (324), 25.02.2022

 

СТАРА МОЯ БІБЛІОТЕКА

Перебийніс, Клименко, Деко,

Олійник, Осадчук, Братунь…

Стара моя бібліотека –

Епохи ехо в сто відлунь.

 

Малишко, Сич, Павленко, Пушик,

Комар, Пригара, Біба, Лис…

В стару бібліотеку душу

Вкладав я молодим колись.

 

Злилися у глибинний клекіт

І насолода, й сум, і жаль…

Стара моя бібліотека

Похилу пам’ять освіжа.

 

СТАРА СІЛЬСЬКА БІБЛІОТЕКА

На іржавому замкУ

Їм не холодно й не тепло –

Книгам в клубному кутку

З назвою «Бібліотека».

 

Різьблений дідами стіл.

Картотечна каруселя…

Бережуть свій давній стиль

Стелажі, уперті в стелю…

 

Всяк сюди колись та йшов,

Брав на воза, брав на сани

Книги про життя й любов,

Про війну й про партизанів…

 

По морозу й по теплу

Стежка в кожен дім була в них,

Находились по селу,

Начиталися при лампах.

 

В окулярах а чи так

На печі, що плечі гнула,

Батько пошепки читав,

А його вся хата чула.

 

Йшли по книги, як по сіль,

Як по хліб в часи лукаві,

І ділились вони всі

На цікаві й нецікаві.

 

Що ж тепер тут? Ні людей,

Ні санЕй, ані підводи,

Книгозбірня ця – музей,

У який ніхто не ходить.

 

Айстри стежкою ростуть,

Під дверима тліє мерва,

«Мертві душі» не беруть

Під розписку душі мертві.

 

У селі цім – бачить Бог –

Для новин, розваг і фільмів

Вистача антен кількох,

Бо все більш тут вікон в більмах…

 

Книги – світло чи пітьма

Ось такого ретроштибу?

…Вже дивитись сил нема

Без сльози на них крізь шибу…

 

СТАРИЙ МОТОЦИКЛ

Він стоїть, мов брухт, – сумний, пониклий,

Але бережуть ще хвацький стиль

Дзеркальце старого мотоцикла

І спідометр, повен милих миль.

 

Заднього сидіння гумовигин,

На колясці покриття старе…

Викотив сусід його на вигін –

Може, хтось із хлопців забере…

Руки миттю згадують водіння,

Спогади юнацькі входять в раж, –

Відкрива спідометр видіння,

В дзеркальці гуде кілометраж.

 

Я вертаю в молодість неначе,

Й спогадом підбурюваний цим,

Ввечері, аби ніхто не бачив,

Подумки сідлаю мотоцикл.

 

Газонути в Журбинці – то круто,

Галя там на лавочці сидить…

І мотор, що все на світі крутить,

В нього й в мене вже не барахлить!

 

Посторонки гріють сили кінські,

Повороти тягнуть у піке,

І в зубах постукує бруківка,

Вітер вирива кермо вертке.

 

…Глохне спогад – і зникає Галя,

Придивляюся – аж то сусід…

Дякую йому за мотораллі,

За оцей веселий задній хід!

 

СТАРИЙ ТЕЛЕФОННИЙ ДОВІДНИК

Лежить у шухлядних він схронах –

Коли я до рук його брав?

Старий довідник телефонний

Давно антикварним вже став.

 

Колись було друзям в нім тісно,

Шукати в нім зараз кого ж?

Тепер номерИ ці – недійсні,

Усі абоненти – також…

 

Зв’язок прогресує шалено,

Із трубкою дріт лиш в кіно…

Колишнє «ти в мене в кишені»

Теперішнім стало давно…

 

СТАРИЙ «ГАЗОН»

Старий «ГАЗон» із кузовом залізним,

В котрому вже іржа проїла дно,

Стоїть він перехняблений, облізлий,

Немовби щойно виїхав з кіно.

 

Старий «ГАЗон» заглох у п’ятирічці

Останній, обірвавши милям лік,

І, посигналивши якійсь марічці,

З коліс повітря випустив навік.

 

Старий «ГАЗон» завмер в епохах дзвонів

І лозунгів. І слави. І звитяг,

«ГАЗон» цей грунт підвозив для газонів

І близнюків з болота тросом тяг.

 

«ГАЗон» цей пахнув житом, жомом, торфом,

Три тонни – ноша і важка, й легка…

Він був не раз трибуною парторгу

І сценою хмільним духовикам.

 

Стелило постіль нам в «ГАЗоні» літо,

Вночі сюди ми поспішали з хат,

У кузові його солома світла

Соромилася юного гріха.

 

Заткнутий бак «ГАЗона» чорним шматтям,

Але й сьогодні – по стількох роках! –

Гірчить мені, надсьорбнутий зі шланга,

Бензин отой підсосний на губах…

 

СТАРИЙ ШЛЯХ

Був шлях цей вниз, а ніби догори…

Усе життя своє додому й з дому

Ходить до міста шляхом цим старим

Було мені так легко молодому!

 

Гостинцем цим – не куцим путівцем –

Я прошкував щоразу гордо й гідно

По фарби, по книжки і по усе,

Що полохкій душі було потрібним.

Втішався ним азарт мій і порив,

Коли хотілось жити і любити!

…Цей шлях, як і колись, старим-старий

І я уже старий, мов шлях цей битий.

 

Принишк він у моїх важких ногах,

Розчарувавшись вдаль мене гукати,

Та я виходжу на старий цей шлях

Когось – проводить, а когось – стрічати.

 

Ні ранньої, ні пізньої пори

На тебе жодних нарікань не маю,

Не ображайся, друже мій старий!

Куди ти вів, я звідти вже вертаю…

 

СТАРІ ГОРОСКОПИ

Газети давніх-давніх чисел

З общипаних календарів…

Кросворди свіжі в них, бо чисті,

А гороскопи геть старі.

 

Дрібним шрифтОм мозолю очі,

І букви, що на олівці,

В клітинки вписую охоче,

Мов заганяю кулі в ціль…

 

І вже знічев’я, без азарту,

Зібгавши шпальти в кулаки,

У гороскоп дивлюсь, як в карту

З майбутнім – лише навпаки.

 

Пророцтв і віщувань боюся

Й не знаю що – добро в них, зло, –

А тут читаю і сміюся,

Бо те що бачу, вже було.

 

…Газето, вижовкла подруго!

Щось цінувать тебе велить…

А мо’ почать з нового кругу

І з віщувань на вчора жить?!

 

СТАРИЙ ГОДИННИКАР

Похила будка годинникаря.

Лик майстра із біноклем однооким.

Він щипчиком незриме добира

І слуха аритмічні перецоки.

 

Відновлює він час тут кожен день

І кожен рух умільця є магічним.

В коробочках залізних – анідзень

Розкладена у запчастинах Вічність.

 

До будки я знічев’я підійду

Й скажу йому:

– Не сердься, друже, тільки:

Поремонтуй мій час, мою добу,

Мої великі і маленькі стрілки!

 

Щоб я той час в житті не обганяв

Й не відставав від нього й на секунду, –

Змайструй мені годинника-коня

Сумирного а не якусь розгнузду.

 

А ще тебе я, годинникаря,

Прошу, як ще нікого і ніколи:

Зроби, щоб я почав усе з нуля –

І час, і простір, і життя, і долю…

 

Мовчить годинникар, бо слів нема,

Та врешті я лукаве його чую:

– Машину Часу сам створи й зламай.

А потім я її…

Поремонтую.

 

СТАРІ ПІДЖАКИ

Старі піджаки мої, вас я люблю чомусь більше

Від елегантніших, кращих, та й просто новіших.

 

Старі піджаки мої – ось піджачок невеличкий,

На рукаві його дві радзагонівські лички,

 

Надірваний ґудзик, а права кишеня в чорнилі…

Забути його у житті мені просто несила.

А ось піджачисько опуклий у плЕчах, картатий,

Я в ньому преюний. Мені вісімнадцять. І я уже майже жонатий…

 

Ще пахне трояндами ніжно нагрудна кишенька,

Нагадує давнє махри парубоцької жменька.

 

Ось сірий піджак мій – зі знаком весільного торта,

Закохана пам’ять його одяга уже вкотре.

 

А цей ось піджак для суботників лише хороший –

Вантажив цемент в ньому я, а тому він твердий і на пам’ятник схожий.

 

Піджак найохайніший, строгий, в коричневу клітку –

Залишив учительський стіл свої мітки на ліктях.

 

…Старі піджаки мої, з вами не хочу прощатись!

Служіть мені вічно, бо ж пам’ять у що тоді буде вдягатись?!

 

СТАРИЙ ВЕЛОСИПЕД

Тріщить у нім каретка,

Сідло – сідав та впав…

Велосипеда-ретро

Недавно я придбав.

 

Скрегоче вісь у вусі,

Шурхоче стертість шин…

Ним в юність я вернувся

І хвацький взяв розгін.

 

Потріскують і ноги

З педалями врозліт,

Все ті ж мої дороги,

Що й у сімнадцять літ!

 

Завзяття молодецьке

Іще гуде в руці, –

Дубова, Половецьке

І Журбинці в кінці.

 

Кручу (крекчУ) педалі,

Уловлюю в них збій,

Велосипедне раллі

Влаштовую собі.

 

Таке ж мигтіння в шпицях

Я в давній мав порі…

…Одна лише різниця:

Обидва ми старі…

 

СТАРИЙ МИХАЙЛО

Якби себе я вдома залишИв

Десь літ на сорок і вернувсь потому

Сюди за вічним покликом душі –

То не впізнав би ні себе, ні дому.

 

Я скрикнув би у мить ту:

– Боже мій!

Обличчя в зморшках, руки геть пограбли…

Який, Михайло, ти уже старий! –

А він мені і слова не сказав би.

 

І не пішов би знов я з дому в путь –

В собі зостався б вже до скону жити,

Бо стало б мені соромно, мабуть,

Що вдома залишив себе старіти.

 

З’єднав би воєдино тіло й дух –

Лиш в цілісності є можливим щастя.

…Вже так далеко з дому я не йду,

Тому й живу у злагоді із Часом.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!