/ п е р е к л а д и /
Педро КАЛЬДЕРОН
ТРОЯНДИ
/сонет/
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вони такі щасливі на світанні,
В устах рожевих – сонце і роса,
Та їхня пишна, визивна краса
Зів’яне враз, як тільки ніч настане.
Цей барвограй, ці квіти незрівнянні,
Що їм позаздрять, певне, й небеса,
Нагадують, що все зітне коса –
Людину й квітку – в спритності захланній.
І ось краси останній промінь згас,
Нічній пітьмі ранковий блиск віддавши;
В труну – з колиски, дивний обертас!
Людське життя – синонім квітів завше:
Не встиг сяйнуть, а вже й прощатись час,
Чи вік прожив, чи день – не розібравши.
З іспанської
Вільям ШЕКСПІР
СОНЕТ 66-й
Стомився так, що й смерті не боюся,
Бо всюди бачу в розкошах нікчем,
А в добрих, чесних сльози градом ллються,
А вірність від покути не втече,
А міць слабким химерою здається,
А квітка цноти втоптана в багно,
А почесті не тим, хто горній серцем,
А вишуканість глухо йде на дно,
А зло постійно над добром глумиться,
А в віжках влади кожен із митців,
А істина хіба що в сні насниться,
А хист – олжа в безтрепетній руці.
Стомившись цим, рад би померти я,
Та дозволу не дасть любов твоя.
З англійської
Федеріко ГАРСІЯ ЛОРКА
ПОСЕЛЕННЯ
На лисому взгір’ї
німує капличка самотня.
В поснулі водойми
поникли оливи столітні
В завулках безслідно
Зникають закутані люди,
І тільки на башті
з вітрами
змагається флюгер,
змагається днями,
ночами, роками й віками.
Ох, сумно
заблуканим селам
в Андалузії
вмитій сльозами!
З іспанської