*ЖІНОЧЕ*
ця жінка здатна прибрати хату, спалити хату
главою стати якого-небудь матріархату
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
роман крутити, роман писати, ввести в оману
варити воду, варити каву і кашу манну
ця жінка може наворожити сум? і ґрати
зіграти соло (на нервах також уміє грати)
шукати руту, зігріти руки, сказати правду
сидіти в чатах, у сні кричати, носити prada
ця жінка здатна убити словом, убити муху
лапшу зварити – собі в тарілку, йому на вуха
ця жінка може начаклувати і смерть, і вдачу
ця жінка любить. ця жінка вірить. ця жінка плаче…
ПІРАТ НЕКАРИБСЬКОГО
МОРЯ
пірат некарибського моря,
горобчик, але не джек.
мої кораблі говорять:
здамося йому без жертв.
мої кораблі готові
до зради. вночі підуть
на світло чужої крові,
блискучої, наче ртуть.
а він усміхнеться хтиво:
це море на щастя, пий.
і пахне медовим пивом
папуга його сліпий.
несправжній пірат – заплачу…
не мачо, не джоні депп.
а море росте, неначе
не море воно, а степ,
де кит, горобцем вдавившись,
здригається від судом.
рукою махне всевишній,
і кров перетворить в ром.
ПОСЛУХАЙ: БУДЬ
МОЇМ…
Нехай у мене змерзають ноги і хрипне голос,
Послухай: будь моїм декабристом, а я – твоєю.
Повітря зимне – холодне щастя – маленьке, голе –
Тремтить в легенях, лоскоче ніздрі, шипить змією.
Я грію руки в думках про тебе, я грію губи,
Я не віддамся, я не продамся. Твоя – навіки.
Послухай, будь моїм декабристом, святим і грубим,
А я навчуся коню на спину стрибати з вікон,
В хати палаючі йти наосліп, річки долати…
Стискає груди холодний грудень, кусає ноги…
Послухай, я тобі не дружина, донька чи мати,
Але – ти будь моїм – декабристом, а краще – богом.
НАВЕСНІ (Я ТАК ХОЧУ)
навесні (я так хочу) воскресне георгій гонгадзе,
як теплом запарують тривожні ліси таращі,
і шпаки прилетять, відчайдушні, мов камікадзе,
і потонуть в ріллі, видзьобуючи найкраще.
навесні (я так хочу) загине юрій гагарін,
як на місяці виросте дерево біля кратера.
позалазить в ракету кожної тварі по парі,
але щось не складеться, і трісне ілюмінатор.
навесні (я так хочу) знеціниться фрідріх ніцше.
надлюдина заплаче, персен заспокоїть миттю.
і почнуться дощі на чотири доби раніше,
підростуть неарійці, усміхнені і помиті.
навесні (я так хочу) заплаче микола гоголь.
української ночі не вистачить для молитви.
і хрущі над садами гудітимуть ні для кого,
і ступатимуть відьми у молоко розлите.
це містична весна! березневі коти підтвердять,
вполюваваши одну на всіх нелетючу мишу.
і месія прийде, і постукає в кожні двері,
тільки мертвих сніговиків у землі залишить.
ЯКІ Ж МИ…
і думати лячно – які ж ми малі…
побудь мені знову найпершим
кохай мене сильно, до стертих колін,
співай мені верше мій верше
у сірому світі, у цій метушні
живемо, неначе у диві
і плакати легко – які ж ми дурні,
точніше – які ж ми щасливі!
13
ми спимо, наш будинок хитають вітри,
хитрим звіром у тебе втискаюсь таємно.
тихо подихом холод з долоні зітри,
і зі мною впади в ніч поганську і темну.
я тебе заколишу, коли ще не сніг,
але вже не дощить, і до щему у серці
буду слухати пульс, ледь торкаючись снів,
щось між нами міцне – на вітрах не порветься.
щось між нами вночі, але ранок прийде,
упаде біля ліжка, знеможено голий,
нас за руки візьме і потягне крізь день,
аритмію ховаючи у корвалолі.
алкоголем у спальних районах черкас
проливаються крани, а тіло, як вата.
хитрим звіром з долонь вигризати екстаз,
біле екстезі вдячно готова лизати.
але зараз – не час, тепло й темно мені,
застрягає туман між будинків типових.
ми спимо, по-звіриному втиснувшись в ніч,
і вітри обвівають тринадцятий поверх.
м.Київ