Лео
БУТНАРУ
поет, есеїст,
перекладач
Румунський
письменник з Республіки Молдова. Народився 1949 року в Неґурень, Оргей. Вищу
освіту здобув у Кишинівському державному
університеті. Член СП Молдови та Румунії, Пен-клубу. Автор багатьох книг та
численних літературних премій. Перекладач і популяризатор українського поетичного авангарду.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ДІОГЕН
У горловині
бочки
твоя власна
тінь
стелиться
тобі під ноги
і, змирений,
ти падаєш
навколішки
на її темний
килим,
предовго
благаючи прощення
в твоєї
нещасної долі
весь час
збиткованої боками
за те, що не
можеш одкупитись
хіба
знеславленням
одгаслих
почуттів,
що осідають
на твоє серце,
як прегіркий
пил каміння,
знищеного в
глибині
покинутої
каменоломні.
Переклад Миколи КОРСЮКА
TERRA PROMISSA
до останньої
миті
коли розіпне
тебе відчай
чи миті твого
переходу
з ешафоту на
ринг
ти не
зрікайся нехай навіть марної
але такої
потрібної тобі ілюзії
чи будь якої
обіцянки можливості
якої-не-якої
надії – мало
стільки
скільки її у тебе під нігтями
все ж таки це
іще також твоя
земля
обітована
Переклад Олександра ІРВАНЦЯ
Аркадіє СУЧЕВЯНУ
Поет, есеїст,
голова Спілки письменників Молдови. Народився 1952 року в селі Сучевень (Широка
Поляна), Глибоцького р-ну, Чернівецької області. Закінчив філологічний
факультет Чернівецького державного університету. Член Пен-клубу
Молдови, Голова Кишинівської філії Союзу
письменників Румунії, Голова Кишинівської суспільно-культурної Асоціації
«Bucovina».
Автор більше
50-ти збірок поезії, есе, книг для дітей, які виходили європейськими мовами.
Перекладав твори Л. Толстого, Ч. Айтматова, М. Горького,
І. Драча, Л. Костенко та ін. Лауреат багатьох державних та міжнародних премій.
РІД ЙОНИ
І тоді
припливала з моря велика риба
І ковтала
усіх до найменших мальків…
Живемо в її
череві доста віків,
І немає
рятунку з його заглибин.
Яка це велика
риба (о Боже, де ти?) –
Рідня для
кита біблейського, що в полон
Проковтнув
білаху Йона. І Йон
Опинився у
шлунку, в його тенетах.
Яка вона
добра для нас, ця велика риба –
не хоче
віддати іншим, має гамуз гризот,
як і годиться
для риби – обіцяє гори щедрот
у просторі
кендюха, у неспинних трибах.
Погляд її як
погляд великої риби нині:
Темна безодня
– очі і темна безодня – рот.
У неї
відсутні кризи. І жаль відсутній. Народ
Гниє з
народами іншими у вогкій порожнині.
Хоч голод
непогамовний рибі ніде подіти,
Та всіх
перетравити не зможе навіть вона
Бо
родяться у неволі наші внуки і діти –
І колька
хапає рибу, дужа й міцна.
Боже великий
риб’ячий, тихо й поволі
Питаєм тебе,
що дрімає у міфі, як у гамаці:
В чому наша
провина, що мінишся на лиці?
Ми ж
виплакали до тебе цілі вершини солі.
Просимо
милосердя, Боже, в німій покорі
Хіба і тобі
байдужий цей покаянний щем?
Не допусти
задихнутись – слізно говорим,
Не дай
напівмертво жити у череві, що пече.
Хай ця велика
риба нас виригне в море,
І народи нас
знову, якщо ти можеш іще.
Переклад
Теодозії Зарівної
ДВОБІЙ З ГЕРАКЛІТОМ
«Cтрімка мить…»
М. Емінеску
Коли
зайшов у ріку – був ранок
і було
чути, як тече вода,
крізь моє
прозоре тіло молодий скелет
гордовито
виблискував.
«До біса Геракліта!
– я
закричав, –
Я буду
першим, хто двічі скупався
в одній і ті
й же воді!» – і чекав, доки ріка
накриє мене
прозорим покровом,
а потім біг
попереду хвилі,
щоб
упіймати і побачити на ній
відбиток
власного тіла.
«До дідька цього грека! – кричав
я. –
Разом з
діалектикою й необхідним
порядком!».
І знову мчав попереду течії,
але щоразу
вода була іншою,
іншими й іншими текучі
контури,
інші
дзеркала, інші грані, інші лінії…
«Дивись, у тебе закінчується злість!», –
гукнув мені
з берега Ангел,
та я нічого
не хотів чути, крім голосу гордої крові,
що до
блиску полірувала мій молодий скелет.
«Не хочу і
чути про якійсь там фундаментальні принципи!», – кричав я. –
«Дайте мені
спокій з отим тупим «панта реі!»
І мчав ловити
воду, в якій уже раз
віддзеркалився,
Але вода була
інша… іншою…
Невпинно-невпинно-невпинно
іншою-іншою-іншою…
Смеркалось, коли швидкоплинний потік
розчинився в
невизначеному морі.
Ріка
закінчилась, тепер
я плив водою заціпенілою, неземною, в собі
віддзеркаленою…
Не було
течії, не було хвиль, не було берегів:
« Це точка Альфа, – сказав я собі. – О! Звідси
я вже не
зможу відновити експеремент».
«Ти
даремно розтратив свою ріку,
іншої
у тебе більше
ніколи не буде. Ти – не мудрий, як і всі
решта», –
сказав
мені Ангел печальний
і пішов.
Переклад Галини Тарасюк
Думитру
КРУДУ
Народився в
1967 році. Сьогодні він – чи не
найвідоміший драматург нового покоління, а також автор роману „Різня у Грузії”
і кількох книг прози. Починав як поет і – що буває вкрай рідко – не перестав бути прекрасним поетом, що
засвідчила його нова книга віршів „Шарфи у небі”.
ПОЕМА ПІСЛЯ МОГО САМОГУБСТВА
Думитру Круду
– другорядний герой – я тебе попереджав.
Ми могли б
спілкуватися навіть в пальто.
Чому не
смієшся ширше? Ти мені не повірила.
Я казав: слід
говорити надмір красиві слова
На світанку,
допоки води
Не сягнули
нашої шкіри.
Тоді я ще був
у Тбілісі.
Повернувся з
єдиним фото в кишені.
Мої друзі
продавали горіхи.
Тепер друзів
нема і в помині.
Скажи,
благаю, що робила у 1987?
Ти призналася
потім, що обожнювала кішок.
Згодом я
побачив тебе у Констанці,
Вітер на
пірсі рвав шоколадну обгортку з руки.
Я зрозумів –
тобі є що ховати на цих берегах.
Я здогадався
наскільки чужим може бути
Людина із
поїзда, що вертає з Кавказу.
Схотілося
крикнути – крикнув. Я – особа,
У якої й на
одязі виростають нариви.
Я крикнув.
Вже дуже хотілося бути щасливим у 1992.
А не став.
Тільки печаль – ці кліщі у мозку
Витягують на
поверхню усю каламуть моря.
Гей там, у
лісі, на який впали сутінки,
Скажи щось
веселе.
Не вийшло.
Вперше я
з’явився в Румунії в 1991 і не знав, що Румунія – це ти,
І не знав, що
Тбілісі – це ти.
У
грудні-місяці я торкнув
Твої груди
руками.
Я втікав від
холоду і стало ще холодніше.
Річ ясна – в
одному з будинків,
де темінь,
живеш ти.
Ти – моя
Румунія, з якою, як Маріус Януш,
Я лягав кожен
вечір.
Гей ти, моя
пайко хліба,
Мій останній
лею,
Що застряг у
кишені.
Потім спізнав
міста Ардяла і Мунтенії:
Усі – з тебе
писані,
Вони частували
копняками.
Гей, над
Кавказом я впевнився:
Ти є, і оця
печаль, і
Замість тебе
холод і снігопад
На пірсі в
Констанці, де їли ми шоколад.
Твій батько –
великий начальник
На заводі в
Ардялі,
А ти завжди
їла у дворі,
А потім
зробила аборт.
Гей, чому не
всміхаєшся ширше?
Чому не
розкажеш анекдот?
Всіх наших
дітей ми убили –
так сильно
хотіли бути удвох.
Тепер ми
цілком чужі.
Тримаючи
листя горіха,
П’ємо у
вагоні до смерті,
І любов не
здається словом,
Що вийшло з
ужитку –
Просто огидно
пахне.
Гей, у Тбілісі
ти купалася двічі на день.
Коли ми
познайомились,
Були вже
доволі зношеними.
Ми втратили
ідеали.
Не вірим
нікому і не злітаємо
Над землею із
пляшкою в жмені,
П’яні, як
ніч, над Кавказом.
Всі мої друзі
загинули –
Я ношу їхній
одяг,
ти вмерла –
ношу твої плаття,
і під моєю
сорочкою –
твої груди на
знимці.
Румунія
вмерла. Помер
Кавказ.
Думитру Круду –
Людина з
шарфом, що до шиї прив’язаний.
Що там ще
трапиться,
Але минуле
було препоганим.
Гей, усі, хто
захоче цю одіж,
Беріть хоч
зараз.
Ти не хочеш?
Посміхнися як
слід.
Твій батько
був великим директором,
А ти померла.
Стою край
столу і бачу:
Мої вилиці –
твої,
Губи мої –
твої.
Не можу
вичавити ані посмішки,
Ані слова.
Після того,
як вчиню самогубство,
То засміюся
слізно і крикну:
Ти є,
Ти
Є,
А мене немає,
І я буду
щасливим,
І весь світ
засміється,
І свято у
місті настане.
Як ми
запізнались – ти купалась тричі на день.
Коли вперше
зустрілись у місті – ще було світло.
У
грудні-місяці ти дуже змерзала.
З твоїм
батьком я ні разу не пив.
Ми були веселі,
навіть дуже веселі.
Я ні разу не
танцював у твоїх хоромах.
Твою маму
обдарував, може, двома словами,
А тебе –
сорочкою без ґудзиків.
Нині на
вулицях темінь.
Наш напрямок
викривив вітер.
Ми спізнали
печаль у барах
І пішли, і це
не змінило нічого.
Переклад Теодозії Зарівної
Грiгоре Кiпер
Поет,
прозаїк, літературний критик. Народився в 1959 році в селі Копанка, Слобозія.
Викладач, кандидат філологічних наук. Автор 7 збірників поезії і прози. Член
Союзу письменників Молдови й Румунії, Пен-клубу. Удостоєний багатьох
національних і міжнародних премій.
Настане день
і…
Хто ми?
Відповідайте
панове! Мотузки
за які
чіпляються інші.
Змащуєш хліб
жирним маслом
підроблених
спогадів.
На душі
паморозь.
Кому продати
сльозу?
Адже смуток
сприймаєш незайманим.
Думка що
Завтра перевдягне сорочку –
це милиця на
яку спираєшся.
навчання у Кафки
іноді
приходить на думку
визначення
ночі
або смерті
яке забуваєш
ніби дівчину
загублену в натовпі
навіть із
читанням не просуваєшся
читаєш те
чого могло забракнути
залишаються
тільки скручені фрази Кафки
яким
захоплювався в кустарній молодості
женеш
метафори з околиць
Фелічію
роман що пишу
є механізмом
нашого життя
що більш
уживаніше життя чи голлівудські сцени
далі не знаю
про що розповідатиму тобі
з безодні в
якій стою одною ногою
мені бракує
невимушеної задирливості
з якою
байдужість
дає Цезарю те
що цезареве
Театр
***
Чоловік у
попелястому пальті
і дивовижній
фесці
піднімається
у вагон.
Він актор.
Ми трохи
знайомі.
Вітаємось
шанобливо
і мовчазно.
Що
обговорювати?
Обидва
нагадуємо жменьку тих
хто пережив
бомбардування.
Сьогоднішнє
наше життя це своєрідна роззява
взагалі без
задуму.
Театр
зачинений на ремонт.
Переклад Анатоля Вієре
(Молдова)
Іон ХАДИРКЕ
Поет, есеїст,
перекладач, публіцист. Народився в 1949 році
в селі Синжерей, округ Бельци. Закінчив філологічний факультет
Кишинівського державного університету
ім. Іона Крянге та аспірантуру в Інституті мови і літератури Академії Наук
Молдови. Автор багатьох книг поезії,
публіцистики. Пише для дітей. Його перу належать переклади класиків світової літератури:
Сервантеса, Бодлера, Альберті, Пушкіна та ін. Книги І. Хадирке перекладалися на десятки мов світу,
відзначені національними та міжнародними преміями.
Іон Хадирке
не тільки відомий письменник, а й громадський та політичний діяч. Був
редактором літературно-мистецьких видань, секретарем правління Спілки
письменників Молдови. Першим Президентом народного фронту Молдови, депутатом
Верховної ради СРСР, депутатом і першим віце-спікером Парламенту Республіки
Молдова тощо.
ЛЕТИМО НА МОСКВУ
Летимо на
Істамбул?
Істамбул у
руках турків.
Ну тоді
летимо на Москву,
Обжиту росіянами.
Хмари над
Москвою –
Ніби митники
В аеропорту.
Смаглявий
Вугар-бей,
Наблизившись
до білявої начальниці
Паспортного
контролю,
Яка підозріло
нас оглядає, питає:
– Скажіть,
Москва
Усе ще не вірить сльозам?
– Не вірить!–
різко звучить у відповідь. –
Знімайте
ремні і роззувайтесь!
– Шкода, та
все ж вона
У щось таки
вірить, га?
Переклад Галини Тарасюк
Це голубе
дзеркало
Виставлене на
показ
Зовсім не
море
Це тільки його поверхня
Його атласний
образ
Спитай у
зірок що виходять із моря
Спитай у шепотіння черепашок
Спитай у тіні
кальмара
Спитай у гори
непорушної
Спитай у
матері
Котра скликає
додому синів –
І може тоді щось пізнаєш
Із таємниць моря
Переклад Олесі Сандиги
Марія Шляхтицкі
Поетеса, літературний критик,
драматург. Народилася в 1960 році в селі Штефанешти (Флорештського району)
Республіка Молдова. Закінчила Бельцський
університет «Алєко Русо». Доктор філологічних наук. Директор департаменту
досліджень та іновацій Молдавського держуніверситету. Автор численних книг і
публікацій. Твори перекладені на 8 мов світу.
З листів до Вірджінії Вульф
дорога
вірджініє
я не жінка
кінця ХХ-го століття
як і ти
я початок
світу
у
віці
єви
дорога вірджініє
хрест
який
все
важчий
підтримує мої плечі залишаючи
темний
слід
на
цьому
аркуші
паперу
Переклад Галини Тарасюк
Ніколає Спетару
Поет, публіцист,
дитячий письменник. Народився 1961 року
в селі Горбова Герцаївського району
Чернівецької області. Закінчив філологічний факультет Чернівецького
університету. Член Союзу письменників Молдови, Румунії та Пен-клубу. Автор більш як
десяти поетичних збірок, книг публіцистики та для дітей.
печаль читає Рільке
печаль
твоя гонорова
не
повернулась назад ані на одну осінь
і не змусила
страждати від холоду стіни тюрми
ця печаль
постійно з тобою
тим самим із
фотографій
тим самим
що рятується загубившись у натовпі
чи тим котрий
округлює для дорослих дівчат
браслети із
вовчого виття.
печаль твоя
читає рільке
і вмирає
іноді замість акторів
на таких
пристрасно
омріяних
сценах голлівуду
печаль твоя спить без сновидінь
поклавши під
голову замками бастилії.
***
За яким
номером ще можна знайти революцію?
Іде дощ як у
сотнях поезій про дощ
і ти вже кілька днів поспіль
намагаєшся
розшифрувати по-іншому свою нудьгу
і дивуєшся що
не сталося жодного зіткнення
між голосними
і приголосними
навіть у
словах ворожда і ненависть
злегка тебе
нервує
обережна хода
годинника ніби навпомацки
і відсутність
гідності кольорів
у стосунках
із осінню
цей стан
речей
нагонить на
тебе нудьгу божевільну
і ти
береш телефонну слухавку
набираєш навгад у прострації цифри
і питаєш
алло за яким
номером
ще можна
знайти ре-революцію?
Переклад
Олесі СандигИ
одна мелодія
сіра
в моїй
особі смерть
мала вірного
друга
сьогодні я
відчув як захищаючи опустила
на мить
крило своє
втомлене на всю мою сутність
***
залишившись на самоті
хотів
запалити цигарку
та ніхто не
подав вогню
з підвалу
повного безграмотних щурів
підкрадається
мелодія сіра
Переклад Галини Тарасюк
Васілє
ҐИРНЄЦ
Поет,
прозаїк, есеїст.
Народився
1958 року в селі Хенесеній Ной (обл.
Лепушна), Молдова. Член СП Молдавії, Румунії, Пен-клубу. Директор журналу літератури та інтелектуального діалогу «Contrafort».
Активно виступає як публіцист. Твори перекладені багатьма європейськими мовами.
ТЕ ЩО ЧЕКАВ НІКОЛИ НЕ ПРИХОДИЛО
Маріанні Кодруц
жив подалі
від моря, уникав дзеркал
і юрби –
веселилась так ревно,
як і молилася
нині
притихла, і я помітив:
дехто спав,
інші пантрували цей сон,
не вловивши,
що спить небіжчик,
і рот його,
сповнений темряви,
дотліває в солодкавому випарі,
що витає у
домі
(„живий труп”
я сказав про сплячого,
уточнивши:
”навіть смерть їх не робить
вільнішими”,
сказав тихо,
аби не вчули)
я тішився, що
не кликали до спільного столу –
їдко кричали,
демонструючи знудження,
наче
справдешні блазні:
накрийся
чим-небудь і забийся у кут!
мені багато
не треба
можу читати
на ґанку між листям і слухати,
як виростає
трава і зітхають дерева
і як
квапиться дощ…
завжди
опівдні виповнююся надіями –
сиджу і чекаю
навіть якщо
сподіване не приходить ніколи
LEARNING RUSSIAN
Ніби молитва
чи медитація що зроду не набридає
я дививсь
кінофільми Тарковського
у часи радянські студентські
(така собі
форма спротиву
культури що
ми сповідували,
загонисті і
бадьорі)
пам’ятаю –
збиралися на похмурій околиці
у приміщеннях
темних, де стіни товсті і суворі
мов камери
для тортур (і здається
я чув там
крики мордованих але не признався
схоже це глюк
уяви чи літературна ремінісценція –
ми стільки
тоді читали!)
платили пару
карбованців за вхід
і колишній
професор наукового атеїзму
Могильний
виголошував
вступ коротенький
змушуючи
осягати і формулювати…
залишилось
лиш декілька визначень
узагальнених
вражень
такий собі
конспект чеснот російської душі
„Андрій
Рубльов” – релігія прекрасного
„Сталкер” –
звільнення від забобонів
„Зеркало” –
ода пам’яті
„Ностальгія”
– хитання інтелектуала між Заходом і Сходом
а ще
штрих-пунктиром наприкінці:
„знайти вірші
Арсенія… послухати страсті Баха,
побачити
сніги Брейгеля”…
і рядок мов
ескіз поеми
яку я так і
не написав ніколи
„Сибір
крижаний по котрому іду і ридаю…”
Переклад Теодозії Зарівної
ІЛІЄ ТУДОР ЗЕГРЯ
Народився в
селі Нижні Синівці Глибоцького району
Чернівецької області. Закінчив філологічний факультет (відділ румунської мови
та літератури) Чернівецького держуніверситету. Автор збірок поезій
«Пора цвітіння». «Мандрівник у
вересні», «Задумлива лілія»,
Cultivatorii de iluzii» тощо.
Член
Національної спілки письменників України, СП Румунії та СП Молдови. Голова Об’єднання
румунських письменників у м. Чернівцях, головний редактор газети чернівецьких румунських письменників
«Septentrion literar». Лауреат літературних премій України, Румунії, Республіки
Молдова.
Що думає біла лілія, дивлячись на нас?
Кохана, знову
Фрейд пройшовся моїми снами,
Торкаючись їх
грудей, намагаючись звабити,
А наші руки, поки що молоді,
Призначають
побачення під ніжним сніжним обрусом…
Можливо, з-за
рогу з’явиться раптом весна,
Можливо,
прийде квітень і прийде травень,
І бузок
наповнить знову твій дім,
А потім літо
заповнить повітря липами й акаціями,
І
запалить білі лілії червневої ночі,
Білі
лілії, засвічені руками Господа Бога.
І що
подумають квіти, дивлячись на нас,
Тому що зараз
зима і наші руки
Молодіють під
тонким сніговим обрусом,
А Фрейд хмеліє від моїх снів
Переклад
Галини Тарасюк