Можливість слова

 
Ми живемо в час прагматизму. Сьогодні романтизм з його шляхетністю і прагненням до високого і чистого все частіше підминається цинізмом, меркантильністю, брутальністю і хамством. Та справжні лицарі ще, слава богу, не перевелись. Донкіхоти, коперники, колумби, поети народжувались і народжуватимуться у всі часи. Кожне покоління завжди щось додає своє до скарбниці нації: нові відкриття, свою духовну енергію, свою поезію. Щодо конфлікту «батьки – діти» – він триматиме вічно: кожна молода людина хоче набути свого досвіду, вигадати своє колесо, озвучити себе. В мистецтві це відбувається також. Молодь шукає свій шлях. Комусь це вдається, комусь ні, але з усіма, хто доткнувся до Слова, осмислив його серцем, зазвичай стається диво: з кожним відбувається духовна метаморфоза. Людина, яка до цього вживала його просто, скажімо, як повітря, воду, хліб насущний, раптом починає розуміти, що воно живе і має неймовірну силу: воно спроможне змінювати і людину, і долю, і світ як у світлий бік, так і в бік темряви. Підтвердженням цьому став цьогорічний фестиваль еклектичної поезії «БІДЕНКО-ФЕСТ»: один з нинішніх лауреатів премії ім. Миколи Біденка молодий поет з Рівного Віктор Шупер набув цього досвіду і сам здивувався своєму відкриттю: він поки що «тільки чув слова, але ще ними не жив»!
Тема слова цього року була на устах у багатьох учасників нашого фестивалю. Силу і можливості його відчув на собі не тільки Шупер: киянка Інна Прокопович переконалась, що слово – з крилами. Олексій Пустовгар захоплено грається зі словом, як дитина з калейдоскопом. Вікторія Осташ намагається «писати подумки перекладаючи мовами жестів і кольорів, цифрами пошкрябувати забуті цвяхи метафор…», заліковує «простими словами» «синці і подряпини на шкірі чужої пам’яті», «відживлюється сонячними зайчиками підтекстів» і «наново перебілює чернетки забутих поезій». Поетеса зі Львова Христина Погоржельська довго вдивляється «у чистий листок, чорнилом не займаний», розуміючи, що не хоче ні мінятись, ні розмінюватись, побоюючись, що забракне сил і духу для втілення найзаповітнішої мрії, про яку не говорить, вочевидь ще не знайшлося отого єдиного і значимого слова, яким її можна означити. Переселенка з Луганська Богдана Гайворонська, «бгаючи образи в білий папір», почуває себе Пабло Пікассо!
Окрім лауреатів в номінації «Авторська поезія» Віктора Шупера та Ірини Новіцької, поетеси з Кривого Рогу з потужною харизмою, своєю манерою письма і своєю темою (не знаю, чи став би для неї Біденко хрещеним батьком, як, скажімо, для Олександра Букатюка, а от другом – обов’язково) і білоруського поета Миколи Адама в номінації «Переклад», маємо ще трьох дипломантів: музикантів Артура Крука і Віталія Кобзаря, які написали пісні на слова Біденка, і Ольга Аргат за переклад віршів Біденка на польську мову.
Приємно знати, що ставищанська земля народила Україні не тільки Максима Славинського, відомого поета і перекладача сонетів Шекспіра, творів Гете і Гейне, дипломата, громадсько-політичного діяча і друга Лесі Українки. Вона подарувала Україні одного з найкращих верлібристів: поета Миколу Біденка. Тут народились і відомий прозаїк та перекладач Леонід Кононович, поетеса і громадська діячка Тетяна Іванчук, письменниці Тетяна Крижанівська і Тетяна Белімова, краєзнавець, кандидат історичних наук Володимир Перерва. Сьогодні естафету вже перехоплюють молоді талановиті земляки: Олексій Пустовгар і Віталія Борисенко, яка у свої дванадцять років уже замислюється над одвічною темою добра і зла, над проблемами своєї занедбаної малої батьківщини, і яка спромоглася кількома простими словами змалювати велику трагічну картину нашого сучасного села.
Серед великої кількості учасників конкурсу щедрою уявою вирізняється поет з м. Дніпро Ростислав Стадницький. Теодот Кирста з Івано-Франківська, кияни Юлія Вротна і Євген Ельпітіфоров пишуть на гострі інтимні та соціальні теми. Катерина Бойко із Запоріжжя шукає себе в різних стилях. Марію Степанюк наша реальність лякає перспективою того, що завтрашній день може стати для людства останнім. Ігор Мисяк навчився пробачати всім усе – собі нічого… Були й поети одного вірша. Але зазвичай нашу молодь цікавлять і гартують серйозні загальнолюдські проблеми. Отож до уваги читачів пропоную невелику поетичну палітру сучасних молодих поетів, учасників фестивалю «БІДЕНКО-ФЕСТ», який завдяки п’ятьом поетам з Білорусі цього року набув міжнародного статусу.
 
Раїса ХАРИТОНОВА
 
Віктор ШУПЕР
 
багряна сутінь.
у твоєї мови
завжди вологі очі.
з руки годує птахів
надіями на виживання.
а ті вірять
у крилате щастя
у лебедину вірність
у безлімітного на добро Бога.
 
ти ж любиш добро
питаєш кожного другого
та кожен третій мріє
щоб у того другого
здохла корова.
м. Рівне
 
Ірина НОВІЦЬКА
 
[ікарня]
Альоні Мороз
це не кома, не крапка – просто прірва в житті:
знов провиснути в неї і з неї вибратись в -енне
ліжко справа: там гріють плазму на животі,
щоби влити її у твої спорожнілі вени.
на липких простирадлах нелегко лежати тілам.
схарапуджена ртуть вечорами спинається дибки.
гарячкові видіння міняться в світлі ламп,
ніби чортики з крапельниць або прозорі рибки.
навстіж вікна і двері – оце тобі й весь пленер,
то й не дивно, що творчий процес у полоні рецесій.
в коридорі каталки, неначе парад планет, –
буде кожній по принцу, а декотрим по принцесі.
лаборанти в пробірки цідять шприцами сон.
не встигаєш злетіти – приходиш до тями в ікарні.
у простенькій капличці – свічі біля ікон,
як надії: не знаєш, реальні вони чи марні.
це повітря, просякнуте смертю, таке густе,
і душа, до якої підключено апарати,
в шланги і трубки закутана, дихає та росте,
і ніщо відтепер вже не здатне її зламати.
коли ставить життя перепони – долай їх, stand it.
пересилюй усе, що застоялось і заскорузло.
вічний серця неспокій – це щось наче шунт або стент,
щоб улити енергію болю в правильне русло.
буде ранок – і кашель відступить з ослаблих легень,
наче бранка із вежі, ти вийдеш на світ із палати.
буде сонце чи сніг – неймовірно чудовий день.
так тримати.
м. Кривий Ріг
 
Інна ПРОКОПОВИЧ
 
Їду старим потягом, сидячи проти руху,
втікаю від вечірнього сонця,
а воно майже наздоганяє…
І день, поступово зникаючи,
все ще міцно тримає мене за руку.
Я дарую йому шанс лишитися
і, нарешті, надихатись разом,
а йому байдуже, що я досі бачу сонце
за його плечима.
День хоче спати…
Тисне в грудях, не стає повітря,
відколи його назавжди обіймає ніч.
 
м. Київ
 
Олексій ПУСТОВГАР
за ць
за ко
зацькована
вода
поміж полів
струмки
побиті током
збере
з беріз точився
конденсат
і вітаміном це
це бе
цеберко майже повне
птахи весну
із вирію женуть
а ми жене
женемо в завтра
вчора
цвітуть сади
сади цвітуть
весна повсюди
неозора
смт Ставище
 
Вікторія ОСТАШ
писати
подумки перекладаючи
мовами жестів і кольорів
цифрами дошкрябувати
забуті цвяхи метафор
перефарбовувати
дощечки
містків і парканів минулого
хіба вони пам’ятають
ілюзії –
блиск і ницість
такими як знав їх ти
 
не дочитувати
до кінця рядка –
і перегортати
сторінки за сторінками
вигадуючи нові причини
для радості
 
ніколи
не намагатися повірити
оцьому щастю –
на мить
 
забувати погане
відгадувати
синці і подряпинки
на шкірі чужої пам’яті
заліковувати
їхні прояви
простими словами
клаптиками здогадок
надолужувати втрачене
відживлятися
сонячними зайчиками
підтекстів
 
наново перебілювати
чернетки забутих поезій
перекладаючи жести і кольори
літературною мовою
м. Київ
 
Катерина БОЙКО
День пам’яті
у день пам’яті
пам’ять в усіх прозора
як святкова хустинка
на шиї баби Марії
в якій її гнали у Вінсбаден
 
свята так і не дочекалася
мабуть його зжер розлючений «OST»
виплюнувши позолочені кругляки зірок
у пригвинчене колючими дротами небо
 
у день пам’яті
пам’ять у всіх глевка
як недопечена хлібина
яку Марії не встигла донести мати
бо померла задовго до того
 
в день пам’яті
варто згадати діда Антона
якого я ніколи не бачила
але чомусь пам’ятаю його очі
темні як чай настояний на гільзах
 
кажуть він вправно танцював
на чужих весіллях
аби ніхто не здогадався
що ліве ребро
чорнотою грачиною
куля ворожа подзьобує
 
дід Антон ніколи не показував спину
густо заорану коліщатами
справедливості (чи навпаки)
боявся що крізь струпи покажуться
молочні зуби зневіри
а коли вони виросли
він спалив військовий квиток
аби ніколи не називатися переможцем
бо жодна із воєн не має такої категорії
м. Запоріжжя
 
Юлія ВРОТНА
 
Залягти на дно
у Тернополі.
 
На дно того озера,
набережну якого
обмуровував минулого літа,
жертвуючи попереком,
батько
разом із численними бригадами
таких же, як і сам:
пережованих та виплюнутих
італіями,
росіями,
польщами.
 
Залягти фундаментально,
по периметру всіх стін
головної міської будівлі
(яка з них головна?),
пустивши корені
уздовж судинної системи
вулиць.
 
Залягти на декілька місяців,
скупчитися, з’їжачитися, згрупуватися,
трансформуватися чи
скластися
у Вольтрона – оборонця Всесвіту,
але паралізованого.
 
Дякую всім, хто вірив
у мою гіперактивність,
проте, ви програли
це парі.
м. Київ
 
Ростислав СТАДНИЦЬКИЙ
Місячна музика
Знає хмарина, що як випустить
З обіймів місяць,
То це назавжди.
Місяць за добу повернеться,
Тільки хмарини вже не буде.
 
Гра тіней вночі –
Це місячна музика.
 
Тополя під вікном
Тікає у лише ій відомі землі,
Але повільно,
Зі швидкістю поширення лісів.
Тікає від п’яних безголосих пісень,
Від галасу з вікон,
Від лав і парканів, зроблених з деревини.
 
Тінь тополі обережно
Торкається будинку,
Потім забирається по ньому
До самого даху,
Перебираючи вікна,
Мов клавіші рояля.
Увіходить одночасно до багатьох квартир.
Якщо будинок впаде,
Доведеться їй повзати по землі
Як змію, як вигнанцю з неба.
 
Я не хочу випускати з обіймів
Чарівне сп’яніння,
Як хмарина – місяць.
м. Дніпро
 
Христина
ПОГОРЖЕЛЬСЬКА
 
Мрійкроссінг
Цікавить, про що мріють люди,
яким вдалося,
не надавши цьому особливого значення,
втілити у життя мою,
найзаповітнішу.
Чи готові вони мінятися,
як ми це робили в дитинстві
із фантиками від жуйки «Turbo»
чи у часи перших побачень,
коли сукні подруги здавались
набагато спокусливішими
і краще підкреслювали принади фігури?!
Організація мрійкроссінгу
не викличе жодних утруднень,
ні з місцем
та часом проведення,
ні з кількістю лотів
та бажаючих їх придбати,
якщо є
що запропонувати натомість:
кохання самотнім, тверезість залежним,
визнання і славу геніям та навіть безталанним…
Вириваю аркуш паперу
із загального зошита в клітинку
на дев’яносто шість сторінок,
щоб скласти список,
як той, ретельно пронумерований,
для святкових покупок, коли надворі грудень,
тих чеснот і досягнень, з якими
готова без жалю розстатись.
Довго вдивляючись у чистий листок,
чорнилом не займаний,
розумію, що не хочу мінятися:
ні сама, ні чимось,
тільки б не забракло сил та духу
для втілення мрії,
найзаповітнішої.
м. Львів
 
Богдана ГАЙВОРОНСЬКА
моє міфотворення відбувається просто зараз
кахикає потяг крізь себе протягує ниточки-рейки
залізною хмарою в ока небесний тунель заповзає
і я у полях штормових почуваюся Френсісом Дрейком
і пензлі Ван Гога в мені проживають життя ніби свічі
усі запечатані в пам’ять: сталеву ажурну кірасу
тобі конструюю любов наче крила пташині да Вінчі
і бгаючи образи в білий папір почуваюся Пабло Пікассо
уже намальовано все чи лишається ще один подих?
болю розгортаю тебе й загортаю землею вже всоте
примари почварливі Босха навколо допитливо
ходять
і ми безпорадно самотні на маківці світу із Робертом Скоттом
м. Київ
 
Євген ЕЛЬПІТІФОРОВ
Коли ти
Коли ти потроху навчишся дихати її бризом,
Коли твої хмари пливтимуть одночасно згори і знизу,
Коли всі її поморники, альбатроси, фрегати і чайки
Їстимуть з твоїх рук і це стане для них абсолютно звичайним
 
Коли твої зорі тонутимуть в її каламутних водах,
Коли над її просторами вставатиме сліпуче сонце зі сходу,
Коли біля її берега буде місце кораблям, і шхунам, і ботам,
Коли твої рибалки йтимуть із виловом навіть в нестерпну погоду,
 
Коли всі вітри із її просторів лякливо втечуть за хмари,
Коли покаже штиль на її (без винятку всіх) радарах,
Коли ти прокинешся вранішнім сонцем в її блакитних просторах,
Ти станеш для неї сіллю, без якої вона звичайна вода, а не море.
м. Київ
 

Прокоментуєте?