Хайрі Хамдан
Хайрі Хамдан належить до письменників, які працюють на стику двох цивілізацій – європейської та азійської. Він народився 1962 року в Дер-Шарафі на Західному березі ріки Йордан. 1967 року сім’я емігрувала в Йорданію, там Хайрі закінчив гімназію. З 1982-го живе в Болгарії, де отримав вищу освіту. Він не тільки пише і видає власні книги двома мовами – болгарською та арабською, а й перекладає з болгарської на арабську і навпаки. Вірші взято зі збірки «Одного життя недосить», що побачила світ у Софії 2016 року.
***
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Такі близькі
я і ти – ми завжди були
більше, ніж один,
менше, ніж два.
***
Маю досить,
щоб нагодувати
ворона, котрий випадково
згубив свій шлях,
сів на моє вікно
якраз перед тим,
як місяць ковтнув
диск сонця.
***
Байдужість – коли в темряві танцюєш сам,
байдужість – залишати двері надвір
відчиненими,
коли навіть злодієві неважко пройти
крізь них.
***
Бездушна піщинка,
народжена в храмі пустелі,
самотня, одягнута в золотий плащ,
нагадує про споконвічну спрагу
одного минущого людства.
***
Моє серце – зелений шовк,
чорне мереживо.
Моє серце – прискорене танґо
й столиця.
Моє серце – верба,
розквітла магнолія.
Викиньте зайвий багаж,
зручно влаштуйтесь,
прийдіть на гостину до нього,
воно вас нагодує,
серце моє – столиця,
в якій нема
синьої зони.
***
Коли
твій
потяг пускається
на
північ,
мої кораблі
швартуються
на півдні.
Відчуття напрямку
надовго
збилося.
***
Глибоко входжу в теплі води морські,
поки я одягав солом’яного бриля,
осіннє листя, пожовкле, розсипалося довкола.
***
Чисте серце – вільне від спогадів,
хочу тобі подарувати.
Сильні руки – що тебе носитимуть з легкістю,
хочу тобі подарувати.
Пісню – дзеркало життя,
хочу тобі заспівати.
***
Навколо повні діжки сміху,
тільки що двоє пристрасно
цілувались,
обіцяли собі весну і сонце.
Нічого, що весь час
не спинявся дощ.
***
Оскільки він не вміє ненавидіти,
всі жінки йому однаково байдужі.
Вибір моряка більш ніж ясний:
тільки з нею зостатись.
Мов бездомній бджолі, що кружляє
від квітки до квітки.
Як тобі вдається завжди під час потопу
випливати з бурхливих вод часу?
***
Аби перескочити межі самотності,
аби скуштувати плоди, що тобі я несу,
осідлай спину мого твору,
ніде не спиняйся
раніше, ніж прийде ранок.
***
Слова перестрибують свої обриси,
перекладені на безліч мов,
щоб колись їх могли прочитати
гуни і варвари.
***
Мій корабель приходить зарано,
на твоєму причалі порожньо.
Марно лунають сирени,
капітан одягнутий в бурю.
Повертаю назад кермо,
відпливаю в глибокі води шукати
справжнє дике літо.
***
Іноді кава мене випиває рано-вранці,
прокидається за години до мене,
читає мої молитви і засинає.
***
Волосся вірша сивіє
від довго чекання твоїх губ.
Випий великими ковтками
видержаний мавруд,
аби вірш потік у твою свідомість,
пригорнув жінку в тобі.
Утіш її.
***
Дякую за твою присутність,
за відсутність – також.
Дякую тобі за вірність,
за зраду – також.
Дякую за твою чарівність,
за жагу твою – також.
А ти маєш за що
подякувати мені?
***
Тільки в твоїй тіні я знаходжу
сонце,
тільки в твоїх покоях
я себе розкриваю і гублю.
Тільки в твоєму вогні я знаходжу
прихисток.
***
Біля стін мовчання і вічності
букви борються з забуттям,
запечатують імена мертвих
по тому, як вітер позбавив їх
життя.
***
Немов хризантема, осіння і все ще тепла,
ти входиш в мої пори року.
Залиш мені, прошу тебе,
хоч один вільний ранок –
так ось, між іншим –
без зайвої тривоги про тебе.
***
Не хочу впорядковувати
частинки свого життя.
Все ще хочу трошки тиші,
змішаної з танґо і джазом.
Втім, для останнього танґо
завжди є час.
З болгарської переклав Віктор Мельник