Серед сотень і тисяч зустрічей
з читачами, зокрема зі студентами, найбільше запам’ятовуються ті, мають творче
продовження. Приємно, коли до тебе звертаються юні таланти за порадою, чи за
підтримкою. Ще приємніше, коли потім вони прислухаються до твоїх порад і намагаються розвивати свою майстерність.
Саме так відбулося після мого минулорічного візиту до Тернопільського
Педуніверситету, де до мене звернулася студентка філфаку Соломія Муц. Наше
інтернет-листування й обговорення її поезій вилилися в її першу добірку.
Хотілося б побажати Соломійці наполегливої праці над вивченням попередників і
сучасників, а решту довершить талант.
Володимир Шовкошитний
Соломія МУЦ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Осінній дощ. Типовий декаданс…
Десь за дощами незабутні очі.
Отож змінила фугу на романс
І залягла у темні хвилі ночі.
Осіння ніч. Душевний декаданс.
Опале листя, холодінь, калюжі.
Останнє слово, як останній шанс,
Такі усі покинуті й байдужі.
Осіння ніч, замріяні свічки
Самі себе знекровлюють бездумно.
Дощу і мряки кволі балачки.
Сумно.
***
Моя прекрасна осінь, мій смарагд,
Моя кленова пісне мелодійна,
Пірнаю в твій безмежний листопад
І чуюся, як мавка, чудодійна.
В цім вальсі я кохаю і живу
Купаюсь в завірюсі твого листя.
Й не знаю, чи це казка наяву?-
Бо неповторна і чудова мить ця.
Фудульна осінь! Золота принад
Не хорони від мене в падолисті.
Хай багрянцево розпашілий сад
Маніжиться в калиновім намисті.
Безмежна осінь – в золоті смарагд!
В черленім небі безнадійні зорі.
І замітає душу листопад,
І мовкнуть голоси в журливім
хорі.
***
Одне вікно, а в ньому – різний час.
Зима, весна, розгульно-п’яне літо,
Різьблений лист у золоті прикрас,
А в білій рамці тоскно в’яли квіти.
За склом світило сонце, йшли дощі,
Гриміли грози громів невгамовних,
Ховаючись у зорянім плащі,
Співали зорям дум своїх любовних.
Одне вікно, а в ньому – різний час:
Як зблиск, дитинство радістю омите
І щастя закрадалося не раз
Тепленьким променем і сміхом оповите.
За склом злетіла юність, плинув час
І паморозь покрила ніжні квіти,
Та присмак поцілунку не погас,
Хоч посріблила старість пишні віти.
Одне вікно, а в ньому – різний час…
Один приходить, інший помирає,
Той народився, той уже погас,
Той проростає, інший – облітає.
Одне життя…
один нестримний час….
***
Даруйте жінці квіти – без причин:
Вона сама і привід і причина!
Одвіку цей благословенний чин
Показує, хто поруч нас – Мужчина.
Даруйте жінці ласку. Кожну мить.
І бережіть, як той вояк знамено,
Бо ж як без віч її на світі жить?
Як світ без неї вивчить достеменно?
Даруйте жінці щастя, сміх дітей.
Кохайте, пригорніть, торкніть губами,
Торуйте шлях омріяних ідей
Цілунками та теплими думками.
Даруйте жінці радість та любов,
Хай квітне та молодшає з роками,
Хай радості її золотослов
Злітає чистим дзвоном між зірками!
Даруйте жінці квіти…
***
Туман і холод. Тиша навісна.
Глибока ніч і вередливі зорі.
Солодкий присмак білого вина
Й перлини сліз – від щирості прозорі.
Що це було? Кохання чи біда?
Отрута зради? Післясмак любові?
Ніхто не знає, плинуть, як вода,
У позачас вагони кольорові…
Ковтала сльози, пестила туман,
Дивилась в далеч, ждала перемоги,
А на душі зорів гіркий обман
І сяяли незвідані дороги.
Лиш колія летіла в майбуття,
Вона ж лишилась на пустім пероні.
І відблиски минулого життя
Стирали з віч розпачливі долоні.
***
Холодний сніг. Сибір. Серпанок бід.
Мерзенним страхом різьблена картина.
Пророчий крук, намерзлий болю лід
І босонога, скривджена дитина.
Понурий вітер шарпає, пече,
Довкруж мертвенно-біла скатертина.
Схопившись за оголене плече,
Снує страждання чорна павутина.
Тепліє страх і тане гіркота,
Легка молитва загортає в лоно.
Знеструмлює нестерпна німота
І дише смерть охриплим баритоном.
Гарячий сніг. Сибіру пустота.
Поволі світ пропащий вечоріє.
І тихо шепче бідна сирота
Обмерзлими вустами: «О, Маріє…».
Холодний сніг. Гарячий сніг. Сибір.
І десь – потойбіч світу – Україна,
Яка повік не стане на коліна,
Лиш, попри все, молись, люби і вір.
***
Я хочу гаптування мрій
Цнотливо-ніжнім візерунком
І нитки із клубка надій
Благословити поцілунком.
Я хочу і знайомий щем,
І зіткані коханням мрії,
Умити вранішнім дощем,
Щоб не занесли суховії.
Я хочу плинути щомить
в твоїх очей ясні заплави,
Шукати щастя, а не слави,
Щоб вічно жити і любить!
м. Тернопіль