Мотиви з древніх Заворичів

334

Віктор ЖЕНЧЕНКО

Подружжю Болюбашів −

Марійці та Ярославові

І

Завуричі снігами замело.

Навкруг − безлюддя. Сторожко. Незвично.

Лиш пес 
голодний пробіжить селом

Та прошмигне − як привид − електричка.

 

А тиша − хоч бери й клади на хліб?!

А воля − як чужа красива жінка?!

Сніг − непорочно-чистий! – на землі

Зове,

          як не
прочитана сторінка…

 

ІІ

Приходить тихо з лісу темнота

І заганя нас в дім від прохолоди.

За мить − теплом задихає плита,

Затьохкають на другий поверх сходи.

 

Нас − четверо. Веселощів – ріка!

А тих розмов − неначе гать прорвало…

І задзвенять − під щирий сміх − в руках

Наповнені вином дзвінкі бокали!

 

ІІІ

Вмикаєш телевізор… Ну а там −

«Політика велика» на екрані…

Знов кожен з нас у Господа пита:

«Навіщо знову ятрить свіжі рани?»

 

Не спатимемо. Довго. Кожен з нас −

Так болісно − роздумувати буде

Про наш бездумний, злий, скажений час,

Коли на грані все − і світ, і люди.

 

ІV

Давно за північ, але сну − нема.

І доки це безсоння буде?  Доки?

Що за сюрприз підкинула зима?

Чому до мене завітав неспокій?

 

Якісь химери − чорні 
і німі −

Настирливо, нахабно лижуть вікна?

…Дивитись буду довго на камін,

Вогонь в цю ніч − мені найкращий лікар.

                                   Січень 2012
р.

***

За Богданівкою, там −

Між лісів, в Заворичах,

Є місцина золота

В наших друзів-родичів.

 

Є в них дім, криниця, сад,

Доброта, огранена…

Нас − цей затишок, краса −

Щотижня заманює.

 

Тягнуть, як магніт, сюди

Ще й дядьківські доводи:

Тут, мовляв, тих стільки див −

Більш, ніж в лісі жолудів!

 

Бо в Заворичах дива

Скрізь: в дворах, на вулицях…

Від нежданих див бува

Голова закрутиться.

 

Перевірте, зробіть крок

І… пішло-поїхало…

Понесе аж до зірок

Вас місцева віхола;

 

Не потрібно ні ракет,

Ні космічних модулів…

Ви тут стрінете таке,

Що нема і в Гоголя.

 

У Заворичах співа

Навіть ліс… без голосу?

Під цю пісню проплива

Місяць, наче колесо.

 

Задріма на мить земля

Стане тихо-тихо так…

Чутно, як Чумацький Шлях −

Прямо в душу дихає…

 

Щось святе − хай і в журбі −

Пригадати схочеться;

…І сльоза − сама собі −

По щоці покотиться.

                                Лютий 2012 р.

***

                                          
Миколі Сверлюку

 

…Ледь додзвонивсь із Рівного Микола,

А тут − мороз! Дихнути важко. Хух.

Замерзло, поховалось все навколо,

Та навіть ліс в Заворичах оглух.

 

Я чую − глухне світ, стає, як вата…

А Північ − диха, дмуха, наліта!

Замовкли гомінкі вкраїнські хати.

Душа в душі − нічого не пита.

 

Один твій голос бурха − знову й знову!

Щось говори, мій друже, не змовкай,

Хай хоч твоя співуча сонцемова

Північну холоднечу наляка!

                            Лютий 2012 р.

***

Ми йшли сосновим лісом. Ліс − веснів!

Якась пищала пташка, стукав дятел.

В цю дивну мить було нам не до слів −

Хотілося радіти і мовчати.

 

Хотілося тебе лиш цілувать

І − обіймати, тихо обіймати…

Крутилася від щастя голова

На цім − по-справжньому! −

веснянім святі.

 

Тяглись до сонця проліски з землі,

Пищала щемно пташка, стукав дятел,

А ми все йшли… Йдемо вже − сорок літ!

Ніякій силі нас не роз’єднати.

                                      Березень
2012 р.

 

***

Заворичі… Як світить нас

Це древнє лоно?

П’янієм − наче від вина −

Від струн озону!

 

В Заворичах забудеш вмить,

Відразу −

Невдачі з чорними крильми,

Образи,

 

Політиканську чорну лють,

Дурні екстази…

Яка ж то радість і могуть,

Коли ми − разом!

 

В Заворичах стихає все −

Тривоги, болі…

Тебе на крилах понесе

В обійми волі.

 

Збагнеш лиш тут − між пущ і трав −

Так хто ж ти? Де ти?

Лиш тут не наймит ти, не раб,

А − майже − Гетьман!

                             Березень 2012 р.

 

***

Уже й забув, коли я так любив,

Коли так чисто, праведно світився.

Весна мені відкрила стільки див,

Що я немовби вдруге народився!

Прогнав від себе втому. Став − як скло.

Готовий з вітром мчать навперегінки!

…В глибінь весни мене несло тепло −

Твоє тепло,

                  
тепло земної жінки.

***

Сніги втікають поспіхом з ріллі,

Сторчма пливуть в потоках між ярами…

Квітує небо − днями! − журавлями −

Вертаються додому журавлі.

 

Летять вони − під цей тріумф весни! −

У синім небі довгим клином шовку…

Заворичі минули, Семиполки…

Ось-ось торкнуться крилами Десни.

 

Тут вони стріли сонце перших днів,

Тут їх навчила журавлиха-мати

Літати, відлітати, прилітати

В правічне коло

придеснянських гнізд.

 

Знов журавлів до гнізд зове душа…

Які красиві, мудрі, вірні птиці?!

А многі з нас мордуються в столиці,

Ніхто з них в рідний двір не поспіша.

 

Вони забули смак води з криниць,

Кореневище роду, пісню, мову…

Вони вкраїнську знищують основу?

Так хто ж вони ці монстри? Хто вони?

 

Це − самоїдів товпища. Пітьма.

Це − безіменно − безсловесні смерди.

Ні честі в них нема, ні милосердя…

Та їх самих по суті вже нема.

 

Все стерли, все: традиції святі,

Стежки, дороги на пороги отчі.

…Летіть, журавлики, до рідних гнізд,

                                                            
летіть,

А тим − хай сором пропікає очі.

      19 березня 2012 р.

 

***

Що діється, світе?

Які ж бо дива?

Все − любиться, квітне,

Радіє, співа!

Це небо синюще

Над гуртом беріз,

Ці подихи пущі −

Доводять до сліз…

Ці крики качині,

Цей плескіт води…

Та й ти якась нині

Не та, що завжди −

Цілуєш безтямно

(Лише доторкнусь),

Готова устами

Мої проковтнуть…

Вже бачу, вже чую

Куди я пливу…

Ще раз поцілуєш −

Їй-Богу, зірвусь!

Тріпоче кофтина,

Зліта мій піджак…

Ніхто нас не спинить,

Ніхто і ніяк!

Все прагне розквітнуть,

Доповнить едем.

…Довершує квітень

Одну із поем.

                  Квітень, 2012 р.

                          Заворичі

Прокоментуєте?