Московські монастирі

210

Як з-під землі, гудуть і стогнуть дзвони.

І доки пруг під сонцем ще не згас,

монастирі московські, тайні схрони,

гойдають небо, вкрадене у нас.

 

Колись там козаки, відбувши січі,

уже не годні сісти у сідло,

засвічували поминальні свічі

за тих, кого у битвах посікло.

 

Колись там України обереги

жили у слові Божому, в піснях.

Тепер усе – від альфи  до
омеги –

стоїть, як ліс порубаний у пнях.

 

Стоять московські потайні залоги,

ножі сховавши в чорних крилах ряс,

заспраглі, як волів, вести за роги

до ярем послушенства сірих нас.

 

Та бачить Бог – озвучать дзвони сполох,

з могил постануть козаки старі

і посічуть за нас на пил, на порох

чужих залог чужі монастирі.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!