Молодість пройдена, як урочище

 ***

«… Гора
називалася  „Перевал Подумай”».

(Зі слів Одосії –
Теодозії Андріївни Плитки-Сорохан)

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Молодість пройдена, як Урочище –

Те, що становить природну межу,

Яр… гора… ліс серед поля…

Лука серед лісу…

 

Можеш назвати усе як було,

Якщо ти далеко вже так відійшов,

Що бачиш… як було.

 

Як назвати те, що сталося.

Те, що ти перейшов. Подолав. –

 

Молодість пройдена, як Урочище.

 

БЕРЕЖНИЦЯ

п. Ларисі В.

 

…Коли високі виросли трави,

а хмари опустилися низько,

нараз, чуєш – аж сам себе знайшов.

У цьому світі, зіщуленому до середини,

простір немов розступився.

 

Можеш зайняти місце.

Повинен. Своє.

 

Адреса відправника:

                Руритрубиколінівська
область,

                Криводугобгайнівський
район,

                               Село Криворівня

Вертикалія Стрункаренко Вірнасобівна…

 

Підемо, Господи, в Твої Полонини,

Як Ти наказав,

Не для себе,

запихаючи землю за зуби,

а, ногами – за обрій, за обрій… за обрії,

в ім’я Господнє

 … Любий!

Перекрочимо Що-таке-час і Коли-це-зараз.

 

( Знаєш, куди Гуцул справився, як сказав: „Піти задля себе”
– ?.. )

 

… А вже здогадуєшся, що все інше задля себе зробити не
вдасться.

Кожне наступне „людське питання” поділяєм з людьми.

Твої питання – не твої питання, лиш – Людські.

 

Людські питання до Бога.

Вони молитвами стають перед Богом.

Вони не повинні стояти перед людьми.

 

 

Людина повинна йти.

Будь ласка!

„Шняпає, шковирдає, лапасує, гепелює, драбулєє…” –

Дев’яносто вісім способів долати шлях (час?)

Знають Гуцули.

Так сказала Параска.

 

Так, що…

– Гости в мирности!

 

Далі від Урочища Молодости.

 

***

             Далі – гуцули!

                        Василь Герасим’юк

 

Будем співати цей сніг,

Що зробив галасливими стріхи.

Розмовив, як стрюби,

занедбані верхами хати,

…аж дітским грєнули сміхом…

 

Вас викликаючи

з барви зеленої відійшлого літа,

ловлю себе на слові,

що говорю „на Ти” з Чужим Чоловіком.

 

Мандрівче,

з неметушливим поглядом,

що не чужинцем, а гостем

переступив поріг

і, за брамою Обжитих Потемків

з відкритим обличчям постав –

 

„Так довго йшов, аж зайшов так далеко…”

 

(„Нехай прийде лицарство Твоє… нехай буде воля Твоя…”

 

„Скарбе Добра і Життя Подателю,

прийди, веселися – гріхи наші!”) –

 

Так молиться одна нестаренька знедолена жінка

в криворівненській церкві.

Вона стоїть у мене за плечима.

Мені, прости Господи, чути про що Тебе люди  просять…

Але, це – моє місце. В селі кожен знає своє місце в церкві.

Там, ми обидві перед Тобою –

…дві долоні… дві яблоні…

 

 

Перебираючи Твої дари,

перебираю слово за словом розмови,

в темінь ночі промовлене,

в перечулене вухо трави,

що, як Мати –

для нас, біля нас і над нами…

 

Ледом до леду ватру кресати мем,

щоб обігріти народжене.

 

…Грудьми і купелем – так жінки зустрічають нове,

якому імени ще немає,

але,

ось – між Тобою і мною. – Є.

І – буде.

 

(Гуцули

часто послуговуються словом „буде” як словом „досить”…

Коли хтось наливає повну Чашу, Інший, забираючи, каже:
„Буде-буде!”)                     

 

СНИ

                Ми
однакові бачили сни

                І з
півслова себе розуміли.

                Так
подовгу вдивляючись в Іншого,

                Аж для
себе зчужіли…

 

Постали, віднайдені, в серці і в серці навзаєм.

                Позбулись
себе.

                Нарешті,
себе не шукаєм.

                Кожен
подоланий

                сном, у якому життя повніше.

Вкотре, Боже, шукаю йому ім’я, і щоразу знаходжу ніжніше.

 

 

***

 

„…Все своє життя я
роздаровувала себе у віршах – усім.

Поетам – також. Проте,
я давала завжди занадто багато,

я завжди притлумлювала
можливу відповідь.

Я ЗАСТЕРІГАЛА
ВІДГУК…” (Цвєтаєва М. – Рільке Р-М.)

 

Будем співати Жінок,

 

при вікні і у тлумах доріг.

З котрих, як з розвільглих грибниць (гробниць?)

Життя вибирає життя… Забирає.

 

Дивись,

листя, вибуяле серед руїн,

Сонцем залите вщерть,

Через холод стін, через тлінь і смерть –

Молодого Неба тремких колін сягає.

 

Так,

„повсякденність, піднесена до Небес”,

Нам випрямить серця спину!

 

Ми клялись, що не станем драгоманами Таїн

                      
і розчовпувачами Чудес,

 

На дудограйство Плину

так довго шукані слова, так безпомильно впізнані обличчя

нести – не будем.

 

Співатимем Цей Сніг,

його „крок від себе”.

 

Кличе,

не з неба впалий, а, вдруге, зі стріх

цебенить –

(…з води узятий – вернеться у воду),

 

На многа літ. Будем співати мить,

 

Коли, як сніг – З ГЛИБИН ЛЕТИМ ДО СПОДУ.

 

с. Криворівня,
Гуцульщина