«…Між відчужень і снів деформацій»

107

З нової книги «Місце сили»

(С)НІЖНЕ

вже засніжену ніжність дерев

розпросторюють звуками круки

і лягає калинова крев

на уста і простягнуті руки

 

і так ловко світом іти

і ловити знакі пророчі –

якщо нам перетнуться світи

вони стрінуться очі-в-очі

 

***

оце зима – замерзло Чорне море,

усі кредити волі і надії

те море нам підлідно так говоре:

чекайте на тепло – воно надійде

 

чекайте на любов – вона між вами

під шаром снігу застудила голос

її зігріти можна лиш словами –

лише за неї весни всі боролись

 

***

ні сосною, ні сном, ні Лишегою

ще не став;

чи зотлів у пітьмі чи лише горю,

Боже збав

 

від суєтних думок і від присмаків

гіркоти,

лиш частину соснових висновків

осягти,

 

стіни снів не сполохать стріхами

їх збуття,

лише – вірш народить усміхнений

як дитя

 

ПОЕТ ГЛИБОКОГО
ПІДПІЛЛЯ

Неназваний світ не існує.

Поети називають цей світ.

 

Мартін Гайдеґер

 

Українці – підпільна нація

 

Юрій Бадзьо

 

 

Поет глибокого підпілля

Шукає рятівного зілля,

Шукає відповідь на те

Чи світ неназваний існує

Чи – лиш хаос веселий всує

Своє мереживо плете

 

Плете і все оте – пусте

Чи, може щось там проросте?

Де істина? Вона на дні?

Та щось його таки ятрить

Він відчува соборну мить

І марить у своєму сні…

 

Поет глибокого підпілля

Іде черкаючись об гілля

(Його не видко вам відціль)

Проходить вірою крізь стіну

І будить назвою країну,

Оту, що вирине з підпіль

 

 

Андрію Любці

 

Бунт переселений – він не чужий

Приклад? Будь ласка, –

Мали оті, що за гори ішли

Душу черкаську

 

Там, де уже не росте ковила,

віно дозріло…

Добра частина їх, мабуть, була

Родом з-під Сміли

 

Звідки взялося, точніше, куди

Зникло зненацька?

Все, що лишилось від тої ходи,

Мрія козацька,

 

В Тисі дзеркальних ловить коропів

Нам позосталось…

Щось я важливе сказати хотів,–

Слово зірвалось

 

Знаєш, щось тяжко часом бува

Вимовить вголос,

Вгору підніметься раптом брова:

Були ж! і боролись,

 

В річці ловили в’юнких коропів

Й з кожним уловом

Спрагло вдихали споріднений спів –

Слово за словом

 

Я вже казав – всі дороги ведуть

З Холодного Яру –

Нашим дідам ще б протримать могуть

Років із пару…

 

Знаєш, а міць не буває дарма,

Це не зникає! –

Щось же на світі нас білім трима,

Щось нас єднає

 

В Тисі ловити в’юнких коропів

Чи над Дніпром, –

Бог щось важливе сказати хотів –

Мабуть, обом

 

ОЦЕ Б

В монастирі буде надто людно,

В мегаполісі – надто самотньо.

Поете, живи в межичассі!

Голос

оце б піти в монастир

якби знати що виженуть

оце б почати війну за мир

якби знати що виживуть

 

всі твої “оце б” і “якби”

і стануть берегів переправами

та глушить крик мою мову верби

між перелівими і недоправими

 

оце б провідати Чигирин

чи Десну

оце б скласти з двох половин

та й Одну

 

оце б податися в монастир

жіночого патріархату

взяти бранку собі в ясир –

і назад – у хату

 

***

Ловиш на хвилі звивну, як рибу

жінку із голосом чорних шовковиць

Мар’яна Савка

Голосом чорних шовковиць явила жінку,

присмаком чорних черешень змастила губи:

той хто вже обійшов шкарубкі загумінки

співу її не прославив але й не огудив

 

просто не чув (бо у просторі все не почути)

просто завмер – адже звуки її опівнічні

так нагадали слова, що рятують від скрути:

«Вірою, вірою станем прості і вічні»*

____

* рядок із поезії Мар’яни Савки

 

НАСІННЯ СНІВ

І

Все життя – це перерва між снами

розлучання – перерва між нами

перший сон розбуди – він правічний

в другий сон не швиди ледь трагічний

а в перерві між снами і нами

згадуй нас

 

ІІ

Те, що лишається в тобі

по мандрах часопростором – це пам’ять

Те, що лишається юрбі

побачиш як портрет уже обрамлять

 

Натомість весь п’янкий врожай

якщо зібрати встиг та ще й посмів –

це лиш букет з насіння снів

на решту просто не зважай

 

Є ті, котрі вже проросли

крізь нас і час ділами

ті підуть в світ – від нас посли

як ми колись від мами

 

А з тих, котрі лежать в землі

(ми не зняли із них окови)

зростуть підземні кораблі, –

з них в’яжеться туман ранковий

 

ІІІ

Починаємось ми зі сну

ми закінчимо сном

якщо вірити в цю весну –

буде легше обом

 

якщо марево спалахне

(що немарне все і т.д.)

я питанням поправлю кашне:

снів насіння – ти де?

 

Режисером чи співтворцем

у вікні мерехтливих видінь

якщо падати – то мигцем

а літати – лише як тінь

 

В Першім Сні народившись Тут

в Другий Сон перейдеш Туди

а який там у них статут

а в які там ставать ряди?

 

як заграє Музика ця

розчинюся в ній і збагну:

ми – частина Великого Сну

без початку й кінця

Люблін, травень-червень 2010

 

БОРОВИЦЯ

І

Зелений потяг лісосмуги

На мить зупиниться, аби

В Дніпра позичити яруги

Блакитноокої плавби,

 

Де юнь віків втонула в небі,

Їх тінь тремка – вібрує аж

В людині, ластівці й амебі

Із сонця й соняха пейзаж

 

ІІ

там на кручі сивіє полин

він киває під шепіт акацій

ті що кажуть – ти тут не один

між відчужень і снів деформацій

 

на козацькім кургані чебрець

альпіністом здіймається вгору

оголошує смутку кінець

і початок Небесного хору

 

там надія мов чайка кружля

над бентежно старим абрикосом

і рибалка здається матросом

що Небесні сітки поправля

 

ІІІ

легкий і вільний

вільний і легкий

деінде інший але тут такий

коли із вод його і сховищ кременчуцьких

виходиш – дніпродихання відкрий

 

МІСЦЕ СИЛИ

я знаю що може це карма

і мабуть інакше не вмієш

писати – це справа карна:

інакше ж бо онімієш

 інакше ж бо прийде
тиша

і стане душу виймати:

?чого ж це ти брате не пишеш?

!і серце сховав у п’яти!

 і тут хіба хочеш –
мусиш

допоки нудьга не скосила

сідлати (хоч подумки) буса

і мчати до МІСЦЯ СИЛИ!

 

МАЙСТЕР СКЛА

За зиму хлопці так знудилися без роботи,

що навесні 23-го ми погуляли будь-будь.

Василь Шкляр, «Залишенець»

 

Лиши як є, а він візьме й засклить,

Таки засклить, засклить, а не заскиглить.

Насупиться. Замислиться на мить, –

Аж раптом думка дасть маленький щиглик

 

Спитає: «Славно»? Ні, скажу, не «славно»,

Спита: «Добряче»? – що його ледь чуть

«На всю котушку»? – поміркує плавно

Скажу найкраще «погуляв будь-будь!»

 

А далі що? Сідельце дерев’яне,

А далі – тільки вороний і лет

І хто зна – «ляже карта» отаману

Чи ляже тінь на славу й силует…

…………………………………….

Бо що в нас є, крім протягів і злив –

Невже нікчемне шарудіння миші?..

…вікно в непам’ять хтось диви – засклив

Та ще сокиру он, диви – залишив…

 

CЛІДИ

Гори розступаються –

                                    кому?

Море заступається –

                                    за кого?

Ця незустріч схожа на тюрму

Це чекання – пауза від Бога

 

Я не знаю, звідки ці вітри

Головне – тепло тобі донести

Всі вторинні написи зітри

І крізь них проступлять палімпсести

 

Втіхо, не наклич-бо нам біди,

Нам біда тепер ніяк не треба

Гори залишають нам сліди

Море заступається –

                                     за тебе

***

на площі Маминих меліс

симфонії цвітуть навскіс –

щасливий той хто поміж них

             осанну
ніс

 

***

Спробуй жити у Києві так

як Мідянка в Широкому Лузі –

є в кишені срібний п’ятак,

десь далеко події і друзі

 

поза зоною простір суєт

і – допитливі всі абоненти…

білозубий гірський поет –

усміхнись йому, абстиненте:

 

він заручник власних висот,

а душі виcоти і треба,

наче меду з небесних сот,

тільки б знати де луйтра* в небо**

 

* Луйтра (діал.) – драбина

** «Луйтра в небо» – назва книги П. Мідянки

 

***

Це не круки,

Це сірі міські ворони

Галина Крук

 

А у дружби завжди були інші закони –

Без прикрас

Це не круки, це сірі міські ворони –

Їм не до нас

 

Справжні круки – побачиш – ті замашніші –

Не йдуть до рук

І сліди на піску* залишає інші

Справжній крук

 

Час летить – це найбільша нам перепона

День погас.

Це не круки, це сірі міські ворони –

Вони зміцнюють нас

____

* «Сліди на піску» – назва збірки Г. Крук

 

 

***

Жодних єдностей. Жодних спільнот

Ти як степ – сам собі Дон Кіхот

 

Дуже мало. Майже ніхто…

Той поет лиш у сірім пальто

 

Тільки тіні постатей двох,

А що далі – визначить Бог

 

***

На помежів’ї змін, епох і двох районів

мандрівцям в Дике Поле* (за Черкаси)

писалось на щиті: «Ми США догонім

і пєрєгонім США по молоку і мясу»

 

такий вже був отой химерний край,

та не без кпину – і чумацька траса:

тим, хто вертав з Чигирина в Черкаси

писалося: «Не впевнений, не обганяй!»

 

…часи пропащі стали чимось кращі

принаймні, ледь позбувшись тьми примар,

стоїть козак на тій межі черкащин

і булавою наклика в Холодний Яр

___

*В часи Козаччини за Чигирином пролягав степ, який переходив
у Дике Поле (Січ)

 

ВІРШ ДЛЯ АНДРІЯ

Андрію, брате, не забути б,

що поза нами нас нема,

що жодна скрута нас не скрутить

і не затьмарить жодна тьма

 

допоки є ця Cosa Nostra

ця Наша Справа – дай нам Бог

ділити все – веселе й гостре

на чотирьох або на двох

 

і фрази світлі, не печерні,

мов трав’яний черкаський чай,

а в травні буде це чи в червні,

то ти вже, брате, визначай

 

бо це – на рівні хромосоми –

оте, чого є завжди брак:

невтома – це коли ти вдома

у Місці Сили. В серпні. Так.

 

***

кулеметні черги сорок

нагадали – є будень і свято

в цій вітчизні ніхто не пророк

хоч було їх з десяток

 

даленіють (бо все – до пори)

і вливаються в сніжний Хрещатик…

всі поразки Отче зітри

і накресли початок

 

***

ніби місто – як всі міста

але місто – як жодне з міст

передам тобі з уст в уста

його приспаний зміст

 

передам із долини долонь

його шепіт а може – крик

а навзаєм прийму полон

я до нього вже майже звик

 

як звикають до з’яв роси

стиглі трави палких степів

а як звикну – тоді проси

хай почують наш вільний спів

 

***

А знаєш, всі люди – хороші,

просто деякі це забули:

проминули їх листоноші,

не вручивши небесні булли

 

А знаєш, всі люди – хоробрі,

просто – не всі відразу:

сонце вчинку сяде за обрій,

а тоді – їхня фаза

 

А знаєш, всі люди – браття

і прихильники милосердя,

просто не треба брати

за зябра їх спересердя

 

А знаєш, всі люди – прекрасні,

а деякі – навіть щасливі,

головне їм сказати вчасно,

що вони – особливі.

м.Київ

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!