З нової книги «Місце сили»
(С)НІЖНЕ
вже засніжену ніжність дерев
розпросторюють звуками круки
і лягає калинова крев
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
на уста і простягнуті руки
і так ловко світом іти
і ловити знакі пророчі –
якщо нам перетнуться світи
вони стрінуться очі-в-очі
***
оце зима – замерзло Чорне море,
усі кредити волі і надії
те море нам підлідно так говоре:
чекайте на тепло – воно надійде
чекайте на любов – вона між вами
під шаром снігу застудила голос
її зігріти можна лиш словами –
лише за неї весни всі боролись
***
ні сосною, ні сном, ні Лишегою
ще не став;
чи зотлів у пітьмі чи лише горю,
Боже збав
від суєтних думок і від присмаків
гіркоти,
лиш частину соснових висновків
осягти,
стіни снів не сполохать стріхами
їх збуття,
лише – вірш народить усміхнений
як дитя
ПОЕТ ГЛИБОКОГО
ПІДПІЛЛЯ
Неназваний світ не існує.
Поети називають цей світ.
Мартін Гайдеґер
Українці – підпільна нація
Юрій Бадзьо
Поет глибокого підпілля
Шукає рятівного зілля,
Шукає відповідь на те
Чи світ неназваний існує
Чи – лиш хаос веселий всує
Своє мереживо плете
Плете і все оте – пусте
Чи, може щось там проросте?
Де істина? Вона на дні?
Та щось його таки ятрить
Він відчува соборну мить
І марить у своєму сні…
Поет глибокого підпілля
Іде черкаючись об гілля
(Його не видко вам відціль)
Проходить вірою крізь стіну
І будить назвою країну,
Оту, що вирине з підпіль
Андрію Любці
Бунт переселений – він не чужий
Приклад? Будь ласка, –
Мали оті, що за гори ішли
Душу черкаську
Там, де уже не росте ковила,
віно дозріло…
Добра частина їх, мабуть, була
Родом з-під Сміли
Звідки взялося, точніше, куди
Зникло зненацька?
Все, що лишилось від тої ходи,
Мрія козацька,
В Тисі дзеркальних ловить коропів
Нам позосталось…
Щось я важливе сказати хотів,–
Слово зірвалось
Знаєш, щось тяжко часом бува
Вимовить вголос,
Вгору підніметься раптом брова:
Були ж! і боролись,
В річці ловили в’юнких коропів
Й з кожним уловом
Спрагло вдихали споріднений спів –
Слово за словом
Я вже казав – всі дороги ведуть
З Холодного Яру –
Нашим дідам ще б протримать могуть
Років із пару…
Знаєш, а міць не буває дарма,
Це не зникає! –
Щось же на світі нас білім трима,
Щось нас єднає
В Тисі ловити в’юнких коропів
Чи над Дніпром, –
Бог щось важливе сказати хотів –
Мабуть, обом
ОЦЕ Б
В монастирі буде надто людно,
В мегаполісі – надто самотньо.
Поете, живи в межичассі!
Голос
оце б піти в монастир
якби знати що виженуть
оце б почати війну за мир
якби знати що виживуть
всі твої “оце б” і “якби”
і стануть берегів переправами
та глушить крик мою мову верби
між перелівими і недоправими
оце б провідати Чигирин
чи Десну
оце б скласти з двох половин
та й Одну
оце б податися в монастир
жіночого патріархату
взяти бранку собі в ясир –
і назад – у хату
***
Ловиш на хвилі звивну, як рибу
жінку із голосом чорних шовковиць
Мар’яна Савка
Голосом чорних шовковиць явила жінку,
присмаком чорних черешень змастила губи:
той хто вже обійшов шкарубкі загумінки
співу її не прославив але й не огудив
просто не чув (бо у просторі все не почути)
просто завмер – адже звуки її опівнічні
так нагадали слова, що рятують від скрути:
«Вірою, вірою станем прості і вічні»*
____
* рядок із поезії Мар’яни Савки
НАСІННЯ СНІВ
І
Все життя – це перерва між снами
розлучання – перерва між нами
перший сон розбуди – він правічний
в другий сон не швиди ледь трагічний
а в перерві між снами і нами
згадуй нас
ІІ
Те, що лишається в тобі
по мандрах часопростором – це пам’ять
Те, що лишається юрбі
побачиш як портрет уже обрамлять
Натомість весь п’янкий врожай
якщо зібрати встиг та ще й посмів –
це лиш букет з насіння снів
на решту просто не зважай
Є ті, котрі вже проросли
крізь нас і час ділами
ті підуть в світ – від нас посли
як ми колись від мами
А з тих, котрі лежать в землі
(ми не зняли із них окови)
зростуть підземні кораблі, –
з них в’яжеться туман ранковий
ІІІ
Починаємось ми зі сну
ми закінчимо сном
якщо вірити в цю весну –
буде легше обом
якщо марево спалахне
(що немарне все і т.д.)
я питанням поправлю кашне:
снів насіння – ти де?
Режисером чи співтворцем
у вікні мерехтливих видінь
якщо падати – то мигцем
а літати – лише як тінь
В Першім Сні народившись Тут
в Другий Сон перейдеш Туди
а який там у них статут
а в які там ставать ряди?
як заграє Музика ця
розчинюся в ній і збагну:
ми – частина Великого Сну
без початку й кінця
Люблін, травень-червень 2010
БОРОВИЦЯ
І
Зелений потяг лісосмуги
На мить зупиниться, аби
В Дніпра позичити яруги
Блакитноокої плавби,
Де юнь віків втонула в небі,
Їх тінь тремка – вібрує аж
В людині, ластівці й амебі
Із сонця й соняха пейзаж
ІІ
там на кручі сивіє полин
він киває під шепіт акацій
ті що кажуть – ти тут не один
між відчужень і снів деформацій
на козацькім кургані чебрець
альпіністом здіймається вгору
оголошує смутку кінець
і початок Небесного хору
там надія мов чайка кружля
над бентежно старим абрикосом
і рибалка здається матросом
що Небесні сітки поправля
ІІІ
легкий і вільний
вільний і легкий
деінде інший але тут такий
коли із вод його і сховищ кременчуцьких
виходиш – дніпродихання відкрий
МІСЦЕ СИЛИ
я знаю що може це карма
і мабуть інакше не вмієш
писати – це справа карна:
інакше ж бо онімієш
інакше ж бо прийде
тиша
і стане душу виймати:
?чого ж це ти брате не пишеш?
!і серце сховав у п’яти!
і тут хіба хочеш –
мусиш
допоки нудьга не скосила
сідлати (хоч подумки) буса
і мчати до МІСЦЯ СИЛИ!
МАЙСТЕР СКЛА
За зиму хлопці так знудилися без роботи,
що навесні 23-го ми погуляли будь-будь.
Василь Шкляр, «Залишенець»
Лиши як є, а він візьме й засклить,
Таки засклить, засклить, а не заскиглить.
Насупиться. Замислиться на мить, –
Аж раптом думка дасть маленький щиглик
Спитає: «Славно»? Ні, скажу, не «славно»,
Спита: «Добряче»? – що його ледь чуть
«На всю котушку»? – поміркує плавно
Скажу найкраще «погуляв будь-будь!»
А далі що? Сідельце дерев’яне,
А далі – тільки вороний і лет
І хто зна – «ляже карта» отаману
Чи ляже тінь на славу й силует…
…………………………………….
Бо що в нас є, крім протягів і злив –
Невже нікчемне шарудіння миші?..
…вікно в непам’ять хтось диви – засклив
Та ще сокиру он, диви – залишив…
CЛІДИ
Гори розступаються –
кому?
Море заступається –
за кого?
Ця незустріч схожа на тюрму
Це чекання – пауза від Бога
Я не знаю, звідки ці вітри
Головне – тепло тобі донести
Всі вторинні написи зітри
І крізь них проступлять палімпсести
Втіхо, не наклич-бо нам біди,
Нам біда тепер ніяк не треба
Гори залишають нам сліди
Море заступається –
за тебе
***
на площі Маминих меліс
симфонії цвітуть навскіс –
щасливий той хто поміж них
осанну
ніс
***
Спробуй жити у Києві так
як Мідянка в Широкому Лузі –
є в кишені срібний п’ятак,
десь далеко події і друзі
поза зоною простір суєт
і – допитливі всі абоненти…
білозубий гірський поет –
усміхнись йому, абстиненте:
він заручник власних висот,
а душі виcоти і треба,
наче меду з небесних сот,
тільки б знати де луйтра* в небо**
* Луйтра (діал.) – драбина
** «Луйтра в небо» – назва книги П. Мідянки
***
Це не круки,
Це сірі міські ворони
Галина Крук
А у дружби завжди були інші закони –
Без прикрас
Це не круки, це сірі міські ворони –
Їм не до нас
Справжні круки – побачиш – ті замашніші –
Не йдуть до рук
І сліди на піску* залишає інші
Справжній крук
Час летить – це найбільша нам перепона
День погас.
Це не круки, це сірі міські ворони –
Вони зміцнюють нас
____
* «Сліди на піску» – назва збірки Г. Крук
***
Жодних єдностей. Жодних спільнот
Ти як степ – сам собі Дон Кіхот
Дуже мало. Майже ніхто…
Той поет лиш у сірім пальто
Тільки тіні постатей двох,
А що далі – визначить Бог
***
На помежів’ї змін, епох і двох районів
мандрівцям в Дике Поле* (за Черкаси)
писалось на щиті: «Ми США догонім
і пєрєгонім США по молоку і мясу»
такий вже був отой химерний край,
та не без кпину – і чумацька траса:
тим, хто вертав з Чигирина в Черкаси
писалося: «Не впевнений, не обганяй!»
…часи пропащі стали чимось кращі
принаймні, ледь позбувшись тьми примар,
стоїть козак на тій межі черкащин
і булавою наклика в Холодний Яр
___
*В часи Козаччини за Чигирином пролягав степ, який переходив
у Дике Поле (Січ)
ВІРШ ДЛЯ АНДРІЯ
Андрію, брате, не забути б,
що поза нами нас нема,
що жодна скрута нас не скрутить
і не затьмарить жодна тьма
допоки є ця Cosa Nostra
ця Наша Справа – дай нам Бог
ділити все – веселе й гостре
на чотирьох або на двох
і фрази світлі, не печерні,
мов трав’яний черкаський чай,
а в травні буде це чи в червні,
то ти вже, брате, визначай
бо це – на рівні хромосоми –
оте, чого є завжди брак:
невтома – це коли ти вдома
у Місці Сили. В серпні. Так.
***
кулеметні черги сорок
нагадали – є будень і свято
в цій вітчизні ніхто не пророк
хоч було їх з десяток
даленіють (бо все – до пори)
і вливаються в сніжний Хрещатик…
всі поразки Отче зітри
і накресли початок
***
ніби місто – як всі міста
але місто – як жодне з міст
передам тобі з уст в уста
його приспаний зміст
передам із долини долонь
його шепіт а може – крик
а навзаєм прийму полон
я до нього вже майже звик
як звикають до з’яв роси
стиглі трави палких степів
а як звикну – тоді проси
хай почують наш вільний спів
***
А знаєш, всі люди – хороші,
просто деякі це забули:
проминули їх листоноші,
не вручивши небесні булли
А знаєш, всі люди – хоробрі,
просто – не всі відразу:
сонце вчинку сяде за обрій,
а тоді – їхня фаза
А знаєш, всі люди – браття
і прихильники милосердя,
просто не треба брати
за зябра їх спересердя
А знаєш, всі люди – прекрасні,
а деякі – навіть щасливі,
головне їм сказати вчасно,
що вони – особливі.
м.Київ