Між непомічених трагедій

 
 
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
 
 
ВІДТОРГНЕННЯ
І
Поборюючи непроглядь-марноту
днів існування, всіх його потрав,
то брав земну, то брав надземну ноту,
літав і падав, падав і літав.
 
У долах замінованого раю
освоював саперне ремесло.
У висях рятувався від одчаю,
земне й надземне обживав житло.
 
Не по кривій, а по спіралі строгій
жав ниву дух мій жнивної пори.
І навіть упорядник антологій
вділив мені з щедрот сторінки три.
 
Не ремствую, хоч певен я, то лише
прикид, чернетка часу, що мина.
По-своєму прийдешній перепише
і поміня місцями імена.
 
У всеозброї хисту розуміння,
можливо, зауважить і мене.
Мою жагу небесного тяжіння,
гіркот земних знання моє трудне.

                                                        22.10.2017

 
ІІ
Я запитав: то хто тут справжній власник?
І викричав обурення і гнів.
Я все сказав, та мудрий мій сучасник
моїх тяжких зусиль не зрозумів.
 
Упав на доли сірий пил мертвизни,
і той, хто заміта свої сліди,
із мертвого колодязя Вітчизни
звелів напитись мертвої води.
 
І випив я, і знерухомів, тіло
утратило ім`я своє, я зник.
Та встиг послати в небо очужіле,
мов камінь з пращі, дерзновенний крик.

                                                               14.10.2017

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

ОПТИКА
Я глянув крізь побільшувальне скло
й укляк, складне постало у простому.
Ускладнились мураха і стебло,
велике затаїлося в малому.
 
І суще й мертве берегло секрет,
і я сказав: хтось чинить перепони
усезнанню, ба навіть інтернет
збагненніший від сокоруху крони.
 
І на слова ці бабки вертоліт
зашелестів подвійною слюдою.
Вп`ялася бджілка хоботком у цвіт,
метелик розпис увиразнив грою.
 
Павук явив – попробуй, розберись –
чи решето, чи креслення Евкліда.
І я промовив: розуме, змирись,
ти – ахіллесів гандж у індивіда.

                                                           11.11.2017

 
***
Упали кордони, та кращим не став
цей люд, що стиска в кулакові свинчатку.
Душа після дальніх і ближніх виправ
вертає додому, до першопочатку.
 
Там снів мерехтінь, там озера без дна,
рослини без назв, безіменна куниця.
Жуки і комахи – то все таїна,
і степ ще не степ, а суціль таємниця.
 
Душа, замордована досвідом, п`є
із вод сотворіння й себе там шукає.
Вдивляється в юне обличчя своє
і – сліпне, і – плаче за втраченим раєм.

                                                    29.08.– 02.09.2017

 
А  ЇМ  НЕ  ЖАЛЬ…
А їм не жаль, їх слуху не торкався
мотив степів, що їхніх предків грів.
Їх збайдужілий слух не переймався
відлунням ламентацій кобзарів.
 
Від сліз терпких не сліпли  їхні очі
при дворищах покинутих осель.
Не озивалось серце на жіночі
похилості серед сільських пустель.
 
Не їх вина, що їх сліпа дідизна
втрачає свої риси родові.
Що знову повернулася панщизна
й клепа кріпацькі кривди вікові.
 
Не їх вина, а все ж і їх вина є
в тім, що тікають від своїх гнилизн
туди, де влада так не розпинає,
і прилипають до чужих вітчизн
невидимо, немовби черепашки
на днище рятівного корабля.
А їм услід земля зітхає тяжко,
земля марнот, безрадісна земля.

                                                                           21.12.2016

***
Білий світ в чорний світ витісняє,
чорний світ незворушно чекає.
Чорний світе, зажди, не чіпай.
Доки згубна вистава триває,
затаїсь, додивитися дай.
 
Дай всі акти цієї вистави
неущербністю правд осягти,
заклясти режисерські забави
і дорогу розору й неслави
ніби Дантові кола пройти.
 
Із надсад, із жеброт переводу
під ворожої публіки свист,
дай почути останнього з роду,
хто не втратив сакрального коду,
все одно – він герой чи статист.
 
Бо вершителі доль не герої,
а керманичі і гендлярі,
що вдаються до схеми старої.
І в спектаклі по нищенню Трої
в нечестивій замішані грі.

25.01.2017

 
КИНУТІ
Ми – кроти,
що в підзоли загнані,
мінами і ракетами нищені,
дірявий, незалатаний наш рубіж.
Тили від ненависті незахищені,
місцева людність підступна:
у спину ніж.
 
Тому, з огляду на критичні обставини,
пишу тобі при буржуйці
на дощатій тарі нори.
І таке в мене, люба, враження,
що усіх нас безбожно підставили
турчинови та муженки,
підпомічники у магістра гри.
 
Гатять по нас інтервенти,
нам же не велено, не стріляємо,
гра у штабних щурів гуртова:
свідомо плутають АТО й лото.
Ось тільки за що і за кого
ми калічимося й помираємо –
досі з певністю не сказав нам ніхто.
 
Тут скелясті грунти,
жорстка, як жерсть, глина,
змащуємо її нашою кров`ю,
особливо вночі і вранці.
У паузах поміж вибухами –
чи є у нас Батьківщина? –
намагаємось зрозуміти,
чи вона уся там, на гражданці?

                                                             15.11.2017

 
***
Не відбілити сажі.
Не приховать шахрайств.
З`явиться той, хто скаже
правду про Іловайськ.
 
Явить спектакль гріховний,
трагіку і масштаб.
Підтвердить: брехав Верховний
й червивий його генштаб.
 
Відкриється серцю й зору
в безжалісній наготі
розстрільного коридору
звалище з мертвих тіл.
 
«То скільки, – спитаю, – вкрали
життів задля власних нужд
баришники-генерали
й агенти чужих спецслужб?»
 
І той, хто багато знає,
розгорне сувій письмен:
«Рахунок іще триває,
довгий реєстр імен…»

                                                   07.09.2017

 
***
Чи то доля туземна збісіла,
чи невдатна така сторона:
недовибиті градом посіви
дожирає-трубить сарана.
 
Заростають поля бур`янами,
де буяли сади, пустирі.
І загиджені зайшлими храми,
і пощерблені в них вівтарі.
 
В храмах душ тільки їдь і трутизна,
дух вітальний висмоктує тля.
В невидимках-ярмулках чужизна
гетьманує, жирує-гуля.
 
І перевертням кидає кістку
зі своїх окаянних щедрот.
Творче!
Слух мій заждався на звістку,
світлу звістку в цім тирлі мерзот…

                                                                   03.09.2017

 
***
Не шукай винуватця. Помовч.
Не вигадуй дражливих причин.
Це гіркота доби, її жовч
твою збурила кров і кричить.
 
Це утрат неминучість пече,
я благаю тебе: перестань.
Глянь – метелик присів на плече
і вітрильника парусом став.
 
Для плавби приховав сердолік,
кварц і яшму та інші дива.
Мов нагадує: куций наш вік,
а солодких смертей не бува.
 
Вже годується старість  з ножа
у їдальні надсад і скорбот.
Ну а що, як метелик – душа
неминучих довічних німот?
 
Ну а що як він тільки вістун
сил, що чорний у них чистовик?
Наші болі вже викричав Мунк
своїм «Криком»… знецінився крик.

                                                            04.09.2017

 
***

                                              Повстануть мертві…

                                                                   Орест

 
Репнуть доли і крутосхили
під ногами живих мерців.
Повстануть мертві!
Ковтнуть могили
відступників і сліпців.
 
Згадають губи втрачену мову.
Очі – затертий зміст.
Пірне в архіви, почне ab ovo1
відлік подій хроніст.
 
Нова земля позбудеться смути.
Небо – озонових дір.
І скаже Гамлет місцевий: бути!
І погодиться з ним Шекспір.

                                                           06.09.2017

1Ab ovo /лат./ – спочатку, букв. « з яйця»
 
***
Коли б не писала йому листа
з чужої країни й міста,
коли б написала йому листа,
але іншого змісту,
коли б не зізналась, що з нею той,
хто шлюбну порушив сталість,
затьмарив пам’ять про аналой,
не сталось би те, що сталось.
 
Коли б не вдавалася в тім листі
в подробиці скверни ловко,
то херувими і в темноті
урвали би ту вірьовку.
 
І так, як він шанував добро
і дбав про добробут краю,
поміркувавши, святий Петро
впустив би його до раю.

                                 30.01.2017

 
***
Нічого спільного. Нічого,
що поєднало б, що могло б
їх примирити, диха чортом
і той, і цей у час випроб.
 
Порозумітися б, та пізно,
гнів шкірить зуби, шарпа злість.
За торжества канібалізму
тут хтось когось дочасно з`їсть.
 
Свій горній шанс колись прогледів
і цей, і той, та жаль обох.
Між непомічених трагедій
це лиш одна із багатьох.
 
А безум тішиться злорадо
і поступово поглина
й того, чиє життя позаду,
й того, що тільки почина.

                                   22.01.2017

 
***
Здригнув би й Геракліт
від окаянних змін.
Вниз головою світ,
утратив небо він.
 
Це безголів`я біс
рве ланки зв`язкові.
Вгруза в багви заміс
життя на голові.
 
Чад скверни й ворожди,
погибельної гри.
Душе моя,
ходи
ногами догори.
 
Тут славен той, хто крав,
тут в моді маскарад.
Неходовий твій крам –
душевний словопад.
 
Хам нечестивий стер
в`язь божого письма.
Все можна відтепер,
як неба вже нема.

                              24.09.2017

 

***
Руйнується тіло – одежа
й пристанище духу.
Руйнується тіло, як вежа
з дозорцями зору і слуху.
 
Оба підупали на силі,
біль шастає в нетрях утроби.
Немов урядовці в екзилі,
слабіючі м`язи й суглоби.
 
Руйнується тіло-фортеця,
в облозі трима її ворог.
Збій залоз, знемога секрецій,
кінчається в захисту порох.
 
Бере супротивник підкопом,
навально і підступом діє.
Наляже окремо чи скопом,
травмує останню надію.
 
Довірмося ж Богу й молитві,
завершим урок пілотажу
до того, як в програшній битві,
у битві нерівній поляжем.

                                        05.06.2017

 
***
Зловісний сон – сум`ять облога
чи гра недовідомих сил?
Нещастя подих? знак від Бога?
А чи посильна засторога
тих, що пішли за небосхил?
 
Читання шифру снів – вдивляння
в тумани долі, намагання
прозріть невидиме, втекти
від неминучості страждання,
від тиранії чорноти.
Неусвідомлене змагання
із тим, чого не замогти.

                                    11.01.2016

 
***
Гіркущий осад пізнього знаття,
і сміх, і плач, і невимовний жаль.
Це дивиться змарноване життя
само на себе зі своїх проваль.
 
І розуміє розумом зими:
до світла не прорватися йому.
Не замогти минувшини пітьми,
тим паче ту, безвічну і німу.
 
Вночі був дощ і сад старий промок,
а світло зачинилось на замок,
лише черешні дотліва свіча
і крапа воском, за листком листок,
і плаче сад, і сліз не поміча.

17.09.2017

 
***
Ні рівноваги, ні екстазу,
ні захисного укриття.
Життя скотилося у фазу,
де хворощі і сум`яття.
 
Такі в цій фазі холодини,
що стала кригою вода.
Не подадуть туди драбини
ні дружба, ані ворожда.
 
В морінні ночі, в млості й зморі
безсонь жує свою печаль.
А вдень пильнує в небі зорі,
що видимі лише з проваль,
з глибин криниць низин жорстоких,
де тне траву людська трава,
й косою часу втята, в строки,
ним обумовлені, сплива.
 
Хоч розуміє: тимчасово
ба навіть ці підранки-дні,
та губи рве протестне слово
і кров`ю пише там, на дні.

                                                 22.09.2017

 
***
Н.
Не помирай, допоки я буду,
допоки я є, живи.
Я першим хочу взяти на груди
Адамову персть і тріумф трави.
 
Піти раніше хочу від тебе
у нерухомі світи.
Де вікуватиму під чорним небом
великої німоти.
 
Блаженно вірячи, що твої сльози
земну пропечуть кору.
Що в неминучі твої морози
з`явлюсь фантомом метаморфози,
зігрію твою журу.

05.06.2017

 
***
Панує в лісі дух сирітства,
в своє татарство алича
вглиба самотньо і сусідства
ліщин сумних не поміча.
 
І що не дуб чи граб – окремо,
і що не бук – самотина.
Мов заданість на горню тему,
сосни готичної струна.
 
При наїжаченій ожині
волошок розсипи дрібні
чи в одинокості множинній,
чи в одинокій множині.
 
Ще крок із лісового схову
й полин, в облогу беручи,
мені осібне, полинове
полинним голосом мовчить.
 
Немов би та снага творяща,
чий незбагненний кондуїт,
всіх кинула напризволяще:
і ліс, і нас, і цілий світ.

                                                 17.09.2017