“Українська літературна газета”, ч. 5 (349), травень 2023
Про ніжність мольфара до відьми розказують дощ і вітри.
Ця тиша розкачує місто, розширює простір – ніби множить його на три.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цілуй мою думку, надіслану з сосон –
це пісня тобі моя лісова.
Злови мою тінь, ти ж зразу побачив її – тільки ми ніколи не втілювали її у слова.
Відьомська натура така, що про ніжність розкажуть вогонь і свічки, що згорають
за мить.
Коли прилітає твій запах разом зі світанком – відьмине серце кровить
і щемить.
Про відьмину пісню не знає ніхто, хоча вголос вона її в простір відкрито співа.
В житті ти в тумані, у снах ти
в обіймах моїх – як лиш у мольфара бува.
12.12.2021
***
я бачила маки в пшениці і ніжні дзвінкі волошки
тіло твоє знайоме досі ще не засмагле
ми занадто юні щоб бути справді дорослими
і занадто щирі щоби бути правильними
я цілую хмари і завжди тягнусь до сонця
ти такий буденний помітиш чи проминаєш
істину важко винести плачучи або стогнучи
але так спокійно серцю жити її знаючи
мозок одразу хвацько вхоплює в пастку смисли
вічний кумедний спосіб щоб зберегти своє
ти професійний янгол миттєво мене окрилюєш
ясно лише єдине
добре
коли
ти
є
10.06.2015
***
З тобою поруч час від часу почуваюся німою відьмою старезно-вічною,
Що наче це закляклий образ у віках,
як суперсила – всім здаватися легкою дівчинкою.
А що там глибоко на дні і далі за суцільну зовнішність, якою задля змісту можна
і погребувати –
Яка насправді і який мій дзен –
це не цікавило когось, хто зводив мене
в дно, а споглядав короткозоріше за тебе.
Був грудень, випав сніг, я не встигала жити тиждень – і глінтвейном залило пів вечора.
Плюс сім годин різниця часу, вже пора
на зум – і швидко кинула млинці неспеченими.
За тиждень так втомилася, пробач –
цей тиск і знижки на гуртову міжнародну паніку.
Горіла свічка, вистигнув весь чай. Ми говорили про Стефаника й Іспанію.
Та чай розлився, з ним думки – вже почалися чесні і місцями дуже жорсткі речення.
Ми провели розмову цю – як пів століття
у чистилищі, але були небездоганно ґречними.
Ще падав сніг, було зазимно. Весь характер скрикував зухвалим безладом мого волосся.
Ти може бачив щось таке, що виглядає
з дна раз на віки. Та спи спокійно.
Бо тобі здалося.
06.12.2021
***
Ти кажеш: «Здивуй мене, мила». А хто я – напів одержима, наполовину Кассандра?
Як навіжена, існую двома континентами поза режимами, і в цьому світі не можу спати?
Я бачу спокійно оте, що роками ховаєш, про що ти мовчиш і на що ведуться усі, окрім мене.
От як ти прожив і не знав, що є такі жриці, яких не лякають плітки і прокляття, ні сам Агамемнон?
Я знаю людей, люблю і пишу про їхні історії у гострих деталях, ліплю серіальною драмою.
Оце марнотратство словесне, така вже посада – як бути на половину ставки тобі оракулом.
А в трудовій у іншій графі я – іще на пів ставки людина і жінка, так склалося історично.
Ти певно хотів би теж офіційну печатку щодо чеснот – але в документах нині не пишуть про лицарство.
То хто вона – жінка, що бачить тебе,
твої очі і все, що вулканом на дні закипає за ними?
Хто ця відьмота, яка наперед усе скаже –
а потім ти зможеш згадати оце і її ж винити?
Та, якої боїшся найбільше від всіх перемог і новин, і можливо навіть від глибини поразок?
Жива і правдива, лиха й найдобріша, шалена – а головне: неповторно виразна.
02.12.2021
* * *
Прощатись як мати мужність бути тендітно жіночною – безповоротно.
Прощатись як бути дорослою, ситою і відчайдушно хороброю.
Прощатись без розділових знаків і додаткових питань, типу «як» і «коли».
Прощатись просто тому, що до того так сталось: навіщось з тобою були.
02.12.2021
* * *
Любий, у нас спільні теми, допоки ми лейтмотивом лежим в одній неіснуючій ванній.
А так пропливали б ми разом,
як кит із есмінцем – фарватером океанним.
Мені б лиш планктон, і кружляти, пускаючи воду фонтаном.
Казки тобі на ніч китовою мовою, вразлива дивачка.
А ти весь складний і всесильний, сталевий, незламний… Навіщо есмінцю дива?
Ми з різної опери, любий. Ти вічний, я ні. Зате я – жива.
30.11.2021
* * *
Сусіди стрижуть газон.
Вівчарка ходить по колу.
«Маєш бути резонна!»
– «Ніколи».
В імлі ми усі святі.
Ці маски розвіє з туманом.
«Я знаю тебе до тіні!»
– «Омана».
Концерти – весняна церква.
Суп зустрічей замість шотів.
«Доки будеш нестерпна?»
– «Доти».
Таксист – добрий джин і король:
Клієнтам бажання розвозить.
«Ти маєш сказати пароль!»
– «Досить».
09.04.2016
***
Стала рафінованою.
Скажи, навіщо?!
Краще писати, бігти, намагатись вивищитися.
Его моє обпльоване,
Смажу стейки.
Від світу всього приховую власну істерику.
Лишились скупі бажання:
Руду кицьку,
Пательню у квіти, пальму,
сумку з китицями,
Зімбабве роздержавити,
Паста ді маре,
Бути для всіх кралею, а вдома – примарою.
Та стоп. Рафінованість.
О так, я забула:
Банальне нове в мені вбиває геній минулого.
24 березня 2009
***
Коли нічого я не напишу –
Це буде знак, що каятись вже пізно,
Що треба тренуватися з ушу,
Природне замінити на залізне.
Ходити в гості, чистити авто,
Шукати смислу, де його немає.
Ступити на споживчий Рубікон
І вбити пташку. Бо вона співає.
2009
* * *
Коли ти прийшов, я вагалась між “так” і “ні”.
Попивала вино, говорила з мерцями, лічила дні.
Зараз спогади із усмішкою на вустах:
Коли ти прийшов, я вже мала все –
і була пуста.
І тепер щодня пів десятка дурних образ,
Я встаю і йду, і назавжди уже не раз.
Досить дивні разом і дитинно такі чудні.
Коли ти прийшов, щось новітнє далось мені.
Я журюсь від втоми, плачу,
лаюсь не жартома.
Найскладніший здогад:
раптом тебе нема?
І відтоді ти проростаєш корінням
в мої світи.
Коли ти прийшов, я пізнала цінність
у слові “ти”.
2015
***
Мені казали: ти станеш доросла і будеш писати всі вірші із “рівного стану”.
Такого, як штиль. Тільки вітер волосся заледве цілує своїми вустами.
Змирися, дівчисько, бо хвилі твої –
то цунамі від слова ”занадто”.
У тебе було вже часу достатньо, аби проявляти нестримну свою інакшість.
Мені говорили: впокорення буйних – незмінна дорога, укладка якої дедалі міцніша з віками.
Класичні сімейні стосунки – це вся сіль землі і дороги цієї наріжний камінь.
Втекти від покори – то нереально,
бо не рятують ні острів безлюдний,
ні навіть далека Австралія.
Ти можеш хіба що прикинутись мертвою
і своєнравність свою проживати в самотнім астралі.
Минали роки. І – о диво! – бажання, ані темперамент нікуди не зникли!
Це що унікальність? Чи може всі брешуть, і не брехати про буйство – це справжній суспільний виклик?
Чи злі язики бояться зізнатись, як душу заклали за всі земні блага “рівного стану”?
А десь на дні серця впокорене буйство жадає свободи. Ізольда з драконом чекають свого Трістана.
19.01.2022
* * *
Затримай мене на єдину мить,
Єдину мить без скорбот,
У вічнім ритмі, де серце щемить
Танго, вальс і фокстрот.
Затримай мене, не дай піти
Допоки час іще є.
Затримай – а сам уперед лети,
Зустрівши сяйво моє.
2004
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.