“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
***
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Поки ти мовчиш, дерева тягнуться вгору.
Цілі країни поглинає вихор хурделиці.
У скелях теплих гір, як хурма, ростуть і вистигають скорпіони.
Поки ти мовчиш, змінюються політичні режими,
Повз твоє обличчя пролітають цілі епохи,
Відбуваються зимові й літні олімпіади та чемпіонати NBA.
Поки ти мовчиш, учені винаходять захист від радіації,
Композитори творять сонати, концерти й сюїти,
Штучний інтелект опрацьовує мільйони книжок.
Поки ти мовчиш, наші меблі стають антикваріатом,
Наші спільні бажання стають легендами давних народів,
Наше минуле виграє конкурс наймилішого ліро-епосу серед ненаписаних.
Народжуються та руйнуються галактики, планети стають чорними дірами.
І зрештою, я їх розумію: це трапилося, бо вони надто довго чекали,
Надто довго терпіли чиєсь мовчання.
03.12.2023, Олені Паренюк
***
“А ти що – ще не ходиш по воді?!
Ну, мала, ти даєш!
Це уже 1,5 роки як в тренді!
Всі уже пройшли інструктажі, тренінги,
Вже виявили для себе найефективніші способи ходити по воді!
Мала, агов! Де ти була, що це пропустила?”
… В цей час вона говорила з Тим, хто ходив по воді.
Він нічого не знав про тренінги, виміри ефективності
І ще Він був лохом, адже ходив по воді без усіх цих танців із бубном.
І вона Його питала: чуєш, що мені тепер робити?
Як мені жити серед тих, що масово вчаться ходити по воді?
А головне, що вимагають це робити
чи принаймні змушують мене цього хотіти?
А Він відповів питанням: “А чому тебе це бентежить?
Я от ніколи не хотів ходити по воді та не парився цим”.
Вона скривила бліде личко, нахмурила лоба в зморшку
і напружила губи, що вони аж виструнчилися в пряму лінію.
“Бо бувають дні, коли я почуваюся винною,
Що не вмію ходити по воді!
Адже всі навколо ґелґочуть про це:
Ходи, ходи, ходи по воді!
Ти мусиш ходити по воді!
Не можна не ходити по воді!
Інші вже давно ходять по воді!
А вони за тебе навіть молодші!
Або, навпаки, старші! Їм було складніше, але вдалося!
А хтось уже пройшов по воді кілометр!
А хтось по воді перейшов кордон!
А хтось встановив і зареєстрував офіційний рекорд ходіння по воді!
Я, за звичкою, шукаю інформацію.
А в джерелах бачу тільки Того, Хто Першим Пішов По Воді.
То може все трендове ходіння по воді – то фейк?
Хіба так може бути? Це ж просто тупо,
Щоб тисячі людей були синхронними довбограями.
Але мені кажуть: ти що, не бачиш? Та це очевидно!
ВСІ можуть і ВСІ мусять хоч раз, але гідно пройти по воді!
Може на підсумки року! Чи на день народження!
Чи для збору на ЗСУ хоча би!
Хіба тобі складно? Невже тобі шкода?
Просто пройди по воді, доведи, що ти це можеш і забудьмо про це!
А я до того ніколи не знала, що
Мені взагалі треба ходити по воді.
Ніколи не думала, як це роблять,
Що вдягають для цього і чи має бути на тих невагомих людях білизна,
Чи треба мейк, чи можна перед цим щось їсти,
І чи за три дні до цього можна кохатися,
вживати алкоголь, гостре та медикаменти,
як попереджають перед всякими важливими процедурами.
“Мала, – каже Він. – Я теж про це нічого не знав!
І взагалі не хотів ходити по воді.
Просто в мене за тих обставин інакше не вийшло”
І поки вона сидить і говорить із Тим, Хто Ходив По Воді,
Їй докоряють, що вона геть нею не ходить,
не вміє й не прагне встати і прямо тут і зараз
зробити хоча би кілька кроків,
хоча би на кілька метрів підкорити ту стихію неприродним способом.
А ще докоряють,
що вона зовсім не цікавиться теорією,
історією цього питання й подробицями,
інтерв’ю на тему, блогерами, що про це пишуть:
Як воно – ходити по воді?
“Забий, мала”. Каже Він.
А ще каже: “Вони тобі лишають почесну місію:
Бути тією тверезою людиною,
Що їх рятуватиме,
Коли вони будуть намагатися ходити по воді
І тонутимуть”.
А потім довго мовчить.
І додає:
“Так я і навчився ходити по воді”.
15.12.2023
***
“Любов лишається”. Каже вона. І дивиться поперед себе
Водночас сповненим змісту і трохи порожнім поглядом,
яким намацують щось нетутешнє, самозаглиблене та іншовимірне.
“Любов лишається”, – каже вона.
А ще каже,
що не треба намагатися це лікувати.
Бо є дисципліна та самоконтроль, є дихання та робота.
Але кожна весняна злива, опале листя, хуртовина-віхола,
ба навіть беззмістовна літня спека –
Все, геть усе нагадує про те,
Що любов лишається.
Про запахи та голос,
про улюблені страви,
Незакінчені справи,
про інколи розумні, а часом такі дурні жарти,
Про плани й мрії, що відтепер живуть лише в пам’яті,
про все нездійснене та вже нездійсненне.
І коли вона промовляє тихо,
майже по буквах
“любов лишається”,
я раптом виходжу зі ступора і нерішуче запитую:
“А що ти бачиш там, поперед собою?”
Бо мене мучить ця думка:
а раптом ти бачиш якийсь конкретний образ,
як ця любов із тобою лишилася?
І раптом цьому можна навчитися,
Щоб завжди знати про це,
І щоб завжди вміти робити так,
Щоб любов лишилася?
І щоб було щось, у що можна вглядатися вже й не очима,
скоріше серцем і мозком?
Але відповідь дзвенить, як розбивається скло:
“Я бачу його кімнату”.
І далі ти розповідаєш,
як там пахне, що там діється,
як давно там робили ремонт.
А ще про те, коли він, він, він там був востаннє.
І поки ти смієшся й плачеш, розповідаючи,
Я бачу, як переді мною оживає
зовсім інша жінка.
Ніби знайома мені, але така інакша.
Є тонка різниця між тією,
що живе поза “Його кімнатою” і що нині подумки блукає в ній.
Я наважуюся сказати це тобі.
А ти сумно усміхаєшся у відповідь і мовиш:
“Це все тому, що любов лишається.
І ти побачив мене там,
де залишилася й де живе оця моя любов”.
Я сиджу й мовчу.
І не хочу тебе розчаровувати,
Тож стараюся мовчати навіть у думках.
Адже щойно ти розповіла мені цінне та важливе.
І я, як до Вифлеємського вогню, міг доторкнутися до таїни,
До того, як можна не існувати, а жити,
Заходячи в спогади, як у сусідню кімнату.
Бути там не завжди і не розриватися постійно на два виміри.
Але протягом кожного дня могти набутися і там, і там:
у його кімнаті та в спільному просторі життя тут і тепер.
Але ти усміхаєшся й певно тішишся.
А я мовчу і відчуваю,
як кам’яна вага цього мовчання осідає сивиною на моєму волоссі.
Бо якщо любов лишається,
і ти так легко і так часто її бачиш,
То що ж зі мною стало,
коли я більше не ходжу ні в чию кімнату?
Що я за людина,
якщо двері в той простір мною зачинені?
І як так трапилося, що саме я став тим,
Хто дуже уважно слухає інших,
Бо в нього самого геть не лишилось любові?
4.12.2023 Тетяні Трощинській
***
Видихай, мала. Видихай по-справжньому,
Щоб руки були гнучкі та розслаблені, як водорості,
Щоб сльози бризнули, як із брандспойта,
Щоб гори навколо тебе зійшлися, як подруги – від одного твого гучного бажання.
Видихай кожну втрату,
Видихай кожну сльозу,
Видихай кожне “самавинна”.
Видихай безнадію,
Видихай безсилля,
Видихай зневіру,
Видихай розчарування в людях, що ходить тінню разом із тобою.
Видихай відчуття провини,
яка ходить разом із тобою з іншого боку, через стару надто велику любов до людей.
Видихай свої мрії назовні та роби їх об’ємними, щоб вони стали реальними.
Видихай всі ті діалоги, що були неозвучені, поховані в тиші.
Видихай радість, якої так багато всередині,
Що вона одразу танцює від виду краси за вікном.
Видихай усю потужну палітру соковитих кольорів, яка живе в тобі.
Видихай музику, яка запеклася в тобі збереженим плейлістом 2021 року,
Видихай безбарвне очікування змін.
Видихай надію.
Видихай камінь минулого.
Видихай безодню перед майбутнім, яку знову треба перестрибнути.
Видихай оцю вічну потребу стрибати далі, стрибати вище, стрибати краще.
Видихай всі закиди та недолугі звинувачення.
Видихай нездійснені амбіції, що тепер неактуальні.
Видихай потребу бути почутою.
Видихай потребу бути жінкою.
Видихай потребу бути.
А поки ти дихаєш, дивися, як новини витікають із твоїх судин чорними струмками,
Як душ Шарко твоїх сліз брандспойтом очищує стіни районів,
Як потік гарячих слів, стримуваних занадто довго,
Розтоплює сніг у долинах і горах.
І як летять беркути, орли, кондори, лелеки, мартини, горлиці.
Всі птахи, що ніколи не бувають разом,
Як герої марвелівського кіно, гуртом летять до тебе і з висоти співають тобі:
“Видихай, мала.
Бо для тебе все закінчиться тоді, як перестанеш дихати.
А ми поки не хочемо закінчуватися для тебе,
Бо хто, окрім тебе,
Буде так уважно на нас дивитися,
Настільки тепло розуміти
І так вперто нас вважати святими”.
04.12.2023 Надії Дятел
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.