“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
* * *
Люби, як востаннє, і не вагайся, Таню.
Ми вже вмирали, кому тепер треба зайві питання?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Люби оці тридцять хвилин між сиренами,
наче це вінчана вічність.
Бо потім підемо в Хрестовий похід,
Жорсткіший за пекло в Середньовіччі.
Молися, як вперше. Давися словами, але молися, як вперше.
Про сотні складних та найважливіших звершень.
Таких, як життя побратимів, коханців, обранців, сусідів.
Молися, неначе не буде прощення на виплат й кредитів
від Божих приватних інстанцій та ліцензованих профі.
Закриють інакше досьє на ім’я й твій божественний профіль
в мережі духовних реєстрів, архангельських чатів.
Мовчатимеш — поміч не жди від духовних своїх адвокатів.
Молися. Хрестися на дрони. Цілуй усі придбані точні девайси.
І перед доставкою тішся в обнімку із ними
у волонтерському вальсі.
Радій, моя люба, у щасті своєму підстрибуй до стелі.
Нехай і новини для радощів років з дванадцять не надто веселі.
Що вислали воду на нуль, ніби краплю питну
у пекельну пустелю.
Вселили ще 10 сімей, що без даху тепер, у нові непросторі оселі.
Танцюй, не соромся, святкуй всі свої перемоги, яснА моя Таню.
Танцюй, ніби ти королева танцполу сьогодні і вперше,
й востаннє.
Ти знаєш, а може і варті уваги всі наші банальні питання?
А може нема неважливого зараз? І решта то настрій бісів
схиляє в спокуту, тіснить у напрузі за браком енергій на істини?
Ти ж справжня і вільна. Кохай і радій, жива наша Таню!
За нас усіх юних, хоч сивих, і сильних, хоч трошечки давніх!
За сором’язливих, зухвалих, за всіх, хто уже не з нами.
І вір, дорога моя, вір: світ рясніє дивами.
* * *
Бракує друзів. І теплих обіймів.
Сміху. Всього, що було дозвіллям.
Що у війну «ні в якому разі»,
Бо для виживання воно «не на часі».
Бракує творчих розмов вечорами,
Близьких голосів, що зцілюють рани.
Бракує цунамі, аби виразить горе —
Щоб двоє сусідніх країн стали морем.
Бракує ніжності та відпочинку.
Бракує розголосу гарним вчинкам,
Бо стільки незнаних чудових і впертих,
Шкода, що багато із них уже мертві.
Бракує дівчачих бранчів суботніх.
Бракує грошей на донати й турботи.
Бракує помовчати з кимось — відверто.
Про смерть говорити без страху смерті.
Бракує сніданків на дачі, де верби й акація.
Бракує вина із села, де була окупація.
Бракує побути собою, лаятись вдосталь і не спішити.
Бракує любові та вільного часу. Бракує жити.
05.10.2022
* * *
Заплющити очі. Вірити.
Тицьнутись тобі в плече. Дихати.
Наче вперше і востаннє: нікУди не бігти. Вже нІкуди.
Відпустити усе, що неможливо втримати. Чого вже нема.
Увірувати в те, чого було замало, і ми вимагали доказової бази.
А тепер ці докази є, їх забагато, їх занадто сповна.
Та я не озвучу і жодного, неначе навіки стала німа.
Любити життя. Дихати. Впустити у свої дні незбагненне.
Спалити цензуру разом із підірваними мостами.
І все зайве лишити для вічних ображених і самодурів,
які понад усе бояться осуду й прагнуть бути чемними.
Говорити тобі подумки все надважливе. Дихати.
Вірити у незбагненне і головне, ніби Всесвіт розповів цей секрет лише мені. І дихав у цей час зі мною в унісон. І вірив у мене.
Сповзти на підлогу і нарешті видихнути тонну важкого.
Розплющувати очі. І дихати. І вірити. І любити.
І жити з широко розплющеними очима, коли дихаєш і віриш.
І коли кожна хвилина — це осанна, це повітря, це вірш.
09.07.2022
* * *
В годину воєнну, у час самоти та одчаю
Так складно сказати: дзвони,
бо я за тобою скучаю.
Спитати: ти спиш? А ти взагалі можеш спати?
І далі розкрити все те, що з лютого мали сказати.
В годину воєнну, у час невідомий достоту
Так складно лишити важливе:
про цінність, турботу.
І не суттєво, чи є досить сил, чи ти у печалі, з журбою.
Телефонуй і помовчимо вдвох.
Бо скучаю я за тобою.
13.06.2022
* * *
…Ота з Маріуполя юна крутила волосся у гульки, носила худі, була рудою.
Матуся її ліпила смачні пиріжки та влітку довго лущила кислі вишні.
Хлопчина сусідський хотів до училища й роки за два уже стати до зброї.
А бабця поверхом вище щоночі за відкуп гріхів свого діда молила Всевишнього.
І їх вже немає. Та є ще Чернігів, Охтирка, є Суми та Харків. Є ми й історична пам’ять.
Вони не щезають, а вишивають собою етнічні узори контрастні: кривавим та чорним.
Соборність – це нині канат довжелезний із тисяч життєвих історій усіх, хто не з нами.
За кожного й кожну ненавиджу вбивць і кляну – котіться до чорта!
2022
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.