“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Той рік загострював пам’ять і навпаки – забрав частину її.
Ще пам’ятаю: ті, хто зараз чужі, були до лютого дуже свої.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Згадую смак круасанів з лососем, улюблені заклади й хатнє тепло.
Спогади чемно малюють картину, чого вже немає. А раніше було.
Я пам’ятаю троєщинські вулиці жваві у нульових роках.
Псів і альпак із однаково збитою довгою шерстю на бунтівних боках.
Бузок і троянди, магнолії й джаз в ботсаду у вечірньому Києві.
CV на «пристойну» роботу, яке надсилала, як перестала вже бути мисткинею.
Серпень. І теплий дотик води у Чорному морі десь за гучною Одесою.
Як ми в універі шукали шаленого темпу життя і швидкого прогресу.
Позаминулого грудня тривогу постійну й розмови про мутне передчуття.
Минув всього рік. За цей час із нами сталось подій на сто одне повне життя.
Спогад: гуляння Маланки. І сороміцькі пісні десь у селі за Франківськом.
Колишні колеги з лютого масово служать в різних підрозділах війська.
Я пам’ятаю розмови останні перед повномасштабним і плани, яких вже нема.
Абсурдні припущення, що видавались логічними. Поки усе це не проживала сама.
Голос у слухавці, якого схопила та вкрала луна перебоїв зв’язку та мобільного інтернету.
Райдугу посеред бурі, наче у казці, як символ вічного теперішнього моменту.
Найлегендарніші штруделі під криком тривог у центрі Кам’янця-Подільського.
І співи хору музичної школи, дуже схожі на репертуар школи недільної.
Пам’ятаю іспит в універі за творами Розстріляного відродження.
І черги на блокпостах нервові, повільне їхнє проходження.
Пам’ятаю дуже багато роботи та волонтерства, і місяці нон-стопу.
А потім прокинулася, а життя – чистий аркуш, ніби Земля опісля старого Потопу.
Ще того грудня купила декор дорогий в квартиру у Бучі й тішилась.
І вечори креативні робили, бігли в театри, читали наживо й на зумах вірші.
Присмак гіркого негроні під час читання текстів складних та важливих.
Очі заплющу – і ось запах сосен бучанських після щедрої літньої зливи.
Незабутні рахунки на двері та вікна у Бучу й в Гостомель після деокупації.
Як вперше лякалась голосних звуків, особливо швидкої, моторів та сигналізації.
Ти кажеш про все надважливе, я ніби чую слова ці спершу в своїй голові: В ту мить пам’ятаю радість, як виїжджаєте із пекла – всі цілі та справді живі.
В спогадах дуже раптово зринають місця, голоси та обличчя.
Деякі факти утворюють поміж собою дуже сумні протиріччя.
На тимчасових квартирах я зразу лишаю свій слід та кажу, що іду «додому».
Разом із друзями ми мовчимо про всі складнощі та про пекельну втому.
Та є багато речей, які дуже потрібно, та неможливо поки згадати:
Як пробачати обрАзи “своїм” (вже чужим)? Як могти без снодійного спати?
Скільки любові у теплих напоях, в’язаних капцях? Як сильно тішать прості речі?
Скільки тих справ я раніше могла самотужки узяти на свої плечі?
Це так далеко, що відстань подекуди є недосяжною врешті.
Пазли не сходяться – пам’яте, я без тебе живу у твоєму ж арешті.
19.11.2022
Моє ім’я різне. Я донька. Я матір. Колега твоя. Чи мисткиня.
Так сталося, що цьогоріч в особистім й буденнім житті я Бійчиня.
Я жінка, що бачила біль. Я різна на вік та обличчя.
Постійно мені говорили, яка маю бути і що мені личить.
Сьогодні мій вихід у танці. Понад синцями і болем
Розкручую нитку червону – клубок моїх різних ролей.
Мені докоряли: ти жінка, ховай сміття в хаті, мусиш мовчати.
Так. Жінка. У цім моя сила. І зараз новий мій початок.
Усе пережите не має на мене вже впливу і наді мною чорної влади.
Сама обираю, як жити, з ким бути, де працювати й за що помирати.
Є дивний жарт, що немає жіночої дружби і буцімто заздрощі сильні між нами.
Сестринство жіноче приймає мій досвід, підтримує нитку долі моєї своїми руками.
У кожної майже щось схоже в житті раніше чи зараз таке відбулося
Від чого німіє душа, слабнуть руки, достоту сивішає гарне волосся.
В підтримці жіночій знаходжу свободу і сили на танець новий і почесний.
Я жінка. В повазі до себе так сили багато, що вистачить духу на бойовий танець.
І в ньому воскреснуть.
06.02.2023
Нічні історії барів. На ранок до біса пусто.
(ми вибрали час і місце, щоб виплисти в краще русло)
Склянки блікують жовтим, мозаїка з пляшок, килим.
(довго жили безтурботно, аж доки покрилися пилом)
Лонг айленд, текіла і шоти, та вічна піна колада.
(ненавиджу драми на людях: це жанр, в якому вмирати)
Тут виставка алкоголю і в ряд 33 фужери.
(ми світські пристойні леви з повадками людожерів)
Меню вже замовлене вдосталь і на десерт – самбука.
(я готувала тираду, а зараз німа, ні звуку)
Спортивні вечори в пабах. У матчів нудні фінали.
(ми стережемося тем, котрих вже давно оминаєм)
На стінах старі плакати, платівки й чудні конверти.
(зі мною марні скандали, бо я не боюся смерті)
20.06.2015
І ти кажеш мені: мала, будь легкою – завжди лети:
Обирай дорогу, не зважай на сумнів, не втрачай мети.
Бо життя не мед, і ніхто не спішить везти тебе на Гоа.
Краще будь собою. Відповідай за свої слова.
І ти кажеш мені: за падінням все краще і буде ще сто вершин.
Рік по тому усе надскладне – вже мізерне, наче один аршин.
Я пручаюсь і на все апелюю, мов дипломат.
А ти кажеш: глянь на себе, мала, і змирись – ти у нас не прагмат.
Ти цінуєш людей бо вони є поруч чи просто є,
Навіть в крайньому разі не поспішаєш забрати своє. Я сварюсь, заперечую: раптом я буду жорстка і нова?
А ти кажеш: мала, не сміши мене – краще дбай про свої права.
Бо любити й літати – це незалежність і не для всіх,
А лише для сильних, котрі втримають дзвінкий твій сміх.
І ти кажеш: руденька, буденність усіх вбива.
Краще сяй і твори, бо для буднів ти надто жива.
02.07.2015
АСОРТІ ГІРКОГО ШОКОЛАДУ
– Агов, прокидайся, тривога. Бо ти так проспиш роками,
а потім отямишся сивим і зовсім пустим.
– Мені сняться Анди, парують активні вулкани.
– Це в ТЕЦ прилетіло і валить чорнющий дим.
– Чуєш, аби пізніше радіти цвіту, купила квіти.
Та ще до лютого лютий капець у тому,
що більше не маю того підвіконня й дому,
Де мала їх поливати й ростити, щоб цибулини квітли у квітні.
– Мала, дай номер тієї пані, що возить броніки й каски.
Треба підрозділу знову просити її допомоги та ласки.
– Вона зробить збір і замовить усе, що найдорожче втрачене.
– Тоді воскресіння своїх. Решта не має такого значення.
– Знаєш, сусід наш ватник і гопник тепер в ЗСУ.
Прикинь, так і каже: «Я українець і службу несу».
– Так Вася із антимайдану також із ним.
Хто би подумав, що спільне пекло зробить нас врешті світлом одним.
– Малі в окупації вчили «Червону калину».
– А інші з колаборантами вкупі здавали наших.
– Що з ними буде?
– То вже, як Боженька скаже.
– Хай змінить спічрайтера: не розберу, що з вуст Його лине.
– Як сниться мертва р.усн@, тоді я на ранок спокійна.
– Наснилось, що вже перемога, а я з хвилювання помер, бо серце стало.
– То оптимізм в час війни. Як казали? Розвиток сталий?
– Сусідка б загнула на це, та, на жаль, вже покійна.
– Покійні давно – це на жаль чи на їхнє щастя?
Що б з ними було цьогоріч чи року минулого?
– Залежить, з якого то тіста люди були, якої масті:
на жаль, коли встояли би, чи на щастя, якщо зігнулись би.
– День обіймів. Кажуть телерадіомовники.
– То дай обійму, навіщо оці умовності?
– Отам в мене шрами, то складно і обійматися.
Про шрами душевні складніше комусь зізнатися.
– Почнімо з найбільших, що сильно вже наболіли.
– Нерозуміння людей. Бо дуже життя різниться.
– Маєте й спільне: все ж ви усі уціліли,
знаєте, чий Крим і в чому дійсно завжди є важлива різниця.
– Повіриш, чомусь зараз знову багато мрію.
Можливо це нерви і спосіб втекти в нереальне?
А може – майбутнє нове, в яке дуже вже міцно вірю.
Про дві стіни не лише у хрущівській ванній.
– Забула думки та дзвінки. Я забуваю маршрути.
Штормить в голові, від інформації мутить.
Пам’ять вже зрадила, плута на ймення трьох псів, двох синів, чоловіка.
Та про війну пам’ятає новини в подробицях, їх збереже довіку.
Щоб не іти вже укотре в ту саму ріку.
27.01.2023
Дикі пси часто брешуть на небо: так просять ласки,
Хороводами в зграях обдурюють
холод, як люди первісні.
Дикі пси залишають надію багаттями згаслими,
І душа неприкаяна в пошуках – вічний перевертень.
Бути диким – дивитись в безкрає безхмарне небо,
Цілувати дзеркальну гладь бахроми ріки.
Сутінковими пасмами бігти й нічим не гребувати.
Бути світлом, вогнем, бути сильними і палкими.
Коли пси наближаються – очі у них іскряться.
Їхня шерсть буревіями зметена у кожухи.
Бути вільним – не значить поневірятися,
Це зухвало минать перепони-прив’язки-оцінки-плітки.
Їм би ситими бути – зате їхній дух крилатий.
Їм би чистити лапи від пилу-доріг-попси.
Вони вічні, бо їх неможливо впіймати і стратити.
І любити так вміють лиш вільні та дикі приручені пси.
05.08.2016
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.