* * *
Хто нищить мої старання?
Недбання!
Хто болю мого призвідці?
Ревниці!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хто мій непокій і мука?
Розлука!
Тому мене душить розпука,
і їй не знайти протидії,
що спільно вбивають надії
недбання, ревниці, розлука.
Кому корюсь мимоволі?
Недолі!
А хто псує мені кров?
Любов!
Що живить моє тужіння?
Провидіння!
Тому й не чекаю спасіння,
що дивну я маю хворобу,
бо разом штовхають до гробу
недоля, любов, Провидіння.
Є проти недолі сила?
Могила!
Що збуджує в нас чутливість?
Мінливість!
Чи є від любові зілля?
Свавілля!
Безглузді відтак всі зусилля:
не зможуть зцілити повіки
любовну гарячку ці ліки –
могила, мінливість, свавілля.
З іспанської переклав Сергій Борщевський
Від перекладача. Вірш цей написаний у досить складній віршованій формі овільєхос, до речі, запровадженій самим Сервантесом, а нині практично забутій. Овільєхос – це своєрідні міні-діалоги, утворені двома строфами: перша складається з трьох пар рядків, де в кожній парі перший рядок є запитанням, а другий відповіддю. Друга строфа складається з чотирьох рядків, притому останній повторює всі парні рядки першої. Я вперше відтворив овільєхос, перекладаючи поезії та ауто “Божественний Нарцис” мексиканської поетеси ХVII сторіччя Хуани Інес де ла Крус.