Метаморфозенков-ф-ф

175

З літніх блокнотів

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 1

Продав себе у Кафі на ринОчку,

бо торгувати не лишалось ким:

в гареми – сина, на ґалери – дочку

продавши дуже вдало перед тим.

 

Продав себе у Кафі та й сміється,

регочеться: «Зате ж нап’юсь за те!»

Та вже аркан над ним гадючно в’ється,

вже йти йому з порожнього в пусте.

 

Не торгувались кляті душогуби:

що заломив, те й кинули до ніг;

не мацали, не заглядали в зуби,

заслинений не рвали оберіг.

 

З журбою буйно радість обнялася,

ґвалтовна радість дурневі спокон.

На щастя, збоку Машка потяглася…

Прокинувся – де й дівсь солодкий сон.

 

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 3

Найнявся наглядати за Сізіфом:

щоб той, драбуга, байдиків не бив,

котивши, згідно міту там чи міфу,

на гору вічний камінь – диво з див;

 

отож аби викочував щоразу

на саму, на саміську з-між вершин,

викочуючи, пхав і пхав, зараза,

не зупинявся на перепочин;

 

ледь встигне камінь загриміть донизу,

спішив би, мугиряка, стрімголов

униз, не нарікаючи на кризу,

на кислий хліб, нудкий болиголов;

 

і камінь, камінь щоб не підмінили

йому якісь обстоювачі правд,

коліна йодом щоб не освіжили,

собі в долині рам’я щоб не прав.

 

«Ге-гей! Агей! Бистрєє! Шнел-ль! Не бався!..

Шаг вліво, вправо крок – тобі й капець!» –

Кричав, гукав, аж ледь не надірвався,

себе заповажав: ну – молодець!

 

Очам «Сізіфонагляд» – справжнє свято:

емблема хвацька – бути й орденам…

Покрикуючи, так гукнув завзято,

що сам себе збудив к усім чортам.

 

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 4

Прокинувся та й спить. Заснув ще дужче, дужче.

Вві сні й наснилось: ніби ще заснув,

і аж у тому сні ввійшов у те грядуще,

якого наяву жадав – не досягнув.

А там, о, там реклама – в очі й вуха:

«З’їж чіпси: власних слухайся бажань!

З’їв? Пійлом запивай, в ім’я Святого Духа!

Цих чіпсів вартий ти вночі і в ранню рань!»

Купив. Ковтнув. Запив. У пійла – присмак ріпи!

Проплямкався. А вже йому команда є.

Бо в чіпсах тих були… звичайно ж, мікрочіпи,

з них кожен місце враз зайняв своє.

І вже з тих мікрочіпів – Макрота,

команду не бариться віддавати:

«З’їж чіпси, любий! Ти ж бо цього вартий!

В них – істина, все інше – суєта!..»

 

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 5

Столи в саду поставив поминальні,

найняв попа і півчих (хор партесний),

сльозу пустив… Аж – зирк… Конфуз

астральний:

за всі столи… Президія Почесна

усілась на чолі з Самим поважно

і їсть очима строгими пописька,

хористок їсть – смакує переважно,

бурмочучи якусь підвести риску.

Тінь батька перед ними узялася,

сіренька тінь, покірно колінкує,

вони ж… у неї очі, крові ласі,

усвердлюють – енергій не бракує…

Сахнувся – загорлав, та крик німотно

у горлі гострим льодом тупо стрягне…

Рвонувся – геп з постелі!.. Незворотньо

запав ще в глибший сон,

що жертви багне.

 

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 9

На золотому унітазі

сидиш, бо знаєш: це – твій трон;

без божества, тож без оказій

сидиш, рядиш, тримаєш тон.

Підказка – в вусі, а візир

(чи щось таке, як віце-перший)

тобі підлизує, бубир:

підлиже, потім і розчеше…

Таз золотий, бо Золотій

Орді на совість, чесно служиш;

золотоверхій, їй, святій,

послужиш – орденка заслужиш…

Ярлик – на шиї. Ярликом

ти сильний, то й безсмертний в ролі,

і під тобою твій партком –

повзуче гаддя при престолі,

довіку вірне, перевірне,

на супротивників безмірне…

Блаженство! Несказанний кайф!

Запобігають дипломати;

якогось вчора матюкав,

якогось нині криєш матом

хоч і услід йому… Аж тут

біда! Із Караван-сараю –

гонець, смердючий вертикрут:

«Чом, вилупку, не зустрічаєш,

коня під повід не ведеш?!

Пишаєшся на унітазі?

Сторожових наставив веж…

Ускочив, блін, зі «Штазі» в князі?!..»

Від переляку серце – смик!

У кендюх б’ють всі сто прострацій,

і виливає кишковик:

р-раз-два, як то буває в паці…

Прокинувсь – повен унітаз,

а влада… хоч ти плач!.. неповна…

Одна лиш радість, раз-два-раз,

що челядь вся – ординськомовна.

 

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 12

Як заснув, не пробудившись,

сном, що сплять спокон,

цей ні Лівшиць, ані Димшиць

не розвіють сон;

не розвіють, то навіють

файних сновидінь –

інтер-бачень, інтер-віянь

мерехтливу тінь.

Злидень, сам собі не радий,

сам себе їси,

але інтер-хітпарадам

множиш голоси.

Хітпарадів, серіалів

конкурсний знавець,

набираєш балів, балів,

знаний молодець;

та під кришечкою мрію

мрієш віднайти,

давню справдити надію

на курорт-світи…

Чи можливий сон фінальний

в марафоні снів?

Інтер-інтер-інфернальний?

Під «фанерний» спів?

Якщо ні, то знов – по колу,

в гоні поколінь,

інтер-пишних, інтер-голих

файних сновидінь?

Де, одначе, доленосний

вибір що п’ять літ:

бюлетень тобі приносять,

обіцяють звіт…

Щоби ти, не пробудившись,

звіт той втяв – ого! –

якщо Лівшиць, якщо Димшиць

випишуть його –

кому треба, тим і зроблять,

підготують, вже ж:

аби сон твій, одоробло,

був без жодних меж.

…Карасем собі наснишся

в черзі на гачок:

чесно в ній стоїш, іскришся,

про мету – мовчок!

Бо мета проста, як манка:

всім єством своїм

відслужити за приманку –

не завада й грім!

 

АБРАКАДАБРІО, ОПУС 13

Внесла епоха файні зміни,

торгується у Кафі лот:

«Попсою псований народ

в його палаці «Ух-країна»!»

Підняв киянку-булаву

носатий брокер: «Ну, хто – більше?!»

Мовчанка. Брокер гне брову.

Кричать: «Відмінусуйте вірші!»

«Так, мінусую. Додаю ж

(бо ні продати, ні подіти)…

Є: «З цим народом темних душ…

його міністр антиосвіти!»

Хто – менше?!..»… Боже, що за сни

у товщах цих електоральних,

попсою псованих?!.. Вони,

ці сни, з насланнів інфернальних?

 

*публікується зі
скороченнями

 

м.Вінниця

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!