З літніх блокнотів
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 1
Продав себе у Кафі на ринОчку,
бо торгувати не лишалось ким:
в гареми – сина, на ґалери – дочку
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
продавши дуже вдало перед тим.
Продав себе у Кафі та й сміється,
регочеться: «Зате ж нап’юсь за те!»
Та вже аркан над ним гадючно в’ється,
вже йти йому з порожнього в пусте.
Не торгувались кляті душогуби:
що заломив, те й кинули до ніг;
не мацали, не заглядали в зуби,
заслинений не рвали оберіг.
З журбою буйно радість обнялася,
ґвалтовна радість дурневі спокон.
На щастя, збоку Машка потяглася…
Прокинувся – де й дівсь солодкий сон.
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 3
Найнявся наглядати за Сізіфом:
щоб той, драбуга, байдиків не бив,
котивши, згідно міту там чи міфу,
на гору вічний камінь – диво з див;
отож аби викочував щоразу
на саму, на саміську з-між вершин,
викочуючи, пхав і пхав, зараза,
не зупинявся на перепочин;
ледь встигне камінь загриміть донизу,
спішив би, мугиряка, стрімголов
униз, не нарікаючи на кризу,
на кислий хліб, нудкий болиголов;
і камінь, камінь щоб не підмінили
йому якісь обстоювачі правд,
коліна йодом щоб не освіжили,
собі в долині рам’я щоб не прав.
«Ге-гей! Агей! Бистрєє! Шнел-ль! Не бався!..
Шаг вліво, вправо крок – тобі й капець!» –
Кричав, гукав, аж ледь не надірвався,
себе заповажав: ну – молодець!
Очам «Сізіфонагляд» – справжнє свято:
емблема хвацька – бути й орденам…
Покрикуючи, так гукнув завзято,
що сам себе збудив к усім чортам.
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 4
Прокинувся та й спить. Заснув ще дужче, дужче.
Вві сні й наснилось: ніби ще заснув,
і аж у тому сні ввійшов у те грядуще,
якого наяву жадав – не досягнув.
А там, о, там реклама – в очі й вуха:
«З’їж чіпси: власних слухайся бажань!
З’їв? Пійлом запивай, в ім’я Святого Духа!
Цих чіпсів вартий ти вночі і в ранню рань!»
Купив. Ковтнув. Запив. У пійла – присмак ріпи!
Проплямкався. А вже йому команда є.
Бо в чіпсах тих були… звичайно ж, мікрочіпи,
з них кожен місце враз зайняв своє.
І вже з тих мікрочіпів – Макрота,
команду не бариться віддавати:
«З’їж чіпси, любий! Ти ж бо цього вартий!
В них – істина, все інше – суєта!..»
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 5
Столи в саду поставив поминальні,
найняв попа і півчих (хор партесний),
сльозу пустив… Аж – зирк… Конфуз
астральний:
за всі столи… Президія Почесна
усілась на чолі з Самим поважно
і їсть очима строгими пописька,
хористок їсть – смакує переважно,
бурмочучи якусь підвести риску.
Тінь батька перед ними узялася,
сіренька тінь, покірно колінкує,
вони ж… у неї очі, крові ласі,
усвердлюють – енергій не бракує…
Сахнувся – загорлав, та крик німотно
у горлі гострим льодом тупо стрягне…
Рвонувся – геп з постелі!.. Незворотньо
запав ще в глибший сон,
що жертви багне.
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 9
На золотому унітазі
сидиш, бо знаєш: це – твій трон;
без божества, тож без оказій
сидиш, рядиш, тримаєш тон.
Підказка – в вусі, а візир
(чи щось таке, як віце-перший)
тобі підлизує, бубир:
підлиже, потім і розчеше…
Таз золотий, бо Золотій
Орді на совість, чесно служиш;
золотоверхій, їй, святій,
послужиш – орденка заслужиш…
Ярлик – на шиї. Ярликом
ти сильний, то й безсмертний в ролі,
і під тобою твій партком –
повзуче гаддя при престолі,
довіку вірне, перевірне,
на супротивників безмірне…
Блаженство! Несказанний кайф!
Запобігають дипломати;
якогось вчора матюкав,
якогось нині криєш матом
хоч і услід йому… Аж тут
біда! Із Караван-сараю –
гонець, смердючий вертикрут:
«Чом, вилупку, не зустрічаєш,
коня під повід не ведеш?!
Пишаєшся на унітазі?
Сторожових наставив веж…
Ускочив, блін, зі «Штазі» в князі?!..»
Від переляку серце – смик!
У кендюх б’ють всі сто прострацій,
і виливає кишковик:
р-раз-два, як то буває в паці…
Прокинувсь – повен унітаз,
а влада… хоч ти плач!.. неповна…
Одна лиш радість, раз-два-раз,
що челядь вся – ординськомовна.
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 12
Як заснув, не пробудившись,
сном, що сплять спокон,
цей ні Лівшиць, ані Димшиць
не розвіють сон;
не розвіють, то навіють
файних сновидінь –
інтер-бачень, інтер-віянь
мерехтливу тінь.
Злидень, сам собі не радий,
сам себе їси,
але інтер-хітпарадам
множиш голоси.
Хітпарадів, серіалів
конкурсний знавець,
набираєш балів, балів,
знаний молодець;
та під кришечкою мрію
мрієш віднайти,
давню справдити надію
на курорт-світи…
Чи можливий сон фінальний
в марафоні снів?
Інтер-інтер-інфернальний?
Під «фанерний» спів?
Якщо ні, то знов – по колу,
в гоні поколінь,
інтер-пишних, інтер-голих
файних сновидінь?
Де, одначе, доленосний
вибір що п’ять літ:
бюлетень тобі приносять,
обіцяють звіт…
Щоби ти, не пробудившись,
звіт той втяв – ого! –
якщо Лівшиць, якщо Димшиць
випишуть його –
кому треба, тим і зроблять,
підготують, вже ж:
аби сон твій, одоробло,
був без жодних меж.
…Карасем собі наснишся
в черзі на гачок:
чесно в ній стоїш, іскришся,
про мету – мовчок!
Бо мета проста, як манка:
всім єством своїм
відслужити за приманку –
не завада й грім!
АБРАКАДАБРІО, ОПУС 13
Внесла епоха файні зміни,
торгується у Кафі лот:
«Попсою псований народ
в його палаці «Ух-країна»!»
Підняв киянку-булаву
носатий брокер: «Ну, хто – більше?!»
Мовчанка. Брокер гне брову.
Кричать: «Відмінусуйте вірші!»
«Так, мінусую. Додаю ж
(бо ні продати, ні подіти)…
Є: «З цим народом темних душ…
його міністр антиосвіти!»
Хто – менше?!..»… Боже, що за сни
у товщах цих електоральних,
попсою псованих?!.. Вони,
ці сни, з насланнів інфернальних?
*публікується зі
скороченнями
м.Вінниця