Медитація

МЕДИТАЦІЯ

З глибокої тиші

Виплив сивий кінь.

Сивий кінь

У синіх яблуках.

 

З глибокої тиші

Вибіг смішненький
зайчик.

Вушка на спині,

Мордочка в шкоді.

 

(Микола Луків, із
книжки

“Отча земля”).

 

З майже кабінетної тиші

Випливла рожева гуска.

Рожева гуска

Під майонезом і в яблуках.

 

За нею в простір

Вигулькнула весела пляшка.

Висмокчеш до денця –

Наробиш шкоди.

 

В післяобідній тиші

Сидить глибокодумний поет,

Вушками пряде,

До власної утроби прислухається.

 

В майже кабінетній тиші

Утроба сито клекоче,

І поет очима теплими

Качачий кістяк обмацує.

 

ДРУЖОК ПОЛКАНА

Луна з веселим
перекатом

Повторить мій нерівний
крок.

Дрімає під старим
парканом

Незлобний милий пес
Дружок.

 

(Володимир Кочергін,
із книжки

“Коло довіри”).

 

Поет із матом-перематом

Додому ліз через бур’ян.

І вже з веселим перекатом

Летить Полкан через паркан!

Почухав пес забиті боки,

Незлобно, мило заскавчав.

Не раз, не два такі наскоки

Полкан поету пробачав.

Прогнавши бідного барбоса,

Поет у буді знов засне.

Та ви туди не суньте носа,

Бо ще за писок цапоне!

 

НЕПРОФЕСІЙНА ХВОРОБА

Мой дядя самых честных правил,

І хлопець хоть куди козак,

Слуга царю, отец солдатам,

Горами хвилю підійма.

 

ТУШКОВАНЕ БЕЗСМЕРТЯ

Де зайці сновигали
здорові,

де лисиці кружляли
щодня,

я знайшов зайченя у
діброві.

Пощастило тобі,
зайченя!

 

(Віталій Березінський,
із книжки

“Поезії”).

 

Прихопивши з собою рушницю,

сновигав я в діброві півдня.

У задумі проґавив лисицю,

та знайшов під кущем зайченя.

Ну, вухате, тобі й пощастило!

Розумію твій шоковий стан.

Це ж почесне і рідкісне діло –

до поета потрапить в казан!

В тебе доля далеко не з гірших:

обсмоктавши твої кісточки,

ухоплю самописку – і в віршах

я уславлю твій смак на віки!

 

НЕ В СОБІ

Не набридатиму вам довго,

Не буду гратися в любов.

Після пасажу чергового

Я повернуся в себе знов.

Лише такі слова прощальні

Скажу редактору в журбі:

– Пробач за вірші ненормальні,

Бо я писав їх не в собі!

 

ЗУСТРІЧ З ІДЕАЛКОЮ

Я пам’ятаю мить чудову:

Переді мною стала ти.

І вже за мить пропала знову,

І я не міг тебе знайти,

Чвалав я всюди, мов побитий,

І як поет зійшов на пси,

Сприйнявши привид твій розмитий

За геній чистої краси…

І я блукав, блудив, пиячив,

Продавши душу сатані,

Але ніде тебе не бачив –

Ти стала снитись не мені.

Тяглись літа, сльотаві будні

Без почуттів, без слів, без сліз…

І якось вийшов я у грудні

На свій улюблений узвіз.

Гуляв, бродив, ціпочком стукав

І раптом вкляк, не зміг іти,

Бо на запльованому бруку

Переді мною – знову – ти!

Я загримів на всю котушку:

– Ти впізнаєш мене чи ні?!

– Упізнаю… Ти Саша… Плюшкін, –

Ти стиха мовила мені.

Я сів на брук. Мерсі за щирість.

Ціпочок випав із руки.

Навік тепер мені лишились

Ненависть, сльози й матюки…

 

ВУТАШЕ

Дівча любе, чорнобриве,

Налигалось пива.

А я став та подивився

Й тяжко зажурився.

На що воно гроші гатить,

Вроду свою зводить?

Нащо воно по пивницях

З гультяями ходить?

Подивився, пожурився

Та й собі напився.

 

СУСПІЛЬНОТА

Степи, ліси і гори –

Незвідані світи.

Такі навкруг простори!..

І нікуди втекти.

 

НЕ ХОКУ, АЛЕ АЛКО

Я вчора випив двісті грамів.

Але це ще не означає,

Що їх сьогодні я не вип’ю.

 

***

Червоноплямиться

За оградою парку.

П’яниці б’ються!

 

***

Учора була в мене пляшка.

А сьогодні її вже немає…

О непоправні втрати життя!..

 

м. Буча на Київщині