Марія Людкевич. «Коли іде війна»

248

Коли іде війна, чорніє білий світ,

Тривога заповза у душу, ніби в рану.

І нерви вже такі, немов колючий дріт

Зшива довкола нас життя й повітря рване.

 

Між тим, що є і буде, звук сирен і смерть.

Ми ділимось з людьми сльозою, хлібом, болем

І падаємо в ніч, в криваву круговерть,

І спільні молитви для погорільців мовим.

 

І ставимо свічки, бо пам’ять не вмира,

І ждемо наших з перемогою живими.

Коли іде війна, стоїть страшна пора.

Чекаєм, скінчиться, тоді любов цвістиме.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!