Марія Людкевич: «І дні короткі, як сльоза, солоні»

266

х х х

 

Довкола хаос, небезпек сплетіння,

А хочеться гармонії у всьому

Щоб світ розкрився в росянім тремтінні,

Щоб співчуття, як у всесвітнім домі.

 

Та все не так. Брехня і фальш панують,

Як вижити, щоб душу не продати.

Хто із рідні сьогодні нас почує?

Продажний люд.

Озвися першим, брате.

 

х х х

 

Голуба маю за друга,

А журавля – за брата.

Не вирвусь із цього кругу,

Де треба когось обіймати

Зором, а чи реально,

Ніжності прагнуть самотні.

Чому ж так тихо й печально

На світі мені сьогодні.

Слухаю в тиші стук серця –

Музику в цьому пейзажі,

Де гори в тумані й озерце,

Де руки рукам щось кажуть.

 

х х х

В кожного своя орбіта долі.

І життя – поїздка в невідоме.

Кожна станція – віддаленість від дому,

Радість пізнання, тривога й втома,

Потайне бажання – вітру й волі,

 

Щоб летіти в простори щасливі,

Де нема нещастя і обману.

Як болять сердечні давні рани…

Радосте, сарною в лісі стану,

Хай стрілою в серце влучить диво.

 

х х х

 

Сумнів і зневіра –

брат з сестрою

Ходять примагнічено за мною.

Я зріднилась з ними,

безсердечними,

А вони зі мною

чемні й гречні.

То постоять збоку,

то у душу

Влізуть так,

що їх леліять мушу.

То у сон

на панській бричці в’їдуть,

Нібито куми,

а чи сусіди.

Як позбутись їх –

тепер проблеми.

Стерпиться, минеться –

інша тема.

Час терпкий, як терен,

достигає

І, на жаль,

уже не помагає.

 

x x x

Нам випали прощення і прощання,

Бо випадковість з долею зустрілись.

За пазухою щось лихе пригрілось.

Втомилась вічність.

Сходить зірка рання.

 

І торжествує правда, бо Господня.

Сам Пан-Біг посила випробування

На душу нам, немов святе вітання.

А ми ж сліпці.

Це небо чи безодня?

Нам дано знак, і ми йдемо, зухвальці,

Долаєм шлях земний так як належить.

Минаєм брами, замки, мури й вежі …

Бо ми благословенні лиш блукальці.

 

БІЛЯ БОГОМАТЕРІ

 

Біля Богоматері нам тепло

Постояти й згадувать жіноче.

Н, а душі нестерпно-гірко й терпко.

Як збагнемо стан її пророчий –

Витерпіти біль терновий Сина,

На іконі плакати живою…

Десь вмира покинута дитина,

Згублена диявольською грою.

Біля Богоматері спокійно,

Кидаєм монети на пожертву.

Є в житті щось чисте і надійне

І його з лиця землі не стерти.

 

х х х

 

Земля героїчна манить сюди,

Настояна тиша на чебрецеві.

Смереки збігають із гір до води,

Вклоняються  божому дневі.

 

Чи сто літ, чи двісті – тече потік,

І Тустань стоїть войовнича.

Ці брили камінні – навік,

Магічно до себе кличуть.

 

У ТЕПЛОМУ ДОМІ

 

Плетений кошик, яблука в ньому,

Горщик, макітра, сервіз ще колишній.

І відчуття, що від теплого дому

Пахне постійністю, травами, вишнею.

 

Все, як написано в книзі життєвій–

Речі старі із новими не в сварці.

Ще родове зеленіє ген дерево,

В гурт всіх збира під крило кофеварка.

 

Дощ за вікном батогами періщить,

Джміль і метелик у схованці тайній.

Наче колись, сни розгадуєм віщі,
Щось дізнаємось про родичів дальніх.

 

Потім – в дорогу. Річка заплаче.

Гримне у плечі нам грушка зухвало.

Навіть сорока про себе відзначить –

Гості поїхали, спокій наш вкрали.

 

х х х

 

Ми стежками, ярами крутими,

Щоб впіймать буйний вітер за крила.

 

По стерні золотій, по стернині,

Де лелека стоїть в хмарі синій.

 

Там на овиді, за небокраєм

Хтось по скибочці сонце розкраює.

 

Ми за сонцем по росі, по холодній,

Бо минається літо сьогодні.

 

Насува, як мара, хмара чорна,

Наші гори до себе пригорне.

 

Тільки ми на стерні, на стернині,

Стоїмо, як птахи, в хмари синій.

 

х х х

 

Музико мого натхнення,

Радосте незбагненна,

Моє золоте рівнодення,

Країно моя суверенна,

У тебе свої закони

І з ними душа у згоді.

Не діють тут заборони

У цій дивовижній природі

Піднесення, зачудування,

Тремтіння тихого світла.

Оте солодке тривання

Дивоявлення і видіння.

Музико, будь мені стимулом,

Духовним будь амулетом,

Чистою нотою, римою,

Бо що більше треба поету.

 

х х х

 

Мушкательки шиби обліпили

І дзумкочуть бджоли поміж цвітом.

Ангели на хвильку склали крила

І самі зачудувались світом.

 

Але знов на божу варту стали.

На землі – і кров, і підлість хитра.

Нас вони від зла порятували

Чистотою й щирістю молитви.

 

ЦЯ ОСІНЬ НЕСАМОВИТА

 

Важко не помітити,

що осінь ця хвороблива.

Пчихає. кашляє,

їй потім тече із носа.

Якась вона неприкаяна.

Бігає простоволоса.

Іноді плаче ревно,

навіть довго голосить.

Напевно тому, що пора така –

незрозуміло зрадлива.

 

Буває ще – бабиним літом,

усім виціловує щоки,

Потім нахмурить брови –

і жовкнуть її одежі.

Ця осінь – аристократка.

нікому вона не належить,

Позолотить верхи,

зрівняє дощами межі

І подарує не погляд –

жіночий тужливий докір.

 

Ця осінь несамовита,

бо тайни має в долонях,

І кличе, манить до себе

художників і поетів.

Наче законна княгиня,

дарує останні букети,

Клятви, молитви,

тривоги і віщі прикмети…

На ранок –

хустка тернова і срібло на скронях.

 

х х х

 

Ти мовчиш, як на груші розхристаній птах,

Оком зиркає чорним, мечем протинає.

Це розруха, руїна чи ілюзій крах?

Передбачити можна завжди, ти це знаєш.

 

Та навіщо стоїть невидюща пітьма,

Що залазить під шкіру, бере ув обійми.

Вже хурделиця, віхола, біла зима

Нас впіймала за крила. І все. Та не біймось,

 

Що замерзне вітчизна, як грудка землі

Просто, нам би вогню, аби трохи зігрітись.

Крутить жорнами час. Пропадають жалі.

Ти мовчиш, наче птах, і дивуєшся  світом.

х х х

 

Вже перший сніг на душу впав зненацька,

І почуття між нами – не юнацькі.

А пристрасть десь згубилась по дорозі.

Усе змінилось. Втрати на порозі.

 

Але не треба погляду в минуле.

Воно ж нас дістає сліпою кулею.

Кудись зове і мучить стоголосо,

П’янким жасмином з червня сліпить очі.

 

Та милосердна дійсність має раду:

Закутаємось в шелест листопаду,

У кольоровий сон, у тиху милість,

У тепле слово чи у справжню щирість.

 

Отак живемо, це пора осіння,

Тремтіння гіль і вітру голосіння,

І сонця злотий волосок в долоні,

І дні короткі, як сльоза, солоні.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

х х х

 

Дерева в грудні ще пам’ятають

свій падолист,

Дерева в січні забули усе,

бо крижані.

Лиш проявляє ворона вперто

мистецький хист,

Її ієрогліфи

на сніговім полотні.

 

 

Читаєм непроминальні,

віщі ці письмена,

Що нам світлина розкаже

або промовчить.

 

Анна, Марія, Марія, Анна –

ці імена

Відлунюють в тиші,

поки дитятко ще спить.

 

 

Світ затаївся, бо чує,

що диво вже тут.

Відчинимо серце –

увірветься хвиля тепла.

Я відчуваю:

крізь зневіру й пітьму вони йдуть,

І перша зірка, ми дочекалися,

вже зійшла.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!