ТОЙ, ХТО ВИСТОЯВ
Стою у прірви, на краю,
На гордій висоті.
Хай вороги скубуть мою
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отруйну жирну тінь.
Вона їм буде до смаку.
Коли ж вони падуть,
Я покажу катам, яку
До них я маю лють.
Це буде кара, а не бій.
І кожен, хто гарчав,
Відчує скоро на собі
Метал мого меча.
Та прірву за моїм плечем
Засипав тихий сніг.
Я бив їх словом, не мечем,
А значить – переміг.
СМАРАГДОВИЙ ТРИПТИХ
І. Самогубці
Я потвору замкнув на ключ.
Я той ключ обернув на меч.
Я вражаю мечем ворогів,
Що приходять потвору звільняти.
Може, слід відійти убік,
Відчинити ту браму важку,
Відпустити голодну химеру у світ –
Хай натішаться нею, кретини.
Але я не зроблю так ніколи,
Бо шаную святе милосердя.
Бо жалію тварину, рослину, зорю
І своїх ворогів-самогубців.
ІІ. Скнара
Мого у цьому світі небагато,
І все ж, коли захочу поділитись,
То вистачить для бідних і заможних,
Для кожного, хто прагне доброти.
Коли я цього, звісно, захочу…
ІІІ. Свобода
Відпустив кудлату юнь
У степи і гори.
Хай не топче трави,
Квіти не скубе.
Відпустив її конем –
Повернулась вітром.
Віє-повіває,
Липи звеселяє,
Та й мене не засмучує.
Парк “Сирецький гай”
ЯНГОЛЯТА СОСНОВОГО ЛІСУ
Ліс мене прихистив і збадьорив,
Заховав у лапатих обіймах.
Я помітив – на пишних деревах,
На кожній гілці,
На кожній голці
Янголята веселі щебечуть,
Аж повітря навколо вібрує.
Схаменіться, бешкетники! Годі!
Заразили мене своїм сміхом.
І тепер, коли світу радію,
Осміхаюся,
Гучно сміюся,
Пахне лісом густим і вологим,
Що мене прихистив і збадьорив.
Урочище Сухі Гори
БЕЗІМЕННІЙ ЯЛИНІ
Хвоя така густа…
Холоде мій священний!
Я біля неї став,
Наче благий наречений.
Спеки руді вовки
Більш не гризуть, не мучать.
Посестра на віки,
Лагідна і колюча.
Сирецький дендропарк
ДО ОБРІЯ *
Світлої пам‘яти Князя Роси
Наша мова у Києві –
Це блакитна краплина сонця,
Що впала на почорнілу рану
Спраглого велета.
Наша мова у Києві –
Це голуб над океаном,
Що несе у дзьобі
Стеблину святої віри.
Наша мова у Києві –
Це волошка тендітна,
Яка проросла крізь панцир
Убитого завойовника.
І яка ж то втіха бачити,
Як рідне місто
Волошками оброста.
* Вірш є відповіддю на твір поета Сашка Обрія “Чорнобривці”
БУРЕМНІ ЛІТЕРИ
Раніше,
Коли мене питали,
Чим я займаюся,
Відповідав коротеньким
“Piję”. *
Минув рік.
Ледве не став алкоголіком.
Щось не так з тим лукавим словом.
Придивився до нього уважно,
Побачив струнке і хвалькувате “j”.
Ось хто псує мені долю! Паскудник.
Вигнав того мерзотника,
А на його місце
Покликав кремезне і працьовите “sz”.
І на питання,
Чи зараз займаюся,
Став говорити коротке
“Piszę”. **
Минув рік.
Ледве не став поетом.
Усе-таки польська мова то сила.
Страшна.
* П‘ю (польськ.)
** Пишу (польськ.)
VÝBORNA CESTA *
Стилос, подібний до списа,
Дуда у торбі.
Хочу повідати пісню
Urbi et orbi. **
Стежка до чобота липне.
“Výborná cesta.
Пішки мандрую у липні
З Луцька до Бреста.
Стелиться небо широке…
Радісна втеча.
Ниві мої синьоокі,
Добры вам вечар.***
* Чудова дорога (чеськ.)
** Місту і світу (лат.)
*** Добрий вам вечір (біл.)
* * *
Біла хмара, немов тюрбан.
П’яний вітер – такий незграба!
Крізь асфальт проросла кульбаба,
Крізь блакить проросла журба.
Меланхолія. Сум і щем.
Людно й нудно. І ніц не вдієш.
Хочеш – вовком до сонця виєш,
Хочеш – тьохкаєш солов’єм.
Прохолодно. Зелений вир
Погуркоче – і знову тихо.
Крізь асфальт проростає втіха,
Крізь журбу проростає мир.