Як колись біла тога з червоною облямівкою була символом вільного римлянина, так нині камуфляж для українців став ознакою незламності духу і непохитності у виборюванні своїх прав.
Сьогодні через злую волю чужую ми мусимо «знімати Вітчизну з хреста», на якому її розпинає підступний східний «брат». Нам нікуди йти зі своєї землі. І допоки в Господнім зерняті душі дозріває готовність людини «мирної» взяти до рук зброю і чинити жорстокість, якою є війна, народжується народ, якого не було донині. А тому і не впадемо ми «в чіпких обіймах хижої війни», а вистоїмо… Маємо вистояти!
Почути голос слобожанців і відчути — ми разом, ми — єдині! — дасть змогу збірка віршів харківських поетів. Голос літераторів — з різних куточків Харківщини — лунає в унісон із тими, хто хоче миру, хто докладає усіх зусиль для його ствердження. І в той же час ми розуміємо, що мир можливий лише після перемоги. Адже не буває миру за будь-яку ціну, в найліпшому випадку буває лиш відкладена війна, на яку підуть наші діти і внуки.
Закінчення. Початок на 1 стор.
З надією на Україну в цей тривожний час дивиться навіть безтурботна й самовдоволена Європа, вбачаючи у нас своїх єдиних захисників, воістину «оборонців прийдешніх віків». Адже в донецьких степах вирішується не лишень європейський вибір українців, а й доля усієї європейської цивілізації. То бути їй чи не бути? Відповідь залежить від українців: і від тих, хто зі зброєю захищає свою землю, і від тих, хто в тилу робить все для перемоги. Як би дивно це не звучало, сьогодні європейські країни мають змогу воювати за свої цінності руками українців. У них ще є змога обійтися малою кров’ю, взятися усебічно допомагати нам, але як повільно вони дозрівають, втрачаючи свій, можливо, останній шанс на мирне життя. Врозуми їх, Господи!
Сьогодні війну з російськими окупантами веде український народ, а не влада, яка своєю безпорадністю прирікає його на животіння і безглузде нищення. Тож неспроста людина в камуфляжі уособлює велич народу і недолугість державної машини та нездатність політиків бути «на рівні».
Ми йдемо на війну, залишаючи у своєму тилу ворога нічим не кращого, ніж той, якого видно крізь приціл. Корупція, бюрократія, байдужість чиновника… Внутрішнього ворога не покарано і досі, він «благоденствує» і за нових умов, справляючи руйнівний вплив на стан справ у державі й на фронті.
Як солдатові дивитися на все це з лінії смерті? І якби не підтримка всенародна, то чи й вистояли б?
Зло не повинно дихати в потилицю. Молитва та ще слово щире, а поетове і поготів, — ось ті обереги, які заступають нас од біди і зневіри, і дають віру в неминучу перемогу.
Хочеться побажати вам, хлопці: «Повертайтесь зі щитами! …Хай зустрінуть // дружини й діти // вас — … неушкоджених».
Анатолій Стожук,
голова Харківської обласної
організації НСПУ
Олександр Бобошко
ЗАХИСНИКАМ ВIТЧИЗНИ
Повертайтеся зі щитами,
миколаївські, львівські, харківські…
Хай ще довго вас пам’ятає
двоголовий орел, відхаркуючись.
Хай зустрінуть
дружини й діти
вас — не хворих і неушкоджених,
принесуть хліб і сіль, і квіти,
і подяку
від всіх
і кожного.
Повертайтеся зі щитами,
вас чекають лани і ратуші.
У мирян для героїв стане
і любові,
й медів,
і радощів.
Вас чекають щедроти осені.
Достигає в садах антонівка.
Ми про вашу безпеку просимо
всіх, прописаних
в молитовниках.
Возвращайтесь же со щитами,
ужгородцы и красноградцы.
Мы вам кланяться не устанем!
Мы в долгу неоплатном, братцы.
Дай же Бог вам не поступатися.
Лета многая вам, премногая!
Волыняне, днепряне, сватовцы,
повертайтеся
з перемогою!
Одесити, кияни, фастівці…
Повертайтеся
з перемогою!
Віктор Бойко
Наснилася війна… I скрізь ворожі лиця…
По полю чорт гасав. З небес Господь дививсь.
За спиною мороз… Я пробував молиться…
Гриміла далина. Відлунювала вись.
I сунула орда. Iз заходу та з півдня.
Хреститись я не вмів. Тож промовляв слова.
I ґвалт зчинили пси. I голосили півні.
Чужинець крізь приціл на мене пантрував.
Прокинувся — війна… Та голоси знайомі.
I диво: ворогів слова всі розумів.
Давно вже хазяї вони в моєму домі.
Щоб врешті опинивсь я при тюрмі й сумі…
Синоптик би ураз спрогнозував погоду…
Та вибухнув вулкан, та знову землетрус…
То сунеться орда… Iз півночі та сходу.
Iде не Чинґіс-хан… То Русь іде на Русь.
Свій на свого у бій — аби чужі боялись.
Колишній старший брат, а нині Люципер…
I здравиці в церквах йому, де нам би малось.
Молитися кому, не знаю я тепер.
13.09.2014.
Козача Лопань — Харків
Микола Возіянов
Серце моє, Україно,
Терном устелена путь.
Вгрузли дуби по коліна —
Сотню небесну несуть.
Не сподівайся на милість —
Підлість чужа не дріма.
Щирість твою і терпимість
Ворог за слабкість сприйма.
Свято моє, Україно,
Гучно сигналить сурма.
Дума козацька невпинно
Душу з колін підійма.
В грудях синів незрадливих
Серце відвагу кує.
Тільки лиш силу сміливих
Сила чужа визнає.
Володимир Калашник
Полтавська ніч — у зорях, тиха,
Та людям спокою нема.
Мануйлівка із зони лиха
Луганських біженців прийма.
Ріка щедрот — скарбів не втане.
Добру відкриті звідусіль,
Ми завжди ділимо з братами
Душі тепло, і хліб, і сіль.
Моє село — вкраїнне зроду,
Як і оці гаї, лани.
Тож нам не буде переводу,
Бо ми для миру — не війни.
Олександра Ковальова
КIНЬ. КАЯЛА. ВIЙНА
Не туди б’єш, Iване!
(Слова коня з фільму
О. Довженка)
Він, мабуть, пив з ріки Каяли.
Він мудрим був, Довженків кінь.
Якби і ми такими стали,
То не було б басаврюків.
«Знов не того ти б’єш, Iване!»,—
Довженків кінь вола з імли.—
«Кров нашу спільну точать в дзбани
Басаврюки. Ті, що в Кремлі».
Блищить каміння з дна Каяли,
А пам’ять квола і німа…
Басаврюків, що тягнуть в яму,
Хіба на Банковій нема?!
Лаштують гаубиці й гради,
Щоб всіх Iванів — до землі!
Унтербасаврюки, що в Раді,
Й обербасаврюки — в Кремлі.
Хіба ви сироти, Iвани?!
Чи вам покрали матерів?!
В якій смолі вам душі варять?
Де той, хто б серце вам зігрів?
Кінь став на березі Каяли,
Він довго думав, мудрий кінь.
Коневі прикро за Iванів,
Що дурять їх басаврюки.
Хто нашу пісню доспіває?
Слов’янська туга навісна.
Над житом — жайвір. Вітер з гаю.
Каяла. Кінь. Сльоза. Війна…
Оксана Мардус
У кого ти стріляєш? В немовля?
з якого ліплений замісу, ненависний
на горлі зашморгом життя чиєсь не тисне?
не душить з кров’ю змішана земля?
хвилин мовчання вистачить на рік
і крил загиблих воїнів без ліку
вмирає український чоловік
та жити хочеться найбільше чоловіку
красиві сильні ніжні осяйні
і молоді яким вмирати — злочин
загиблі юні на якій війні?
Чому не дивиться безодня в очі?
30.07.2014
Анатолій Перерва
З НАМИ — ТАРАС
За правду стать! за правду згинуть!
Без правди горе!
Тарас Шевченко.
Сльоза крижаніє і плавляться душі.
До волі з неволі — наш ревний політ.
У небо злітаєм, бо тонем на суші —
Вогонь нас остудить, зігріє нас лід.
Рвемо, як закови, злочинні закони.
Щитами ощирилась зграя вовків.
За кого стоїш ти, убивце, за кого?!
Бо ми — оборонці прийдешніх віків.
За нами і Січ, і пороги Дніпрові,
Наш вибір — звільнитись од путінських пут.
За нами — Шевченко, несхибний у слові,
За вами — матюччя тюремного бруд.
Закон мого роду — не брати чужого,
А ваша захланність — вже схожа на сказ.
У «русскаво міра» — ні правди, ні Бога.
А в нас — Україна, і Бог, і Тарас!
Ірина Мироненко
Страшно зминати за ріг, за яким проводжає
хлопців із зброєю дівчина із кошеням.
Навдивовижу, намарно, навідліг, навзаєм,
нашвидкуруч, навперейми, навзрид, навмання.
Сину багацькому дзвони задзвонять в дорогу,
хлопцю простому орел помахає крильми.
Їм не зустріться в проханнях єдиному Богу —
Різними вийшли ворітьми до сонця й пітьми.
В рекрутську пісню влетіла уже й не зозуля.
Крівця ярцем аж у тихий Дунай потекла.
Дівчина. Котик під курткою. Крутиться куля.
Та, що земна. I чого ж це життя, як зі скла?
04.11.2014
Микола Побелян
КАПРАЛУ
П’ЯТОЇ КОЛОНИ
Капрале
П’ятої
Колони,
Це не тобі
Росте трава…
Марія плаче
На іконі,
I сонця
Сходить
Булава…
Ти хліб їси
Мого народу
I воду п’єш
З його криниць…
Підступно
Нівечиш
Свободу…
Лакействуєш,
Упавши ниць…
За тридцять
(I не срібних
Навіть…)
Чого в тебе
Не попроси!..
I Україну,
Й рідну матір
Захожцю злому
Продаси…
Капрале
П’ятої
Колони,
Час
Швидкоплинний,
Час — іде…
Пристанища,
Як чорний Каїн,
Таки не матимеш
Ніде…
В’ячеслав Романовський
Дай Боже тебе дочекатись живим…
Сусідський собака на місяць завив,
Ніяк не вгамує хазяїн.
А ночі безсонні й осліплені дні…
То ж як ми без тебе, то ж як ми одні?
I серце сльоза вигризає…
Та блима надія, немов каганець:
Озвався мобільник: не смій, не кінець.
Підтримає віра й молитва.
Повернеться, прийде не в сні — наяву
I скаже щасливо: «Живий я, живу,
Остання завершена битва…».
11.08.2014
Володимир Стальний
Полеглому побратиму
…I горбик лиш.
Чужі насторожились гори,
Як пом’янули постріли.
Здригнулось небо.
Мала надія і велике горе:
ще стільки змученої мужності
нам треба.
Мовчали очі,
болем спалені і потом.
Бої позаду.
I ще десь…
Це погляд звівши,
це у простудженім шпитальнім сні,
це потім
мене вже наздогнали сльози і ці вірші.
Ніна Супруненко
Немає покоління без війни.
За що ця кара нашій Україні?!
Сполохані — за що?! — дитячі сни,
Чим завинила й перед ким — дитина?!
Чи є серця в правителів тупих?..
Чи поважають їх — хоч власні діти?
Чи, може, серед цих дітей такі,
Що здатні вбивствам і війні радіти?
Не схаменуться нелюди війни,
Бо в них нема ні розуму, ні серця!
Бо прагнуть лиш нових земель вони —
Так у фашистів всіх часів ведеться.
Та України їм не звоювать,
Бо українці — надто волелюбні.
Загине їх тут незчисленна рать,
Якщо на нашу землю лізти будуть!
16.06.14
Леонід Тома
Тремтять магнітні полюси,
Змінитись можуть. I планета,
Як породілля розпростерта
Нові почує голоси.
Це зміна вирових епох,
Поява молодих кентаврів.
В Парижі порядкують маври,
Останній тигр в Сибіру здох.
I треба ж знову нам лягти
Мостом між Заходом і Сходом,
Не богообраним народом,
А братовбивчим виром мсти.
Хіба нас мало полягло
В ярах голодних, в бунтах лютих?
Хто міру визначить спокути,
Хто зборкав молоде крило?
…Мовчить, мовчить Савур-могила,
Лежать у трунах молоді.
Пливе гіркий над нами дим,
Невже це ми — пропаща сила?
Люцина Хворост
Вечерю скінчено, і спить вино в бокалах,
і він оповіда під мирний тріскіт дров
про дикий жах війни, з якої він прийшов,
у висловах простих і роблено недбалих.
Та кличе щось його під чорне небо знов…
У матері в очах майнув тривожний спалах,
і лине блідизна до лиць її зів’ялих:
здолав загибель він, любові ж не зборов.
Примовкла і сестра — ще розсвіт,
ще дівчисько:
у пеклі, у диму, де згуба ходить близько,—
і там живе любов! Хіба не дивина —
і між руїн собі одшукує дорогу!
…А втім, усе життя хіба не та ж війна —
без шансу вижити, без прав на перемогу.
Сергій Шелковий
Тоді ти вийшов на Майдан.
I ось сьогодні, рік потому,
і полум’ям, і димом лан
повзе до вікон твого дому.
Здається, ось вже спалахне,
і мариться — нема спасіння.
Але ж в зворотнім вітрі тхне
відвага й гіркота коріння.
I тут, де прадіди лягли,
щоб залишитися собою,
дай Бог, аби і ми змогли
жертовного дістатись бою.
Примари хижої орди
ще топчуть Крим і схили Сходу,
але вже ти — не просто ти.
Ні,— крізь усі земні суди,
крізь всі затьмарені світи,—
ти рух, небесний рух свободи.
Аркадій Філатов
Что там — игра или война —
Когда в тиши через подлесок
Почти что чёрная луна
Вовсю бежит от туч белесых?
Кто там разводит хоровод,
На плечи вешая латуни,
Пока правитель кофе пьёт
И как-то теребит ладони?
Под балалайки воровать, или
Опять с полком выходит Игорь?
Чего вы ждёте, воеватели,—
Игры от войн, иль войн от игор?
Юрій Татаринов
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю…
Василь Симоненко.
Выстоит, бесспорно, Украина.
О цене отдельный разговор.
Провиденьем, Господом хранима
Выметет метлой поганой сор.
Но одна от века заковыка:
Не везёт Отечеству на власть —
Если не продажна, то двулика,
То иная вклещится напасть.
С образов пылиночки сдувая,
Всё не налюбуется собой,
Нет бы воронья отвадить стаи,
По жулью прочесть за упокой.
Но какие б смерчи не бесились,
Берцами не вытоптать зарю.
Отодвинтесь, штаты и россии,
Я про рідну неньку говорю.
Олексій КовалевсЬкий
СПАСИ ВАС БОГ!
Теперь — окопы и землянки,
В лицо листва — солдатский нал.
И не «Прощание славянки»,
А сцепок лязг на весь вокзал.
Теперь — не семечки, а пули,
Савур-могилы древний гул.
И фонари штыки примкнули,
И ночь взяла на караул.
Прощай, невесты, здравствуй, сваты,
Все в длинном саване до пят…
И в очи мглистые комбатов
Моляще матери глядят.
И знает властная до рвоты
Луна огромная, как щит,
Кто будет все-таки «трехсотым»,
А кто — навеки в землю вбит.
Вагонов дрогнет вереница,
Твердь вырывая из-под ног,—
Юнцы, не стреляные птицы,
Спаси вас Бог, спаси вас Бог!
24.10.2014
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал